Ухвала суду № 53646669, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/32547/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (яка є правонаступником Північної міжрайонної державної податкової інспекції в м. Кривому Розі)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014

у справі №2а/0470/4419/12

за позовом Приватного підприємства «Акватол»

до Криворізької північної об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Акватол» (далі по тексту - позивач, ПП «Акватол») звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Криворізька північна ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.04.2012 №0000072340, №0000092340.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 21.12.2011, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2010 по 21.12.2011, за результатами якої складено акт від 15.03.2012 №000157/23-30643704.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.04.2012: №0000072340, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 737722,50 грн., з яких основний платіж - 590178,00 грн., штрафні санкції - 147544,50 грн.; №0000092340, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 268262,50 грн., з них основний платіж - 214610,00 грн., штрафні санкції - 53652,50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.23 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами, укладеним з ПП «Калісто», ПП «Промфінсервіс», ПП «Нафта-Капітал», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності укладених правочинів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ПП «Калісто», ПП «Промфінсервіс», ПП «Нафта-Капітал» необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується належним чином оформленими бухгалтерськими документами.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Калісто», ПП «Промфінсервіс», ПП «Нафта-Капітал» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Калісто», ПП «Промфінсервіс», ПП «Нафта-Капітал» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Г.К. Голубєва (підпис)М.О. Федоров