Рішення № 53578119, 18.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/607/15 Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В. Провадження № 22-ц/780/4140/15 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 43 18.11.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.

суддів: Верланова С.М., Воробйової Н.С.,

за участю секретаря Бобка О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на проживання та користування квартирою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2015 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, відповідно до Договору дарування квартири від 09.04.2011 року.

У 2011 році позивач ОСОБА_3 надала згоду на реєстрацію відповідачки ОСОБА_2 за вказаною адресою.

11 жовтня 2011 року ОСОБА_2 була зареєстрована у даній квартирі, таким чином позивач надала відповідачу право користування даним жилим приміщенням, відповідач повинна була сплачувати квартплату та комунальні платежі.

Однак, позивачка одержала повідомлення з БЖБК "Дружба" про несплату квартирної плати. Крім того відповідач чинить перешкоди позивачеві у доступі до приміщення, не відчиняє двері та не надає ключі.

У серпні 2014 року позивач письмово зверталась до ОСОБА_2 з вимогою про звільнення житлового приміщення, але остання на дану вимогу не відреагувала.

Просила виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, стягнути з відповідача судові витрати.

В подальшому позивачка уточнила позовні вимоги, зазначила, що 03.11.2014 року рішенням Апеляційного суду Київської області по справі № 367/4020/14-ц було розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, сином позивача. З огляду на вказане, на даний час відповідачка ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача і створює об'єктивні перешкоди у користуванні квартирою.

В зв'язку із викладеними обставинами, посилаючись на положення ст. 391 ЦК України, ст. ст. 168, 169 ЖК України, просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_2 звернулася із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_3 про визнання за нею права на проживання та користування квартирою, посилаючись на те, що ОСОБА_3 - її свекруха, 16 вересня 2000 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, рідним сином ОСОБА_3 12 червня 2010 року вона та її чоловік за сумісні кошти купили квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О.В., реєстровий номер 944. Договір купівлі-продажу був оформлений на її чоловіка ОСОБА_5, в квартиру вони заселилися разом та стали там проживати. В кінці 2010 року її чоловік потрапив в ДТП, винуватцем якої був він. Потерпілий звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_5 матеріальної шкоди, сума шкоди - 200 000,00 гривень, а тому чоловік поставив її перед фактом, що терміново треба квартиру подарувати матері, щоб на неї не було накладено стягнення. При цьому чоловік та відповідачка їй сказали, що це тимчасово і що її інтереси не будуть ні в якому разі порушені.

Вказує, що 09 квітня 2011 року її чоловік подарував матері спірну квартиру, яка була куплена за їх спільні кошти, що підтверджується договором дарування, посвідченим 09.04.2011 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Матвієць Н.П. В квартирі вони з чоловіком продовжували проживати, 11 жовтня 2011 року вона зареєструвалася, а відповідачка ОСОБА_3, як новий власник, щодо її реєстрації не заперечувала. Через деякий час чоловік без поважних причин зібрав свої речі та з'їхав з квартири; вона в спірній квартирі залишилась проживати сама. З 2011 року по сьогоднішній день вона постійно проживає в квартирі, за цей час сама, за свої особисті кошти зробила ремонт, сплачує комунальні послуги, про що свідчать квитанції.

Починаючи з 2011 року чоловік її став звертатися до Ірпінського міського суду Київської області з позовом про розірвання шлюбу, в позовній заяві вказував безпідставні причини розпаду сім'ї, перший раз в позові ОСОБА_5 було відмовлено, вдруге апеляційний суд Київської області задовольнив скаргу ОСОБА_5, рішення Ірпінського міського суду Київської області скасував та постановив нове рішення, яким їх шлюб було розірвано.

