Ухвала суду № 53582697, 12.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6276/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Енергетичний холдинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Енергетичний холдинг» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000832202 від 23 січня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведена позапланова виїзна перевірка ПрАТ "Енергетичний холдинг" з питань правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок ТОВ "Центр будівництва та архітектури" за період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2012 року, за результатами якої складено Акт від 27 грудня 2012 року №1251/222/30489263.

Згідно висновків викладених в акті перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст. 185, п.198.3 ст. 198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ у період, що перевірявся на суму 166 666,67 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000832202 від 23 січня 2013 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 166 666,67 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 41 667,00 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності. Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури" було укладено договір №Р23/12-11 від 23.12.2011р., за умовами якого останній зобов'язується виконати роботи з розробки програмного модулю для організації інформаційного обміну даними (документами) ЄДРСР та інформаційно-правовою електронною БД ("ЛІГА: ЗАКОН").

На підтвердження виконання умов вказаного договору, в матеріалах справи містяться: копії виписаної від ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури" податкової накладної від 26 грудня 2011 року № 6; додатків до договору, календарного плану виконання робіт, технічних вимог, платіжного доручення, виписки з банку, акта здачі-приймання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що первинним замовником виконаних на користь позивача робіт є ДП "Інформаційні судові системи", про що свідчить договір №10/05-011 від 01 лютого 2012 року, який укладено пізніше того, який було укладено позивачем з ТОВ "Центр Будівництва та Архітектури", тобто, пізніше 23 грудня 2011 року.

На підтвердження виконання умов Договору № Р23/12-11 від 23 грудня 2011 року, в матеріалах справи містяться акт здачі-приймання послуг та передані позивачу в електронному та друкованому вигляді результати робіт: інструкції адміністратора системи, інструкції користувача системи та інші програмні продукти.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо оцінки наведених обставин.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, первинним замовником виконаних на користь позивача за спірним договором робіт дійсно є ДП "Інформаційні судові системи", проте первинним був договір № 10/05-01 від 05 жовтня 2011 року, тобто укладений до спірного договору від 23 грудня 2011 року, на розробку пакетних програмних засобів на комп'ютерну програму, що забезпечить ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), вартістю 3 993 600,00 грн., між ДП "Інформаційні судові системи" та ВАТ "Юртех", яке було перейменоване у ПрАТ "Енергетичний холдинг", згідно протоколу Загальних зборів Товариства № 6.

Під час судового засідання в суді першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами під час апеляційного розгляду, що укладання між позивачем та ДП "Інформаційні судові системи" договору № 10/05-011 було усно погоджено сторонами ще 05 жовтня 2011 року, проте, у зв'язку з тим, що Державне підприємство "Інформаційні судові системи" вже вичерпало свій бюджет на 2011 рік і вимушене було перенести всі наступні витрати на 2012 рік, підписання договору № 10/05-011 відбулось 01 лютого 2012 року. На підставі таких письмових та усних домовленостей, позивач вже наприкінці 2011 року приступив до розробки комп'ютерної програми, що забезпечить ведення ЄДРСР, власними силами, а розробку програмного модулю для організації інформаційного обміну даними ЄДРСР та інформаційно-правовою електронною БД "ЛІГА: ЗАКОН" замовив 23 грудня 2011 року у свого контрагента шляхом підписання договору № Р23/12-11.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач не отримував винагороду за договором № Р23/12-11, оскільки він за вказаним Договором виступав Замовником та оплатив 1 286 679,00 грн. Натомість, позивач отримав винагороду за договором № 10/05-01 від 05 жовтня 2011 року, укладеним з ДП "Інформаційні судові системи" у розмірі 3 993 600 грн. та за договором № 10/05-011 від 02 лютого 2012 року, укладеним з ДП "Інформаційні судові системи" у розмірі 1 440 000 грн. і вартість кожного з цих договорів є більшою вартості спірного договору.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, технічні вимоги до договору № 10/05-011 від 02 лютого 2012 року на розробку програмного модулю для організації інформаційного обміну даними є абсолютно аналогічними Технічним вимогам до спірного договору, проте, позивач заплатив за нього 1 286 679,00 грн., а від ДП "Інформаційні судові системи" отримав 1 440 000 грн., тобто отримав господарську вигоду у сумі 153 321,00 грн.

Також, колегія суддів приймає до уваги пояснення свідків надані в суді першої інстанції, а саме, директора ТОВ "Центр будівництва та архітектури" ОСОБА_3 та засновника ОСОБА_4, які підтвердили факт виконання умов договору від 23 грудня 2011 року № Р23/12-11, а гр. ОСОБА_3 підтвердив, що він підписував договір та зазначив, що за видами діяльності Товариство може здійснювати діяльність щодо розробки програмного забезпечення.

За наведених обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі про те, що підписані ОСОБА_3 документи не можуть бути визнанні первинними.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині безпідставності посилань відповідача на акт перевірки ТОВ "Центр будівництва та архітектури", оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, у зв'язку з чим, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Центр будівництва та архітектури", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2015 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Міщук М.С.

Бєлова Л.В.