Ухвала суду № 53645970, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/55644/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Ситников О.Ф.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів Вознюка В.М., Дубняк Н.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Служби безпеки України у Волинській області, Служби безпеки України про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області, Служби безпеки України , в якому просив визнати неправомірними дії відповідачів щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, зобов'язати відповідачів призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності та відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014р., відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами встановлено, що 15.08.1997р. за результатами медичного огляду визначено ступінь втрати позивачем професійної працездатності у відсотках, який становив 50 % , що підтверджується відповідною довідкою.

У зв'язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності по причині захворювання, яке отримане в період проходження військової служби, позивачу у 1997-1998 роках виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 3-річного грошового утримання в сумі 13930, 20 грн.

З 12.07.2013р. позивачу встановлена ІІ група інвалідності по причині захворювання, яке отримане в період проходження військової служби.

29.08.2013р. позивач звернувся із заявою до Управління Служби безпеки України у Волинській області про виплату йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби.

Листом № 54/16/2146 від 12.11.2013р. Управління Служби безпеки України у Волинській області відмовило позивачу, оскільки для виплати різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності колишнім військовослужбовцям Служби безпеки України, які до набрання чинності Порядком № 499, отримали одноразову грошову допомогу за попередньою групою інвалідності на підставі статті 29 Закону України "Про Службу безпеки України", немає правових підстав.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності правових підстав для застосування норм Порядку № 499 в частині виплати позивачу різниці одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням вищої групи інвалідності, оскільки такий перерахунок можливий лише за умови коли інвалідність вперше встановлена після 2007 року.

Колегія суддів з таким висновком суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про Службу безпеки України" (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби та встановлення йому ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що в разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю Служби безпеки України у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

На час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності редакція статті 29 цього Закону передбачала, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю Служби безпеки України під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності військовослужбовцем Служби безпеки України у період проходження служби у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (далі - постанова № 499, Порядок відповідно), встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 24 місячного грошового забезпечення.

У пункті 2 Порядку також зазначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, яка спрямована на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 10.03.2015р. (справа № 21-563а14).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачу, суди виходили з того, що відповідачами не порушено права та інтереси позивача під час вирішення питання про виплату різниці одноразової грошової допомоги, тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

З урахуванням вищевказаних висновків про протиправність дій відповідачів щодо виплати позивачу різниці одноразової грошової допомоги, судам попередніх інстанцій на підставі відповідних доказів необхідно встановити чи була завдана позивачу моральна шкода внаслідок невиплати вказаної допомоги.

Суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

судді Пасічник С.С.

Ситников О.Ф.