Ухвала суду № 53633501, 11.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7352/15

Головуючий у першій інстанції: Донцов Д. Ю.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Журавльова О.Г, Комлевої О.С.,

при секретарі: Абалдовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою КП «Одесміськелектротранс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до КП «Одесміськелектротранс», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору ПрАТ «Страхова група Ю.Бі.Ай.», ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути на свою користь з КП «Одесміськелектротранс» вартість матеріальної шкоди в сумі 60954,24 грн., нанесеної їй, працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків, а також судовий збір у розмірі 610,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволенні позовних вимог у повному обсязі заперечував, позов визнав частково - у розмірі 9504,24 грн., посилаючи на те, що цивільна відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова група Ю.Бі.Ай.» на суму 51450,00 (п. 3.7. Додатку №2 до Договору), у зв'язку з чим відповідач згоден відшкодувати різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Третя особа - ОСОБА_4 та представник третьої особи - ПрАТ «Страхова група Ю.Бі.Ай.» у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Рішенням суду позов задоволено.

На рішення суду представник КП «Одесміськелектротранс» приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити частково, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 10 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2014 року по справі №520/8375/13-к, провадження №1- кп/520/44/14 водій тролейбуса - ОСОБА_4, який належить КП «Одесміськелектротранс», визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Під час розгляду в судовому засіданні вказаної кримінальної справи, судом встановлені обставини, які є преюдиціальними для розгляду даної справи, а саме те, що «25.10.2012 року приблизно о 09.40 годині, у світлий час доби, ОСОБА_3 керуючи технічно справним пасажирським тролейбусом марки «ЗИУ-9», бортовий номер НОМЕР 2, який належить КП «Одесміськелектротранс», здійснював рух по проїжджій частині вул. 25 Чапаєвськоїдивізії у Київському районі м. Одеса з боку вул. Маршала Жукова в напрямку вул. Академіка Корольова, по дорозі, яка має дві смуги руху по одній в кожному напрямку. У районі будинку № 3 «б», діючи в порушення вимог п.п. 10.1, 12.3 «Правил дорожнього руху України» Не переконавшись у безпеці, змінив напрямок свого руху, та виїхав на зустрічну смугу з метою об'їзду перешкоди у вигляді автомобіля, який стояв нерухомо у правого узбіччя. Не врахувавши на те, що це буде небезпечно для інших учасників руху, при цьому маючи реальну й об'єктивну можливість бачити автомобіль «MercedesBenz», р/н НОМЕР І, під керуванням ОСОБА8, що рухається в зустрічному напрямку, проявляючи злочинну самовпевненість, не врахував габарити керованого їм тролейбуса, при відсутності перешкод технічного або іншого характеру, не встигши закінчити маневр об'їзду й повернутися в межі своєї смуги, допустив зіткнення передньою лівою частиною тролейбуса з лівою боковою частиною зазначеного автомобіля «Mercedes Benz». Від зіткнення, задню частину автомобіля «Mercedes Benz», відштовхнуло вправо, що сприяло зіткненню з лівою боковою частиною попутного автомобіля «NISSAN Note», р/н НОМЕРЗ, під керуванням ОСОБА 9.»

Судом встановлено, що на момент ДТП, власником вищезазначеного автомобіля «NISSAN Note» була та здійснювала його керування позивач ОСОБА_5.

20.11.2014 року Апеляційним судом Одеської області вирок Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2014 p., у справі № 520/8375/13-к був залишений у силі.

Вищезазначені обставини, представником відповідача не оспорювались, у зв'язку з чим визнанні судом такими, що не потребують доказування.

Частиною 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Позивачка зазначила, що в результаті вищезазначеного ДТП її автомобіль НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, а саме деформацію передньої та задньої лівої двері, заднього лівого крила.

Згідно Висновку №231/13-ДОП експертного автотоварознавчого дослідження від 18.02.2015 р. вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю NISSAN Note, реєстраційний номер НОМЕР_1, станомцінназмінідеталінаіб.02.2015 p., складає 60954,24 грн. (шістдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні 24 копійки).

Посилаючись на вищезазначений висновок сторона позивача просить стягнути з відповідача у якості відшкодування матеріальної шкоди саме зазначену суму - 60954,24 грн..

Під час судового засідання, представник відповідача наголошувала на тому, що цивільна відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова група Ю.Бі.Ай.» на підставі Додатку №2 до Договору про закупівлю послуг зі страхування від 12 лютого 2012 року №45 про добровільне страхування цивільно-правової власників наземного транспорту. Згідно п. 3.7 зазначеного Додатку №2 до Договору страхова сума становить 51450,00 грн. У зв'язку з чим представник відповідача зазначила, що відповідач керуючись положеннями ст. 1194 ЦК України визнає позовні вимоги лише в частині стягнення з нього різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме суми у розмірі 9504,24 грн.

Суд правильно не погодився з запереченнями відповідача та частковим визнанням ним позовних вимог, виходячи зі змісту п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» яким визначено, що оскільки відповідно до статті 3 Закону № IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961- IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик. При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди. У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Відповідно до п. 33.1.4. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо- транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Враховуючи, що стороною відповідача не доведено факт письмового повідомлення відповідачем страховика ПрАт «Страхова група «Ю.БІ.АЙ» про дорожньо-транспортну пригоду, що трапилась 25.10.2015 р. близько 09 год. 40 хв., за участю його працівника - ОСОБА_4, який на той час виконував свої трудові обов'язки, тобто не надано жодних доказів які б свідчили про виконання відповідачем вимог п. 33.1.4 ст. 33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення на її користь з відповідача майнової шкоди у розмірі 60954,24 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу КП «Одесміськелектротранс відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: О.Г. Журавльов

О.С.Комлева