Ухвала суду № 53647142, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/18519/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Корпорації «Корпорація будівельних підприємств «Львівінвестбуд» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року Корпорація «Корпорація будівельних підприємств «Львівінвестбуд» (далі - позивач, Корпорація), звернулась до суду першої інстанції з позовом в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Державної податкової служби від 09.11.2012 року №0003672321 та №0003682321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанції мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Державну податкову інспекцію в Сихівському районі м. Львова Державної податкової служби замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивач в 4 кварталі 2010 року завищив валові витрати по господарських операціях з ТОВ «Львівський будівельний холдинг» по придбанню металевих конструкцій на суму 660045,00 грн., при цьому занизив податок на прибуток в розмірі 165011,00 грн. В первинних документах не зазначено одиниці виміру, виду та кількості металоконструкцій, що унеможливлює ідентифікацію використання матеріалів в господарській діяльності позивача. Крім того, останній завищив податковий кредит по цих же господарських операціях з ТОВ «Львівський будівельний холдинг» в сумі 132009,00 грн. та по господарських операціях з ПП «Екоенергобуд» в сумі 2641,00 грн., тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку Корпорації з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки №2044/22-20/36312645 від 26.10.2012 року.

Податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1, п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 165011,00 грн., в т.ч. 4 квартал 2010 р. в сумі 165011,00 грн.; а також вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 134650,00 грн., в тому числі за грудень 2010 року по операціях з ТзОВ «Львівський будівельний холдинг» в сумі 132009,00 грн., та операціях з ПП «Екоенергобуд» в сумі 2641,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003672321 від 09.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 206263, 75 грн., з яких 165011,00 грн. зобов'язання за основним платежем та 41252,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0003682321 від 09.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 168312,50 грн., з яких 134650,00 грн. зобов'язання за основним платежем та 33662,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, судам попередніх інстанцій необхідно належним чином з'ясувати рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, якими підтверджено оплату позивачем товару по господарських операціях з ПП «Екоенергобуд».

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом, не встановили обставин щодо предмету позову, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Згідно ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення..

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року у справі № 2а-10386/12/1370-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко