Постанова № 5359093, 01.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2009 № 48/232-47/436

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Андрієнка В.В.

суддів:

За участю представників:

від третьої особи 4: Рудь А.В., довіреність б/н від 14.01.2008 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват»

2.Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2009

у справі № 48/232-47/436 (суддя

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Новас"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Приват"

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комерційний центр "Новас"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селтон"

Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3

Фізична особа - ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Сведбанк” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Новас” та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Приват” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2002, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.12.2006 у справі № 48/232, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 у справі № 48/232, позовні вимоги задоволено повністю.

01.08.2007 постановою Вищого господарського суду України у справі №48/232 рішення Господарського суду м. Києва у справі № 48/232 від 28.12.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 у справі №48/232 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

27.09.2007 ухвалою Верховного Суду України відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.08.2007 у справі № 48/232.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року по справі №48/232-47/436 позов задоволено.

Визнано недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2002, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Новас” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альфа-Приват”.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Приват”(01030, м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, ідентифікаційний код 31201652, р/р 26005300260101 в АКБ “ТАС-Комерцбанк”, МФО 300164, а у випадку відсутності коштів із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства “Сведбанк” (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840, к/р 320222170101 в ОПЕРУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300164) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 (пятдесят девять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Новас”(01030, м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, ідентифікаційний код 32113468, р/р 26000300306101 в АКБ “ТАС-Комерцбанк”, МФО 300164, а у випадку відсутності коштів із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства “Сведбанк”(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840, к/р 320222170101 в ОПЕРУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300164) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 (пятдесят девять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват» та Субєкт підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Зокрема, апелянти в своїх апеляційних скаргах стверджують, що оскаржуване рішення винесено з істотним порушенням судом норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема відповідач 2 стверджує, що на момент укладання спірного договору і в подальшому заборони на відчуження приміщення не накладалося, приміщення в заставі не знаходилося. Також за твердженням апелянта оспорюваний позивачем договір відповідає вимогам чинного законодавства, а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Третя особа 4 в своїй апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції не зясував, чи є виконаними на даний час основні зобовязання, що забезпечувались предметом застави за договором іпотеки від 19.08.2002 року, а саме чи є заборгованість перед ВАТ «Сведбанк» за кредитним договором №136-К/30 від 19.08.2002 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерц» та ТОВ «Компанія НОВАС».

Представник позивача в своєму письмовому відзиві на апеляційні скарги просив суд залишити без змін рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року, а апеляційні скарги без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2009 року сторін було повідомлено, що у звязку з терміновим службовим відрядженням головуючого судді Андрієнка В.В. розгляд справи відбудеться 08.09.2009 року.

08.09.2009 року звязку з тим, що представники позивача, відповідачів та третьої особи 1-3 в судове засідання не зявились, розгляд справи було перенесено на 01.10.2009 року.

В судове засідання 01.10.2009 р. не зявились представники позивача, відповідачів та третьої особи 1-3. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційних скарг, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідачів та третьої особи 1-3.

Заслухавши пояснення представника третьої особи 4, розглянувши доводи апеляційних скарг, письмового відзиву позивача на них, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват» та Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до умов кредитного договору № 136-К/30 від 19.08.02, укладеного між ТОВ “Компанія “Новас” та позивачем, останній надав компанії грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, на суму 4540000 грн. строком користування до 18.08.03.

На забезпечення виконання позичальником основних зобов'язань за кредитним договором, 19.08.02 між позивачем та ТОВ “НВКЦ “Новас” укладено та нотаріально посвідчено за реєстровим № 101 договір іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ “НВКЦ “Новас” передало в заставу позивачу належне йому на праві власності нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 95,70 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, літера “В”.

При посвідченні цього договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. було накладено заборону на відчуження зазначеного у ньому майна.

Вказане нежитлове приміщення належало ТОВ “НВКЦ “Новас” на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.12.98, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва та ПП “НВКЦ “Новас” (покупець), свідоцтвом про власність від 09.12.98, виданим Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва ПП “НВКЦ “Новас”. Зазначені документи, в якості правоустановчих, були надані останнім позивачу при підписанні договору іпотеки.

Відповідно до п. 1.1. статуту ТОВ “НВКЦ “Новас” в редакції 2000 року, зареєстрованого Дніпровською районною державною адміністрацією 15.11.2000 (реєстраційний №00508), останнє створено шляхом реорганізації ПП “НВКЦ “Новас”, ідентифікаційний номер 16468811 та є правонаступником всіх його прав та обов'язків.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 17.09.02, укладеного між ТОВ “НВКЦ “Новас” та ТОВ “Компанія “Новас”, останнім було придбано спірне нежитлове приміщення.

11.12.02 між відповідачами у справі укладено договір купівлі-продажу нежитлового (вбудованого) приміщення загальною площею 95,7 кв.м., що складає 19/100 часток від всього домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, літера “В”(далі-спірний договір), відповідно до п.1.1. якого відповідач 1 зобовязався передати у власність відповідачеві 2 нежитлове приміщення, а відповідач 2 прийняти та сплатити за нього ціну відповідно до умов договору.

Право власності на приміщення у відповідності до п.1.2 спірного договору переходить до відповідача 2 з моменту його підписання.

Згідно п.1.4. договору вказаний в ньому обєкт продано за 190718,004грн., в тому числі 31786,334грн. 20% ПДВ.

11.12.02 між відповідачами підписано Акт приймання-передачі проданого нежитлового /вбудованого/ приміщення за адресою вул. Пирогова, 10-В.

На виконання умов договору відповідачем 2 було сплачено відповідачеві 1 190718,00 грн., що підтверджується копією виписки по рахунку ТОВ “Альфа-Приват” від 26.12.02.

Відповідачем 2 було перераховано відповідачу 1 кошти у сумі 190718 грн., на виконання умов договору.

Згідно з даними Реєстраційного посвідчення спірний договір зареєстровано в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 17.06.03 за реєстровим № 2873-11.

Так, як Договір було підписано 11.12.2002 (тобто до набрання чинності ЦК України) оцінка правовідносин, пов'язаних з предметом позову здійснюється судом з урахуванням законодавчих актів України, що діяли на момент підписання Договору, отже до цивільних відносин повинні застосовуватись норми ЦК УРСР, відповідно до Перехідних положень ЦК України.

Судом встановлено, що наданий ДП “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України розширений витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з якого вбачається, що 19.08.02 (архівна дата) в реєстр заборон було внесено запис про обтяження - заборону на нежиле приміщення під літерою “В”, 95,7 м2, м. Київ, вул. Пирогова, будинок 10в - номер реєстру 147162-596 (запис 6).

Також судом встановлено, що Приміщення було зареєстровано за Відповідачем-1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2002 та акту приймання-передачі від 19.09.2002.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду 1-ої інстанції, що лише сам факт реєстрації спірного договору в БТІ не має для господарського суду обовязкового значення у розумінні відповідності його вимогам закону. Якщо такий договір суперечить законодавству, господарський суд, за позовом заінтересованої сторони, визнає його недійсним повністю чи у певній частині.

Відповідно до статті 44 ЦК УРСР повинні укладатись у письмовій формі, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно з статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого приміщення повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Отже, Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідач-1 та відповідач 2 при його підписанні дотримались вимог чинного на дату укладення Договору законодавства України щодо угоди, так як станом на день укладення Договору, не містили приписів щодо обов'язковості нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу нерухомого майна.

З довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. вбачається, що згідно з даними Єдиного реєстру заборон, нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, власником якого є відповідач 1, перебуває під забороною, накладеною нотаріусом 19.08.02 у звязку з посвідченням договору іпотеки даного нерухомого майна, який було укладено для забезпечення виконання зобовязань перед АКБ “ТАС-Комерцбанк”.

Згідно зі ст. 32 Закону України “Про заставу”, яка була чинною на момент укладання спірного договору, договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону відчужувати предмет іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накладення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження.

В договорі іпотеки міститься запис, що 19.08.02 у звязку з посвідченням договору застави приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. накладається заборона на відчуження зазначеного в договорі майна: нежитлового вбудованого приміщення площею 95, 70 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Пирогова, 10 “В” (літ. “В”), належного ТОВ “НВКЦ “Новас”, до припинення договору застави.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач є стороною договору іпотеки, а тому має законні підстави для отримання у нотаріуса довідки про вчинену нотаріальну дію, а також використовувати цей документ, в тому числі, при вирішенні господарського спору для доведення своїх вимог.

Як вбачається з наданого ДП “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна на запит органу державної влади, 19.08.02 (архівна дата) в реєстр заборон було внесено запис про обтяження заборону на нежиле приміщення під літерою В, 95,7 кв.м., м. Київ, вул. Пирогова, будинок 10в номер реєстру 147162-596 (запис 6).

Позивачем також надано витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна (від 06.11.06 № 9871510) з даними аналогічного змісту.

Так, як запис про заборону відчуження щодо обєктів нерухомого майна, а саме Приміщення приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. було внесено до раніше створеного реєстру 19.08.2002, 05.01.2005 даний запис було перенесено до оновленого реєстру.

Отже, можна зробити висновок, що на момент укладення Договору (станом на 11.12.2002) відомості про обтяження (заборону на відчуження) Приміщення мали місце.

Договір між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено 11.12.2002, тобто до видачі свідоцтва про право власності, виданого 13.11.2003 Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська адміністрація) на підставі наказу “Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна” від 11.11.2003 № 1297-В, відповідно до якого власником приміщення в будинку №10 (літера В) є ТОВ “СЕЛТОН”.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що реквізити Приміщення, зазначені в Договорі іпотеки та Договорі є тотожними реквізитам, зазначеним у вказаному свідоцтві про право власності, що підтверджується копіями: рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 у справі № 26/473; постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2007 у справі 26/88; постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2008 у справі № 26/119-18/36; постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 у справі № 26/88-17/100; листів БТІ від 04.10.2007 № 28994 та від 02.06.2008 №18906.

Частиною 1 ст. 59 ЦК УРСР встановлено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Згідно з вимогами ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею (ч.1ст.145 ЦК УРСР). Такий же припис закріплено ст. 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, укладаючи спірний договір, відповідач 2 мав змогу і повинен був пересвідчитись, що нежитлове приміщення перебуває під забороною у звязку з укладенням договору іпотеки, а отже не є добросовісним набувачем.

Статтею 1 Закону України “Про заставу” визначено, що застава це спосіб забезпечення зобовязань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Згідно зі ст.17 Закону України “Про заставу” заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Відповідного дозволу на відчуження заставленого майна позивачем відповідачеві 1 надано не було.

Статтею 48 ЦК УРСР встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року у справі № 48/232-47/436 про задоволення позову Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват» та Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2009 року у справі № 48/232-47/436 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват» та Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

Головуючий суддя

Судді

14.10.09 (відправлено)