Ухвала суду № 53582566, 12.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3641/15 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибний Світ Компані» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибний Світ Компані» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2015року №0000781502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 січня 2014 року позивачем подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2013 року, якою задекларовано залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду, в сумі 2 666 718,00 грн (рядок 21). Зважаючи на відсутність позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2013 року, позивачем задекларовано залишок від'ємного значення звітного періоду в указаній сумі (рядок 22). Також, зазначену суму віднесено до такої, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 23) та визначено напрям відшкодування - у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів (рядок 23.2). Разом із вказаною податковою декларацією позивачем подано додатки 2 та 3 (довідку про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, і розрахунок суми бюджетного відшкодування), з яких слідує, що відповідне від'ємне значення виникло у листопаді 2013 року.

17 листопада 2014 року позивачем подано відповідачу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Із цього уточнюючого розрахунку випливає, що позивачем уточнено показники рядків 23.1 та 23.2 вищевказаної податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року. Так, позивачем було перенесено значення рядка 23.2 у рядок 23.1 податкової декларації. Тобто, позивачем фактично змінено напрям бюджетного відшкодування суми в розмірі 2 666 718,00 грн: замість відшкодування шляхом зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів зазначено спосіб відшкодування - на рахунок платника у банку. Разом із уточнюючим розрахунком позивачем подано додаток 4 (заяву про повернення суми бюджетного відшкодування) щодо вказаної суми.

16 грудня 2014 року відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року, враховуючи вказаний уточнюючий розрахунок, за підсумками якої складено Акт №361/15-2/35001610 від 16.12.2014 року.

За результатами цієї перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4, 200.6 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення значення рядка 23.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань на суму 2 666 718,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженні контролюючого органу про те, що платник податків не має права на складання уточнюючого розрахунку з метою зміни напрямку бюджетного відшкодування, оскільки зміна напрямку бюджетного відшкодування не може розцінюватись як виправлення помилки.

На підставі зазначеної податкової перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2015 року №0000781502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2 666 718,00 грн та застосовано штрафні санкції на суму 1 333 359,00 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Положеннями пункту 46.1 статті 46 цього Кодексу передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Положеннями статті 200 Податкового кодексу України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до приписів пунктів 200.1 - 200.4, 200.6 цієї статті, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.

Згідно пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

З наведених норм вбачається, що бюджетне відшкодування - це сума коштів платника податків, які він сплатив іншим платникам податку у зв'язку з веденням власної господарської діяльності, повернення яких гарантує держава та які тимчасово перебувають у розпорядженні Державного бюджету України. Якщо різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду платника податків та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду має від'ємне значення, і цей платник не має податкового боргу, він має право на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість, що фактично сплачена отримувачем товарів/послуг їх постачальникам. Законом установлено два шляхи бюджетного відшкодування: у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних звітних періодах або повернення суми бюджетного відшкодування з бюджету на рахунок платника. Визначити напрямок використання бюджетного відшкодування платник податку має право на власний розсуд протягом строку давності з моменту виникнення права на таке відшкодування.

В силу пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Згідно правил пункту 200.14 цієї статті Кодексу, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, законодавцем установлено вичерпний перелік підстав, за яких контролюючий орган зменшує бюджетне відшкодування податку на додану вартість, а платник не має права на таке бюджетне відшкодування.

Як встановлено колегією суддів, в даному випадку, відповідачем було зменшено позивачу бюджетне відшкодування з підстав відсутності у останнього права на складання уточнюючого розрахунку з метою зміни напряму бюджетного відшкодування, оскільки це не може розцінюватися як виправлення помилки.

Аналізуючи такі доводи відповідача, колегія суддів зазначає, що, відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Зазначене право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій податковій декларації може бути обмежене виключно випадками, визначеними у Кодексі.

Норми Податкового кодексу України не передбачають обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації.

Податковим законодавством встановлено два випадки, коли платник податку не може виправити виявлену помилку: це закінчення строків давності, визначених у статтею 102 Податкового кодексу України, а також заборона подавати уточнюючі розрахунки під час проведення документальних перевірок до поданих раніше податкових декларацій за звітний період, який перевіряється контролюючим органом (пункт 50.2 статті 50 Податкового кодексу України).

Оскільки при визначенні напрямку використання бюджетного відшкодування платник податку має право визначати цей напрямок на власний розсуд протягом строку давності з моменту виникнення права на таке відшкодування, уточнення показників податкової декларації в частині зміни напрямку бюджетного відшкодування не суперечить чинному податковому законодавству.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена, зокрема, у постановах від 02 грудня 2014 року № К/800/20412/13 та від 17 червня 2015 року № К/800/53174/14.

Як встановлено судом, позивач, відповідно до статті 50 Податкового кодексу України, у листопаді 2014 року подав уточнюючий розрахунок, яким виправив значення рядків 23.1 та 23.2 податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року, в результаті чого змінив напрям бюджетного відшкодування суми в розмірі 2 666 718,00 грн: замість відшкодування шляхом зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів у відшкодування на рахунок платника у банку. При цьому, матеріали справи підтверджують, що разом зі згаданими податковою декларацією та уточнюючим розрахунком позивачем подавались відповідні додатки. Згаданий уточнюючий розрахунок було прийнято відповідачем, тобто при перевірці його змісту контролюючим органом не встановлено будь-яких порушень.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідачем не доведено і під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які підтверджують порушення позивачем податкового законодавства при визначенні розміру бюджетного відшкодування з податку на додану у грудні 2013 року. Відтак, доводи відповідача, які стали підставою для висновку про завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного періоду платника податків та сумою податкового кредиту вказаного звітного періоду, які ґрунтуються виключно на запереченні права позивача на уточнення напрямку бюджетного відшкодування, є безпідставними.

Таким чином, під час апеляційного розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність у позивача права на вчинення вищезазначених юридично значимих дій. А тому, спірне податкове повідомлення-рішення, яке ґрунтується на помилкових та безпідставних висновках контролюючого органу, є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять правомірності та обґрунтованості дій контролюючого органу.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2015 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.