Вказує, що в період розгляду в суді справи про розірвання шлюбу, її чоловік та ОСОБА_3 стали наполягати, щоб вона звільнила квартиру, на її телефон постійно йдуть погрози з боку відповідачки та її сина. Оскільки вона в спірній квартирі проживала з 2010 року, сплачувала комунальні послуги, з жовтня 2011 року була офіційно зареєстрована в ній зі згоди вже нового власника, як член сім'ї, тривалий час у ній проживає, приймає участь у витратах по її утриманню, але її право на проживання оспорюється відповідачкою, тому вона змушена звернутися до суду із зустрічною позовною заявою за захистом своїх прав.

В зв'язку із викладеними обставинами позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила постановити рішення, яким визнати за нею право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1, всі судові витрати покласти на відповідачку ОСОБА_3

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на проживання та користування квартирою залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначила, що вона була вселена до квартири зі згоди власника як член його сім'ї, та має право на користування жилим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 65 ЖК України. Зазначає, що суд дійшов невірного висновку про те, що відповідач створює перешкоди позивачу у користуванні спіною квартирою, оскільки належних доказів на підтвердження вказаної обставини позивач не надав. На думку апелянта, суд першої інстанції незаконно, за відсутності підстав передбачених ст. 116 ЖК України, задовольнив вимогу ОСОБА_3 щодо виселення відповідача.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами по справі, що позивачка ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування р. № 765 від 09.04.2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством "Бучанське бюро технічної інвентаризації" 19.04.2011 року.

Встановлено також, що відповідач ОСОБА_2 є колишньою дружиною сина власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5, з яким вони з 16.09.2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі і проживали разом до листопада 2013 року, від даного шлюбу дітей вони не мали. Зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року, яке набрало законної сили та яким шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірваний.

Відповідачка ОСОБА_2 з 11 жовтня 2011 року зареєстрована у АДРЕСА_1, дана реєстрація відповідача проведена зі згоди власника квартири ОСОБА_3, що визнається сторонами і відповідно до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі проживала разом із колишнім чоловіком з 2010 року, а також проживає і в даний час, що також визнається сторонами. ОСОБА_2 за проживання у квартирі сплачує комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_3 у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 не проживала та не проживає, оскільки відповідачем вона не допускається до квартири.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 не була та не є членом сім'ї власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, перешкоджає власнику квартири у користуванні даною квартирою, власник квартири заперечує проти проживання відповідача у належній їй на праві власності квартирі, тому, виходячи із положень ст. 391 ЦК України та ст. 169 ЖК України слід усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, задовольнивши позов ОСОБА_3

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками в цілому погоджується, окрім посилання місцевого суду на положення ст. 169 ЖК України, що містяться в мотивувальній частині судового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 9, 156, 157 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обовязки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідач ОСОБА_2 не являється і не являлась членом сім'ї власника спірної квартири - ОСОБА_3 в розумінні зазначених вище норм закону, не проживала постійно разом із нею, не вела спільне господарство. Вона лише являлась членом сім'ї сина власника квартири, до розірвання шлюбу між ними. Тому при вирішенні даного спору не можуть бути застосовані положення ст. 116 ЖК України, оскільки не йде мова про виселення члена сім'ї. Суд першої інстанції на вказану норму закону в своєму рішенні не посилався, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

В той же час, до правовідносин, що виникли між сторонами не можна також застосовувати положення ст. ст. 168, 169 ЖК України, які регламентують порядок припинення або розірвання договору найму жилого приміщення (квартири), оскільки такий договір між ними ніколи не укладався.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з положеннями ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власність на свій розсуд.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановивши, що відповідачка ОСОБА_2 без належної правової підстави мешкає у спірному будинку, чим чинить ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про виселення відповідача із вказаного житлового приміщення.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом вилучення з мотивувальної частини посилання на положення ст. ст. 168, 169 Житового кодексу України, в решті рішення є законним та обґрунтовани, доводи апеляційної скарги висновків суду щодо обгрунтованості позовних вимог за первісним позовом не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2015 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на положення ст. ст. 168, 169 Житлового кодексу України.

В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: