Постанова № 53612106, 17.11.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.11.2015 справа №922/2412/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді:Дучал Н.М. Геза Т.Д., М'ясищев А.М.

При секретарі Виноградовій В.В.

За участю представників сторін:

від позивача - Белей С.Б., за довіреністю

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Алчевськ Луганської області на рішення господарського судуЛуганської областівід14.07.15 р. у справі№ 922/2412/15 (суддя Іванов А.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АББ ЛТД", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Алчевськ Луганської областіпростягнення 1 330 376,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АББ ЛТД» (далі - ТОВ «АББ ЛТД»), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (далі - ПАТ «Алчевський металургійний комбінат») про стягнення 1 330 376,78 грн., з яких: 970 303,21 грн. - основний борг; 74 327,88 грн. - пеня; 13 089,39 грн. - інфляційні втрати; 36 286,68 грн. - 3% річних; 236 369,62 грн. - вартість товару зважаючи на зміну офіційного курсу гривні по відношенню до Євро, встановленого НБУ.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № АМК-1206-2013-пст від 26.03.2013р. стосовно повної оплати отриманого товару за відповідними видатковими накладними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.04.2015р. матеріали справи № 922/2412/15 за позовом ТОВ «АББ ЛТД» до ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» про стягнення коштів передано за територіальною підсудністю до господарського суду Луганської області.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.04.2015р. справу № 922/2412/15 прийнято до провадження.

На підставі статті 267 ЦК України відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача стосовно нарахування пені за прострочення платежів за отриману продукцію у вересні - жовтні 2013 року за видатковими накладними № ВН-3803002037, № ВН-3807053061, № ВН-3807053124 та № ВН-3807053355.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.07.2015р. у справі № 922/2412/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АББ ЛТД" борг в сумі 970 303,21 грн., 3% річних в сумі 36 286,68 грн., пеню в сумі 40 114,73 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 20 934,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В частині задоволених судом вимог рішення мотивовано обґрунтованістю заявлених позивачем вимог, невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки № АМК-1206-2013-пст від 26.03.2013р. В іншій частині - рішення мотивовано неправомірністю заявлених вимог, судом за заявою відповідача застосовано строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

ПАТ «Алчевський металургійний комбінат», не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 14.07.2015р. по справі №922/2412/15 за позовом ТОВ «АББ ЛТД» до ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» скасувати частково в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 970 303,21 грн., 3 % річних у сумі 36 286,68 грн. та 40 114,73 грн. пені. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, на підставі неповного з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для розгляду даної справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. Наполягає, що видаткові накладні, на які посилається позивач, не відповідають вимогам, що до них пред'являються, оскільки в них не зазначені посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, та не зазначено прізвище та інші дані особи, яка отримала товар, не вказано номер довіреності на особу якій від особи відповідача доручено отримати матеріальні цінності, що позбавляє можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції та перевірити, чи мала вона на це право.

Наполягає, що приймаючи рішення щодо стягнення 40 114,73 грн. пені, суд першої інстанції не застосував норми ст. 267 Цивільного кодексу України та невірно застосував норми ст. 258 Цивільного кодексу України, що призвело до невірного висновку відносно перебігу строку позовної давності при стягненні пені.

Наполягає, що строк позовної давності по пені сплинув: по поставці від 26.09.2013р. (видаткова накладна № ВН-3803002037) - 25.11.2014р., по поставці 18.10.2013р. (видаткова накладна № ВН-3807053061) - 17.12.2014р.; по поставці від 22.10.2013р. (видаткова накладна № ВН-3807053124) - 21.12.2014р.; по поставці від 29.10.2013р. (видаткова накладна №ВН-3807053355) - 30.10.2013р. Позовна заява подана позивачем до суду 09.04.2015р., тобто після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Отже, приймаючи рішення, суд першої інстанції правомірно визначив початок прострочення виконання зобов'язання щодо сплати вартості останньої партії товару з 30.12.13р., але дійшов невірного висновку щодо стягнення пені за період з 10.04.2014р. по 29.06.2014р.

ТОВ «АББ ЛТД» проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві від 08.10.2015р. на апеляційну скаргу.

Вважає, що рішення ухвалене судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, судом вірно застосовано як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Розгляд апеляційної скарги відкладався.

Відповідач не скористався правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.11.2015р., про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Ухвалами суду сторони не зобов'язувалися забезпечити явку повноважних представників в судове засідання, тому згідно зі ст. 75, 99 ГПК України, з врахуванням виступу представника відповідача в судовому засіданні 13.10.2015р., скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. п. 2 - 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

26.03.2013р. між ТОВ «АББ ЛТД» (Постачальник) та ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» (Покупець) укладено договір поставки № АМК-1206-2013-пст, за умовами п.1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити продукцію, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікації (додаток №1 до договору), яка додається до цього договору, іменовану надалі «Товар». Кількість, номенклатура, ціна, терміни поставки і монтажу «Товару» та умови оплати визначені в Специфікації, що додається до цього договору і складає його невід'ємну частину.

Розділом 2 договору визначено, що ціна на товар встановлюється у національній валюті України - гривнях за одиницю і вказується в додатку № 1 до договору. Загальна сума цього договору складається з загальної вартості специфікації до цього договору і становить 4 777 232,25 грн., що загалом з ПДВ складає 5 732 678,70 грн. Враховуючи, що ціна товару включає імпортну складову, керуючись ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, еквівалент загальної вартості договору з ПДВ становить 554 474,51 євро за курсом НБУ на 26.03.2013р. із заокругленням до п'яти знаків після коми, що становить 10,33894 грн. за 1,00 євро (п.п.2.1., 2.2., 2.3. договору).

Сторони погодили, що під курсом гривні (UAH) до євро (EUR) у цьому договорі розуміється узгоджений сторонами курс, який дорівнює курсу НБУ на дату здійснення платежів із заокругленням до п'яти знаків після коми (п.2.4. договору).

Сторони встановили дані ресурсу (www.bank.gov.ua) як джерело інформації про курс НБУ. У разі зміни курсу гривні до євро на дату платежу по відношенню до зафіксованого у договорі курсу, загальна вартість договору у гривні пропорційно змінюється. Така зміна відбувається автоматично і не потребує додаткового узгодження сторін (п.2.5.договору).

Датою поставки вважається дата отримання товару, зазначена покупцем в товарно - транспортній накладній та/або видатковій накладній, далі іменовані товарно-супровідними накладними (п. 3.2. договору).

Право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент передачі товару на складі покупця, з підписанням товарно - супровідних накладних (п. 3.4.1. договору).

Умовами розділу 4 договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються у національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

1 етап - попередня оплата 30% вартості товару (еквівалент 166 342,35 євро з ПДВ), що постачається за відповідною специфікацією, не пізніше 10 банківських днів з дати підписання цього договору, за умови надання рахунку на попередню оплату погодженої партії товару; після перерахування першої частини передплати в розмірі 30%, ціна на продукцію в євровому еквіваленті зміні не підлягає (п. 4.1.3.договору);

2 етап - попередня оплата 20% вартості товару (еквівалент 110 894,90 євро з ПДВ), що постачається за відповідною специфікацією, не пізніше 10 банківських днів з дати повідомлення про готовність Товару до відвантаження з заводу-виробника, за умови надання рахунку на попередню оплату погодженої партії товару (п. 4.1.4.договору);

3 етап - оплата 30% вартості товару (еквівалент 166 342,35 євро з ПДВ), що постачається за відповідною специфікацією, протягом 10 банківських днів з дати поставки погодженої партії товару на підставі виставленого рахунку на оплату (п. 4.1.5.договору);

4 етап - оплата 20% вартості товару (еквівалент 110 894,90 євро з ПДВ), що постачається за відповідною специфікацією, на підставі виставленого рахунку на оплату після введення в експлуатацію погодженої партії товару, але не пізніше 60 календарних днів від дати поставки погодженої партії товару (п. 4.1.6.договору).

За умовами п. 4.2 договору - враховуючи, що сторонами визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, суми, що підлягають сплаті покупцем за договором у гривнях, визначаються постачальником у відповідних рахунках, виходячи із еквівалента зобов'язання в іноземній валюті ( пп. 2.3., 4.2. та 4.4. договору) за курсом гривні до євро, що визначається згідно з вимогами п.п.2.4.-2.5. договору.

Після отримання всіх платежів, передбачених п. 4.2 договору, постачальник здійснює звірку між курсом гривні до євро на дату виставлення кожного з рахунків та курсом гривні до євро на дату здійснення покупцем відповідних платежів. У випадку, якщо курс гривні до євро змінився у зазначені вище дати, постачальник виставляє рахунок на суму, яка складає різницю між сумою грошових коштів у гривнях, які постачальник фактично отримав від покупця за кожним з платежів та вартості договору у гривнях, яку він мав би отримати враховуючи курс на дату здійснення кожного з платежів. Такий рахунок повинен бути сплачений покупцем протягом 10 банківських днів з дати виставлення (п. 4.3. договору).

При невиконанні (неналежному виконанні) платежів за третім та четвертим етапами згідно з термінами, зазначеними у цьому договорі та/або у відповідній специфікації до нього, постачальник має право вимагати від покупця сплати пені у розмірі 0,1% за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, від несвоєчасно (неналежно) сплаченої суми, та не більше 8% від розміру такої несвоєчасно сплаченої суми. Нарахування пені здійснюється по день фактичного виконання зобов'язання, за порушення якого застосовується пеня, що передбачена цим пунктом (п. 9.2. договору).

Загальний розмір відповідальності, до якої може бути притягнуто сторони за договором обмежується розміром не більше 20 % від вартості товару для кожної сторони за винятком випадків, передбачених п.п. 9.3, 9.4 та 9.8, для таких випадків відповідальність обмежується загальною вартістю договору (п. 9.6. договору).

Термін дії договору починається тільки з моменту підписання сторонами договору та закінчується 31.12.2013 р., але в будь - якому випадку до повного виконання гарантійних зобов'язань (п. 10.4. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 26.03.2013р. № АМК-1206-2013-пст та відповідно до узгодженої між сторонами специфікації (додаток №1 до договору), ТОВ «АББ ЛТД» поставлено ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» товар на загальну суму 5 732 678,70 грн. (з урахуванням ПДВ).

Факт поставки товару на вказану вище суму підтверджується наявними в матеріалах цієї справи належним чином засвідченими доказами, а саме: видатковою накладною від 26.09.2013р. № ВН-3803002037 на суму 833 235,84 грн.; видатковою накладною від 18.10.2013р. № ВН-3807053061 на суму 181 483,63 грн.; видатковою накладною від 22.10.2013р. № ВН-3807053124 на суму 3 093 033,07 грн.; видатковою накладною від 29.10.2013р. № ВН-3807053355 на суму 1 624 926,16 грн.; довіреністю від 25.09.2013р. № 4094, виданою ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» на отримання від ТОВ «АББ ЛТД» товарно-матеріальних цінностей за договором № АМК-1206-2013-пст від 26.03.2013р.; довіреністю від 16.10.2013р. № 4171, виданою ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» на отримання від ТОВ «АББ ЛТД» товарно-матеріальних цінностей за договором № АМК-1206-2013-пст від 26.03.2013р.; довіреністю від 29.10.2013р. № 4217, виданою ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» на отримання від ТОВ «АББ ЛТД» товарно-матеріальних цінностей за договором № АМК-1206-2013-пст від 26.03.2013р.

Для оплати за товар позивачем були виставлені рахунок-фактура № СФ-3203001579 від 06.06.2013р. на суму 833 235,84 грн.; рахунок-фактура № СФ-3207032861 від 06.06.2013р. на суму 4 899 442,86 грн.

Відповідач зобов'язання зі сплати за одержану продукцію виконав частково в сумі 4 762 375,49 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Претензією № 345 від 11.02.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про негайне погашення заборгованості перед ТОВ «АББ ЛТД» у розмірі 970 303,19 грн. основного боргу, попередивши відповідача, що у разі невиконання викладених вимог, ТОВ «АББ ЛТД» буде змушене буде звернутися до господарського суду з метою захисту порушених прав та законних інтересів.

Зазначена претензія отримана відповідачем 17.02.2014р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, втім залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що не спростовано останнім.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, за якою зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт отримання відповідачем товару на суму 5 732 678,70 грн. підтверджується наявними в матеріалах цієї справи належним чином засвідченими доказами, а саме: видатковими накладними від 26.09.2013р. № ВН-3803002037 на суму 833 235,84 грн.; від 18.10.2013р. № ВН-3807053061 на суму 181 483,63 грн.; від 22.10.2013р. № ВН-3807053124 на суму 3 093 033,07 грн.; від 29.10.2013р. № ВН-3807053355 на суму 1 624 926,16 грн.; довіреностями від 25.09.2013р. № 4094, від 16.10.2013р. № 4171, від 29.10.2013р. № 4217.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) ( ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Порядок та строки оплати обумовлено сторонами в розділі 4 договору поставки.

Отже, право постачальника вважається порушеним з моменту неотримання платежу, по закінченні 60-ти календарних днів від дати поставки отриманого Товару покупцем.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1 наведеного Закону).

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що саме таким вимогам і відповідають накладні від 26.09.2013р. № ВН-3803002037; від 18.10.2013р. № ВН-3807053061; від 22.10.2013р. № ВН-3807053124; від 29.10.2013р. № ВН-3807053355, які засвідчують факт здійснення господарської операції та договірних відносин.

Товар було передано представником ТОВ «АББ ЛТД», про що свідчить підпис на накладних, з зазначенням повного прізвища та посади, завірених печаткою позивача. У рядку «Прийняв» видаткових накладних міститься підпис та повне прізвище представника покупця (відповідача), яким було прийнято Товар (без зауважень та заперечень), з посиланням на повні реквізити довіреності на отримання товару, яка є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за поставлений позивачем Товар.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки здійснено частково, тобто в сумі 4 762 375,49 грн.

Враховуюче наведене та той факт, що на момент розгляду спору по суті відповідач не надав доказів оплати отриманого Товару в повному обсязі, не висунув заперечень з приводу якості чи кількості поставленого Товару, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 970 303,19 грн. основного боргу.

У зв'язку з ненаданням позивачем доказів належного виконання ним п.4.3. договору поставки, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 236 369,62 грн. вартості товару зважаючи на зміну офіційного курсу гривні по відношенню до Євро встановленого НБУ.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України). Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі (ч. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з неповним та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки позивачем, на підставі п.9.2. договору нарахована та вимагається до стягнення пеня в сумі 74 327,88 грн., розрахована за період з 31.12.2013р. по 29.06.2014р.

Відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції заявлено про застосуванні строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За п.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), за приписами ст.258 Цивільного кодексу України, застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення ( п.3 ст.267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, звернення позивача з позовом до суду відбулося 09.04.2015р., тобто після спливу строку позовної давності відносно вимог по стягненню пені за період з 31.12.2013р. по 09.04.2014р.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача та стягнення пені за період з 10.04.2014р. по 29.06.2014р. в сумі 40 114,73 грн., та відмову позивачеві у задоволенні залишку вимог про стягнення пені у зв'язку зі спливом річного строку позовної давності.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 31.12.2013р. по 01.04.2015р. в сумі 36 286,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 13 089,39 грн. за період з 31.12.2013р. по 01.04.2015р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказано Пленумом Вищого господарського суду України у п.п.3.1.,3.2. Постанови від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 10 липня 2014 року № 6, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 36 286,68 грн. та з висновком суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення інфляційних в сумі 13 089,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні та не змінюється від коливання курсу валюти.

Враховуючи, що при визначенні ціни на товар, який враховує імпортну складову, керуючись ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони за договором поставки домовилися визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, домовившись, що у разі зміни курсу гривні до євро на дату платежу по відношенню до зафіксованого у договорі курсу, загальна вартість договору у гривні пропорційно змінюється, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат на суму основної заборгованості за договором поставки є неправомірною.

Виходячи з вищезазначеного, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду Луганської області від 14.07.2015р. у справі № 922/2412/15.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на заявника.

Результати апеляційного провадження у справі № 922/2412/15 оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Алчевськ Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 14.07.2015р. у справі № 922/2412/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 14.07.2015р. у справі № 922/2412/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Н.М. Дучал

Судді: Т.Д. Геза

А.М. М'ясищев

Надруковано 5 екз.:

1-позивачу;

1-відповідачу;

1-у справу;

1-ДАГС;

1-ГСЛО.