Ухвала суду № 53574783, 17.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1535/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Одеської митниці Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, за участю третьої особи - яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення, визнання протиправним та скасування наказу про припинення перебування на державній службі, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

10.05.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Одеської митниці Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, за участю третьої особи - яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, та після уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним рішення ДФС, викладене у листі ДФС України №1117/3/99-99-04-03-02-14 від 10.02.2015р., яким позивачу відмовлено у поновленні на державній службі на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФСУ; визнати протиправним та скасувати Наказ Державної митної служби України №246-к від 06.02.2012 року «Про припинення перебування на державній службі, яким припинено перебування позивача на державній службі в митних органах України; зобов'язати ДФС України поновити позивача на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФСУ; стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України №246-к від 06.02.2012 року «Про припинення перебування на державній службі» в частині припинення перебування на державній службі ОСОБА_2

Зобов'язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста Одеса-порт Південної митниці Міндоходів.

Стягнуто з Південної митниці Міндоходів на користь позивача суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 07.02.2012 року по 06.02.2013 року у розмірі 31275,60 грн. (тридцять одна тисяча двісті сімдесят п'ять гривень шістдесят копійок) із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов'язкових податків, платежів та зборів.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2015 року та прийняття нової, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 08.09.1992 року працював в органах Державної митної служби України.

Наказом Південної митниці Державної служби України від 02.02.2012 року №118-к позивача переведено на посаду заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» (а.с. 90).

06.02.2012 року Державною митною службою України прийнято наказ № 246-к про припинення перебування ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Південної митниці відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку порушенням Присяги державного службовця (а.с. 41).

Зазначений наказ було прийнято на підставі подання начальника Південної митниці про припинення перебування ОСОБА_2 на державній службі (а.с. 73-74).

У наказі Державної митної служби України № 246-к зазначено, що 03.02.2012 року співробітниками Управління Служби Безпеки України в Одеській області у службовому приміщенні відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса порт» Південної митниці було проведено слідчі дії з метою з'ясування обставин вимагання та незаконного одержання грошових коштів працівниками митного поста «Одеса-порт» Південної митниці. За результатами проведених заходів було затримано заступника начальника митного поста «Одеса-порт» ОСОБА_4 та заступника начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» ОСОБА_2

З листа Управління Служби Безпеки України в Одеській області від 06.02.2012 року № 4-677 Південній митниці стало відомо, що у відношенні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 04.02.2012 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.

В наказі Державної митної служби України № 246-к від 06.02.2012 року вказано, що зазначене вище є неприпустимим з боку посадових осіб митної служби, завдає шкоди авторитетові як Південної митниці, так і митної служби України в цілому та свідчить про порушення, зокрема, ОСОБА_2 Присяги державного службовця.

07.02.2012 року за № 12/28-01/1861 Південною митницею було направлено ОСОБА_2 лист, в якому повідомляла про прийняття наказу Державною митною службою України № 246-к від 06.02.2012 року та запропонувала особисто прибути до відділу кадрової роботи Південної митниці для ознайомлення з вищезазначеним наказом, отримання трудової книжки та ін.

Доказів отримання позивачем вказаного листа та ознайомлення його з наказом Державної митної служби України № 246-к від 06.02.2012 року про припинення перебування на державній службі відповідачем надано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2012 року по справі №1522/4599/2012 у відношенні ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (а.с. 124-126).

03.03.2012 року ОСОБА_2 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, що підтверджується протоколом затримання підозрюваного (а.с. 127).

В свою чергу, постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 17.12.2014 року по справі №1527/9446/12, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України припинено у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину, у зв'язку з декриміналізацією (а.с. 15-19).

Зазначена постанова набрала законної сили 25.12.2014 року.

22.01.2015 року позивач звернувся до Голови Державної фіскальної служби з питання поновлення його на державній службі на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби України з 06.02.2012 року у порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (а.с. 20-22).

Листом від 10.02.2015 року вих. №1117/3/99-99-04-03-02-14 Державна фіскальна служба повідомила позивача про те, що його поновлення на роботі є неможливим, через те, що звільнення його з державної служби не пов'язано із засудженням, а тому підстав для поновлення на колишній роботі згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не вбачається (а.с. 11).

Вважаючи вказану відмову Державної фіскальної служби у поновленні на роботі протиправною, ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, зважаючи на наступне:

Так, правовий статус державних службовців митної служби, в тому числі підстави припинення такої служби, врегульовано Митним кодексом України, Законами України «Про державну службу» та «Про Дисциплінарний статут митної служби України».

Преамбулою Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут митної служби України" від 06.09.2005р. №2805-IV, встановлено, що цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання (далі - посадові особи митної служби), у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій (далі - митних органів), щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень; регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про державну службу".

Разом з тим, згідно зі ст. 408 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Пунктом 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.

Відповідно до ст. 413 МК України особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.

Зокрема, у частині 2 статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст Присяги: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про державну службу» за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Відповідно до статті 21 Статуту порушення службової дисципліни - це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема, невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.

