Ухвала суду № 53578346, 11.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/5189/14-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/5722/15 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є. М.Категорія 46 11.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

11 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Суханової Є. М.,

суддів: Данілова О.М., Журби С.О.,

при секретарі: Роговській Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Обухівської міської ради Київської області, треті особи: управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Державна реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, про визнання незаконним та скасування рішення №423 від 26.01.2010 року Обухівської міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на права власності на земельну ділянку ОСОБА_3, та передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1, про визнання недійсним державного акту на право власності на землю виданий ОСОБА_3, та скасування його реєстрації. Обґрунтовуючи яку зазначила, що згідно рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради № 314 від 21.06.1994 року «Про надання у постійне користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку» ОСОБА_2, яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2, їй було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2. В подальшому вона звернулась до відділу архітектури та будівництва для розробки будівельного паспорту на забудову земельної ділянки та їй було розроблено будівельний паспорт. Відповідно до акту про відведення в натурі присадибної ділянки для будівництва будинку від 06.04.1995 року представником проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро було встановлено межі земельної ділянки. Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради №184 від 23.04.1996 року позивачці було передано земельну ділянку у приватну власність. Зазначає що з моменту передачі земельної ділянки у власність завжди нею користувалась, але потім помітила що сусіди встановили паркан, і вона звернулась з запитом до Обухівської міської ради на який їй було надано копію рішення 42 сесії 5 скликання Обухівської міської ради № 366-42 від 30.07.2009 року згідно якого ОСОБА_3, було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га. На підставі вказаного рішення відповідачем було виготовлено державний акт на право власності на землю. В зв'язку з цим, позивачка просить визнати незаконним рішення про передачу земельної ділянки відповідачу у власність, визнати недійсним державний акт на право власності на землю, та скасувати його державну реєстрації.

Представник позивача ОСОБА_5, та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, пославшись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача ОСОБА_6, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, в зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, і відсутністю у позивача права користування та права власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 серпня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції було встановлено, що 21.06.1994 року рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради № 314 «Про надання у постійне користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку» ОСОБА_2, було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2

06.04.1995 року представником проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро було встановлено межі земельної ділянки в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_2

Відділом архітектури та будівництва в 1995 році ОСОБА_2 було розроблено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки в АДРЕСА_2.

23.04.1996 року рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради №184 ОСОБА_2, було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_2.

28.12.2001 року виконкомом Германівської сільської ради Обухівського району Київської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_7, та ОСОБА_2. Прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_2, змінила на ОСОБА_2

30.07.2009 року рішенням Обухівської міської ради № 366 відповідачу ОСОБА_3, було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1.

29.09.2009 року рішенням Обухівської міської ради № 383 було внесено зміни в рішення № 366 від 30.07.2009 року щодо адреси розташування земельної ділянки в частині надання її ОСОБА_3 ж.м. «Лукавиця» замінили на ж.м. «АДРЕСА_1».

26.01.2010 року рішенням Обухівської міської ради № 423 ОСОБА_3, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на права власності на землю та передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1.

05.08.2010 року на підставі рішення Обухівської міської ради № 423 від 26.01.2010 року ОСОБА_3, отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № СЕ-1-1-317/15 від 20.06.2015 року земельна ділянка надана ОСОБА_3, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 05.08.2010 року, що розташована за адресою Київська область, ж/м АДРЕСА_1, площею 0,10 га, повністю, тобто по всьому її периметру та на всю площу 0,10 га накладається на земельну ділянку, що вказана у рішенні виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області «Про передачу у приватну власність» від 23.04.1996 року № 184, площею 0,10 га ОСОБА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2, яка відведена згідно акту про відведення присадибної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 06.04.1995 року.

Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_2 показала, що в 1994 році їй була виділена земельна ділянка під забудову в АДРЕСА_2. Вона почала виготовляти документи на приватизацію, але згодом поїхала за кордон і приїхавши в 2013 році виявила що на її земельній ділянці здійснюється будівництво. Щоб вирішити даний спір вона звернулась до Обухівської міськради, де їй пояснили, що відбулась помилка. Державного акту на право власності на свою земельну ділянку не отримувала, технічну документацію не виготовляла.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він працює начальником земельного відділу Обухівської міської ради. Коли стало питання про виділення земельної ділянки ОСОБА_3, вони виїхали на місцевість, спірна земельна ділянка була вільною від забудов, захаращеною, та не доглянутою, там росли чагарники, тобто пустувала, що свідчило про відсутність власника земельної ділянки, оскільки вона не оброблялась. Оглянувши земельно-кадастрові книги з'ясувалось, що земельна ділянка є вільною та нікому не належить, оскільки щодо цієї земельної ділянки були відсутні будь-які записи. Виявивши, що земельна ділянка вільна та нікому не виділялась Обухівською міською радою було прийнято рішення про передачу її у власність ОСОБА_3.

Намагаючись спростувати висновки суду, апелянт наполягала на тому, що вона у законний спосіб отримала спірну земельну ділянку, у зв»язку з чим вважає, що її права власності на земельну ділянку було порушено рішенням 42 сесії 5 скликання Обухівської міської ради № 366-42 від 30.07.2009 року згідно якого ОСОБА_3, було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га. На підставі вказаного рішення відповідачем було виготовлено державний акт на право власності на землю.

Натомість, колегія суддів вивчивши матеріали справи прийшла до висновку про недоведеність позовних вимог позивачка, у зв»язку з тим, що у неї не виникло право власності на спірну земельну ділянку, а таким чином, її права, вказаним рішенням Обухівської міської ради № 366-42 від 30.07.2009 року не порушені.

Колегія суддів базує свої висновки на вимогах чинного законодавства, а саме:

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України, (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 6 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок». Відповідно до п. 3 Декрету право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що ОСОБА_2, не набула а ні права власності, а ні права користування на спірну земельну ділянку у порядку, визначеному чинним на той час законодавством, оскільки в досліджених в судовому засіданні земельно-кадастрових документах відсутній запис щодо передачі земельної ділянки позивачу у власність.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України в редакції 1990 р., право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а відповідно до частини 2 цієї статті приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Таким чином, для набуття статусу землекористувача за ЗК України в редакції 1990 р., обов'язковими передумовами були: встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями; та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування землею.

Колегія суддів не встановила будь-яких письмових доказів щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), землевпорядною організацією, відповідних записів у земельно-кадастрових документах, а також доказів одержання документів, що посвідчують право користування чи право власності землею, позивачем-апелянтом не надано.

За вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не бере до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи № СЕ-1-1-317/15 від 20.06.2015 року, оскільки вважає його неналежним доказом, так як він не підтверджує ані виникнення у позивача право власності чи право користування землею.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що позивачем-апелянтом на надано доказів про порушення його прав відповідачем, а тому в задоволені позову обґрунтовано було відмовлено.

Нових доказів або обставин, які б могли спростувати висновки суду, апелянтом надано не було, у зв'язку з тим, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, яка підлягає відхиленню.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України, для його скасування не встановлено.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: