Рішення № 53620781, 20.11.2015, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/6683/15-ц

2/303/3597/15

Номер рядка статистичного звіту-55

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2015 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Заболотного А.М.

при секретарі Мошура Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом ПАТ «Універсал Банк» до міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського МРУЮ в Закарпатській області, третя особа ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту нерухомого майна,-

в с т а н о в и в:

ПАТ «Універсал Банк» звернулося в суд з позовом до міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту. Свої вимоги мотивує тим, що 06.06.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL5704, згідно якого кредитор встановив позичальнику кредитний ліміту сумі 18500,00 доларів США та надав вищевказані кошти в межах ліміту на підставі додаткової угоди № BL5704/BL5704-KL+ від 06.06.2008 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06.06.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Однак міським відділ ДВС Мукачівського МРУЮ накладено арешт на все майно боржника, що підтверджується Інформаційною з довідкою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Накладення арешту на майно ОСОБА_1, яке перебуває в іпотеці, порушує права ПАТ «Універсал Банк» як заставодержателя, що робить неможливим в подальшому реалізацію предмету іпотеки за рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на вищевикладене, ПАТ «Універсал Банк» просить суд зняти арешти по всіх зобов'язаннях ОСОБА_1, що накладені на предмет іпотеки, земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на підставі постанов № 36781867 від 14.03.2013 року № 32617388 від 07.08.2013 року № 48955285 від 19.10.2015 року.

У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився за невідомих причин. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Причини своєї неявки відповідач суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_1. в судове засідання не з'явилася за невідомих причин. Про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та за згодою позивача відповідно до ст.ст. 224, 225, 226 ЦПК України ухвалити заочне рішення.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 215, 225, 226 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Судом встановлено, що 06.06.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL5704, згідно якого кредитор встановив позичальнику кредитний ліміт сумі 18500,00 доларів США та надав вищевказані кошти в межах ліміту на підставі додаткової угоди № BL5704/BL5704-KL+ від 06.06.2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 06.06.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.10.2015 року за кредитним договором становить 43555,00 доларів США, що становить 941566,91 грн. В свою чергу ринкова вартість предмету іпотеки відповідно до висновку про вартість майна станом на 21.04.2015 року становить 373132,50 грн.

Судом також встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.03.2015 року на підставі постанов Мукачівського МВ ДВС накладено арешт на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору - заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

В силу ст. 1 Закону України «Про заставу» кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Статтями 17, 18 цього ж Закону передбачено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом або договором. Наступні застави вже заставлено майна допускаються у разі, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя зберігає силу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання зобов'язань за основним договором, у випадку, зокрема, невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.

Як передбачено ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Як встановлено, право застави у ПАТ «Універсал Банк» виникло до накладення арешту на майно ОСОБА_1 на підставі постанов державних виконавців.

Разом з тим слід звернути увагу на наступне. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови № 6 від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. До того ж відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

За змістом наведених норм позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Із зазначеного слід зробити однозначний висновок, що як заміна первісного відповідача належним відповідачем, так залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема шляхом роз'яснення особам їхніх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій і сприянню здійснення їхніх прав у певних випадках. Разом з тим виходячи з принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, суд не вправі з власної ініціативи встановлювати якісь обставини, що мають значення для справи. В той же час ході судового розгляду судом створені усі необхідні умови для реалізації позивачем своїх прав на подання заяв та клопотань.

В той же час позивач розпорядився своїми процесуальними правами на свій розсуд, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі та клопотання про заміну відповідача чи залучення співвідповідача не подавав.

Таким чином враховуючи те, що суд в силу вимог ст. 33 ЦПК України позбавлений самостійно визначатися з колом відповідачів, а обов'язок щодо роз'яснення права позивача на звернення до суду з клопотання про заміну неналежного відповідача належним чи залучення до участі у справі іншого співвідповідача виконаний, суд приходить до висновку, що позов пред'явлений до неналежного відповідача у справі, оскільки відповідачами в цій справі мають бути боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, у зв'язку з чим зазначена обставина виключає можливість вирішення питання про задоволення позову, проте не позбавляє позивача можливості звернутися до суду з аналогічним позовом до належних відповідачів.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи безпідставність звернення з такою вимогою до відповідача суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218, 223, 224, 225, 294 ЦПК України, ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського МРУЮ в Закарпатській області, третя особа ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту нерухомого майна - відмовити.

На рішення суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.М.Заболотний