Згідно зі статтею 22 Статуту до діянь, які є порушеннями службової дисципліни, належать: 1) порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, державної служби, а також наказів та розпоряджень безпосередніх та/або прямих керівників; 2) порушення порядку здійснення митного контролю та митного оформлення предметів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до статті 31 Статуту з метою з'ясування всіх обставин вчинення посадовою особою митної служби дисциплінарного правопорушення керівник митного органу має право призначити службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.

Наказом Державної митної служби України від 13 серпня 2010 року №918 затверджено Інструкцію про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України (далі - Інструкція), пунктом 1.1 якої визначено приводи, підстави, мета, порядок призначення і проведення службового розслідування, прийняття за ним рішень, виконання цих рішень, формування матеріалів службового розслідування у справі, а також права та обов'язки посадових осіб митної служби України під час їх проведення.

Згідно з абзацом 9 пункту 1.2 Інструкції службове розслідування - це комплекс заходів, що здійснюються в межах компетенції відповідно до цієї Інструкції з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин вчинення посадовою особою дисциплінарного або іншого правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, виявлення причин і умов, що сприяли його вчиненню, встановлення наявності (відсутності) вини, її ступеня, а також установлення інших подій, обставин, що потребують з'ясування під час проведення таких заходів.

Системний аналіз спеціальних і загальних норм, наведених у ст. 21, ч. 1 ст. 22, ст. 31 Статуту, ст.ст. 14, 17, 30 Закону України «Про державну службу», свідчить, що за вчинення посадовими особами митної служби України порушень службової дисципліни, дисциплінарних правопорушень допускається застосування дисциплінарних стягнень, визначених у ч. 2 ст. 22 Статуту, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу», найбільш суворим з яких є звільнення.

У пункті 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Слід зазначити, що припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців може бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушення.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою, тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з митного органу за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічна правова позиція наведена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 21.05.2013р., 04.06.2013р., 17.09.2013р., 03.12.2013р., від 28.04.2015р. у справах відповідно №21-403а12, №21-167а13, №21-231а13, №21-379а13, №21-163а15.

Однак, в порушення наведених приписів законодавства відповідачами службове розслідування стосовно позивача не проводилось.

При цьому, спірний наказ Державної митної служби України не містить обґрунтувань та вказівок на докази, що підтверджували б вчинення позивачем таких порушень, які б потягли за собою застосування до нього такої найсуворішої санкції відповідальності державного службовця, як звільнення за порушення

Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що кримінальну справу у відношенні ОСОБА_2 було відкрито 24.02.2012 року та затримано його 24.02.2012 року, що підтверджується протоколом затримання підозрюваного (а.с.123) та постановою Приморського районного суду м. Одеси (а.с. 124-126), тоді як оскаржуваний наказ видано 06.02.2012 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що станом на момент видачі оскаржуваного наказу, у відповідача об'єктивно не було і не могло бути жодних доказів затримання та відкриття відносно ОСОБА_2 кримінальної справи за статтею ст. 364 ч. 3 КК України, оскільки зазначені факти сталися пізніше, а саме 24.02.2012 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ Державної митної служби України № 246-к від 06.02.2012 року «Про припинення перебування на державній службі», яким припинено перебування позивача на державній службі в митних органах України, є протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі, а саме на раніше займаній посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Південної митниці Міндоходів.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на протиправність наказу Державної митної служби України про припинення перебування позивача на державній службі, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання гарантованої Конституцією та Законами України компенсації у вигляді середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один рік.

Згідно довідки Південної митниці Міндоходів №143 від 26.05.2015 року середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за період 1 рік, нарахована ОСОБА_2, становила 31275,60 грн.

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за 1 рік у розмірі 31275,60 грн.

В свою чергу, колегія суддів суду апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправним рішення ДФС, викладене у листі ДФС України №1117/3/99-99-04-03-02-14 від 10.02.2015 року, яким позивачу відмовлено у поновленні на державній службі на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №3 митного поста Одеса-порт Одеської митниці ДФС.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

При цьому, положення зазначеної статті стосуються саме поновлення на службі громадянина, звільненого у зв'язку з незаконним засудженням.

В даному випадку, підставою припинення перебування позивача на державній службі стало не його засудження, а Порушення присяги державного службовця (як зазначено в оскаржуваному Наказі), тобто позивач звільнений з посади на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що положення ст. 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 3 зазначеної статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як встанволено, оскаржуваний наказ про припинення перебування позивача на державній службі прийнято Державною митною службою України 06.02.2012 року, з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся лише 10.03.2015 року.

Однак, з положень Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється саме з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При зверненні до суду ОСОБА_2 посилався на те, що про прийняття оскаржуваного наказу йому відомо не було, а його копію отримано ним тільки у січні 2015 року, після звернення із заявою до Одеської митниці ДФС.

В свою чергу доказів отримання позивачем оскаржуваного наказу Державної митної служби України № 246-к від 06.02.2012 року раніше, ознайомлення позивача з цим наказом раніше відповідачем надано не було.

Таким чином, відповідачем жодним належним та допустимим доказом не було спростовано твердження позивача про його необізнаність щодо прийняття оскаржуваного наказу та порушення його права та інтересів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку не можуть бути застосовані наслідки пропуску строку, передбачені ст. 100 КАС України, а саме, залишення позову без розгляду, оскільки в даному випадку не доведено факту пропуску позивачем строку звернення до суду.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв