Постанова № 53574200, 10.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 листопада 2015 року 14:11 №826/22142/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участі секретаря судового засідання Артеменко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Торгово-промислової палати України доДержавної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю:

представника позивача: Гаєвської Н.І.;

представника відповідача: Григорьєва К.А.;

представника позивача: Корх О.С.;

представника відповідача: Заворотної Н.Г.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10.11.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Торгово-промислова палата України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на підставі хибних висновків акта перевірки від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934, необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Торгово-промислової палати України з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення Торгово-промисловою палатою України:

1) підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до:

- заниження податку на прибуток на загальну суму 6 481 901,00 грн.;

- завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 3 540 997,00 грн.

2) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, що призвело до:

- заниження податку на додану вартість на загальну суму 278 926,00 грн.;

- завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів на загальну суму 227 819,00 грн.;

- завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного періоду за грудень 2014 року у сумі 82 291,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві складено акт від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 03.09.2015 №0006972208, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток 8 102 376,00 грн., у тому числі: 6 481 901,00 грн. - основний платіж, 1 620 475,00 грн. штрафні (фінансові) санкції;

від 03.09.2015 №0006982208, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 540 997,00 грн.;

від 03.09.2015 №0006992208, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 334 995,00 грн., у тому числі: 267 996,00 грн. - основний платіж, 66 999,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 03.09.2015 №0007012208, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 82 291,00 грн.;

від 03.09.2015 №0007002208, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 284 774,00 грн., у тому числі: 227 819,00 грн. - основний платіж, 56 955,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208, Торгово-промислова палата України оскаржила їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акта від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на:

- не заниження об'єкту оподаткування по взаємовідносинам із Міжнародною академією фінансів та інвестицій;

- відсутність факту реальності господарських операцій між Торгово-промисловою палатою України та товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп»;

- порушення порядку заповнення податкових накладних та порядку реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Що стосується відносин між Торгово-промисловою палатою України та Міжнародною академією фінансів та інвестицій, то суд зазначає наступне.

Згідно акта перевірки від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934, в порушення приписів підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій внесення Торгово-промисловою палатою України до статутного фонду Міжнародної академії фінансів та інвестицій у якості внеску основні засоби (приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) в обмін на корпоративні права в сумі 1 750 000,00 грн. та отримання на баланс Торгово-промисловою палатою України основні засоби (приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) в обмін на корпоративні права у зв'язку із зменшенням статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій до 200 000,00 грн., контролюючим органом встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 03 Декларації «Інші доходи» за 2014 рік на загальну суму 39 373 717,00 грн. (41 123 717,00 грн. - 1 750 000,00 грн.).

Відповідно до підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв.

Проте, суд не погоджується з вказаними доводами, з огляду на наступне.

З акта перевірки від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934 вбачається, що статутний капітал Міжнародної академії фінансів та інвестицій становить 1 750 000,00 грн.

Торгово-промислова палата України передала до статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій, у якості внеску основні засоби, а саме приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права у еквівалентному розмірі залишкової вартості вказаних приміщень 1 750 000,00 грн.

Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 23.01.2014, (протокол №37(11)) зменшено розмір Статутного фонду та прийнято зміни до Статуту Міжнародної академії фінансів та інвестицій, Торгово-промисловою палатою України прийнято рішення про зменшення розміру статутного фонду Міжнародної академії фінансів та інвестицій з 1 750 000,00 грн. до 200 000,00 грн. Зміни до Статутного фонду Міжнародна академія фінансів та інвестицій зареєструвала в Головному управлінні Міністерства юстиції у місті Києві 30.04.2014.

Судом відхиляються доводи контролюючого органу стосовно того, що внаслідок зменшення розміру статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій до 200 000,00 грн. відбулася операція з отримання на баланс Торгово-промисловою палатою України основних засобів, а саме приміщень 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права, ринкова вартість яких, згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи станом на I квартал 2014 року становить 41 123 717,00 грн., а тому згідно вимог підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України сума у розмірі 39 373 717,00 грн. (41 123 717,00 грн. - 1 750 000,00 грн.) підлягає декларуванню.

В рішенні Президії Торгово-промислової палати України від 23.01.2014, протокол №37(11) «Про зменшення розміру Статутного фонду та прийняття змін до Статуту Міжнародної академії фінансів та інвестицій» не зазначено про повернення на баланс Торгово-промислової палати України приміщень 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права.

Коригування бухгалтерських записів були здійсненні не у зв'язку зі зменшенням розміру статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій, а на підставі висновків аудиту фінансової звітності Міжнародної академії фінансів та інвестицій, проведеного товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна аудиторська група» та рекомендацій наданих цією аудиторською компанією за наслідками проведеної аудиторської перевірки.

Окрім того, суд наголошує, що документи бухгалтерського обліку не є доказами наявності правочину з передачі вище зазначених приміщень у власність Міжнародної академії фінансів та інвестицій та від Міжнародної академії фінансів та інвестицій до Торгово-промислової палати України, з огляду на наступне.

Поняття «баланс» визначено у «Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»», затвердженому Наказом Мінфіну від 31.03.1999 №87 (далі - Положення №87). Згідно з Положенням №87 балансом є документ, у якому відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства.

Відповідно до пункту 16 Положення №87 у статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями, а також вартість основних засобів, отриманих у довірче управління або на праві господарського відання чи праві ітеративного управління. У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

Таким чином, баланс підприємства є звітністю підприємства, яка виникає під час його створення або в результаті його діяльності. З викладеного вбачається, що правочином, який мав би місце під час створення Міжнародної академії фінансів та інвестицій або під час її діяльності та міг привести до набуття Міжнародною академією фінансів та інвестицій прав на нерухоме майно згідно з положеннями цивільного законодавства, могли бути договори (купівлі-продажу, міни, спільної діяльності тощо) або рішення власника (оформлене відповідним Рішенням Президії правління Торгово-промислової палати України), якщо нерухоме майно внесено у статутний капітал.

Доводи посадових осіб Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про те, що належним доказом переходу права на нерухоме майно є акт прийому-передачі майна та будь-які інші зазначені на сторінках 7-11 акта перевірки фінансово-господарські та первинні документи бухгалтерського обліку, не можуть прийтися до уваги під час вирішення питання щодо наявності та/або відсутності факту переходу права власності на нерухоме майно.

Окрім того, обставина, що під час створення (заснування) Міжнародної академії фінансів та інвестицій жодного нерухомого майна у тому числі й приміщення 3-го та 4-го поверхів за адресою: м. Київ, вул. Житомирська, 33 у власність останній не передавалися може бути підтверджена Висновком економічного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 19.05.2015 за №68741/15-45 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Також, суд відхиляє посилання відповідача на положення статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» відповідно до яких проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, оподаткування майна згідно з законом. Дійсно у випадках оподаткування майна проведення оцінки є обов'язковою, але у даному випадку мова йде про визначення, наприклад, вартості нерухомого майна, земельних ділянок тощо з метою визначення розміру податку на нерухоме майно, земельного податку тощо, а не в цілях визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств.

Так, у випадку визначення вартості певного об'єкту в цілях оподаткування податком на прибуток підприємств застосовується таке поняття як «звичайна ціна», застосування якої є обов'язковим не в усіх випадках, а виключно у випадках прямо визначених Податковим кодексом України. З огляду на те, що нормами підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України не передбачено визначення звичайної ціни майна, що повертається, зокрема, у зв'язку зі зменшенням статутного капіталу (фонду), то застосування ціни нерухомості, визначеної судовою будівельно-технічною експертизою №1211 від 18.05.2015 у кримінальному провадженні №120150000000145 від 18.03.2015 є безпідставним та протиправним.

За наведених вище обставин, можна дійти висновку про безпідставність висновків контролюючого органу щодо наявності порушення зі сторони позивача норм підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України у правовідносинах між Торгово-промисловою палатою України та Міжнародною академією фінансів та інвестицій.

Щодо правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» необхідно зазначити наступне.

Державна податкова інспекція в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві посилається на те, що Торгово-промислова палата України не надала до перевірки кошторисів виконаних робіт, передбачених умовами договорів, а надані до перевірки документи не дають можливості підтвердити зв'язок з господарською діяльністю операцій проведених товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп», зокрема: в актах прийому-передачі виконаних робіт не зазначено номер та дату договору до якого такі роботи здійснювались та перелік кожного етапу робіт, вартість робіт.

Між Торгово-промисловою палатою України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» (підрядник) укладено договори підряду на ремонтно-будівельні роботи від 27.08.2013 №8, від 25.12.2013 №25/12, від 09.01.2014 №б/н, від 01.11.2014 №б/н, від 01.12.2014 №б/н, відповідно до яких підрядник зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи за завданням замовника у відповідному приміщенні, за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Умовами виконання робіт та їх передачі передбачено, що підрядник зобов'язується своїми силами та засобами, а також за допомогою субпідрядних організацій, виконати усі роботи з ремонту об'єкту в обсязі та у термін передбачені договорами та кошторисом.

З метою підтвердження факту виконаних робіт та їх передачі, після виконання кожного етапу робіт сторонами підписується акт приймання-виконаних підрядних робіт.

Підрядник за кошти замовника постачає всі необхідні для виконання роботи матеріали, обладнання конструкції та комплектуючі вироби. Роботи можуть виконуватись також і з матеріалів замовника.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів підряду на ремонтно-будівельні роботи від 27.08.2013 №8, від 25.12.2013 №25/12, від 09.01.2014 №б/н, від 01.11.2014 №б/н, від 01.12.2014 №б/н, актів прийому виконаних робіт (послуг), податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, кошторисів до відповідних договорів.

Суд наголошує, що твердження відповідача стосовно того, що у Торгово-промислової палати України відсутні кошториси виконаних робіт спростовуються матеріалами справи, які містять копії кошторисів до кожного договору (а.с. 33-102 Т. II).

Також, суд відхиляє доводи контролюючого органу, що акти прийому-передачі виконаних робіт не містять номера та дати договорів відповідно до яких такі роботи здійснювались та перелік кожного етапу робіт з їх вартістю, з огляду на наступне.

Дослідивши акти прийому виконаних робіт (послуг), суд встановив, що вони відповідають вимогам встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Чинним законодавством не передбачено вимог, щодо зазначення в актах дат та номерів договорів відповідно до яких вони виписані.

Окрім того, надані позивачем акти прийому виконаних робіт (послуг) дають змогу ідентифікувати до яких саме договорів вони відносяться, оскільки є посилання на об'єкт ремонтно-будівельних робіт, який в кожному договорі визначений індивідуально, зокрема: гараж, зал засідань кімната №405, кімнато №103, дах, прибудова фасаду управління справами, виставкова зала, фарбування залізних сходів по фасаду будівлі, тощо.

Також, кожен акт містить найменування робіт з їх вартістю.

В судовому засіданні представник позивача повідомив суд, що товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» виконувались ремонтно-будівельні роботи з використанням будівельних матеріалів, які отримувались від замовника, так із використанням самостійно придбаних будівельних матеріалів.

На підтвердження зазначеного, позивачем надано: реєстри платіжних доручень та видаткових накладних на придбання будівельних матеріалів, актів прийому-передачі будівельних матеріалів для виконання ремонтно-будівельних робіт, перелік матеріалів замовника використаних для виконання робіт.

Придбані будівельні матеріали самим виконавцем доставлялися на об'єкти проведення ремонтно-будівельних робіт силами підрядника чи постачальника будівельних матеріалів, або найнятим перевізником.

Окрім того, представник позивача зазначив, що якість та кількість будівельних матеріалів узгоджувались в усному порядку, шляхом огляду зразків будівельних матеріалів (кольорова гамма фарб та шпалер, плитки, тощо) та виїзду до будівельних гіпермаркетів.

Також, між Торгово-промисловою палатою України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 15.04.2014 №15, відповідно до якого за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги помиття вікон та фонарів в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про надання послуг від 15.04.2014 №15, акта прийому-передачі виконаних робіт (послуг), платіжних доручень, податкових накладних.

Суд наголошує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ними договору поставки, зокрема, того, що товариство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Не надано контролюючим органом доказів щодо відсутності у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо).

Крім того, відповідачем не надано суду доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача із його контрагентом, недобросовісності позивача як платника податків.

Так, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 10.02.2015 №К/800/60809/14 (826/12612/14), від 17.02.2015 № К/800/11240/14 (820/8472/13-а), від 10.03.2015 №К/800/22500/14 (820/11167/13-а).

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції на час спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп», не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків не довів наявності умислу у керівників вказаних юридичних осіб на здійснення протиправної діяльності.

Відповідач не довів факту узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником (на думку податкового органу) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента, яка б слугувала підставою для висновку про неправомірне формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд, проаналізувавши первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, встановив, що вони видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим положеннями законодавства та їхні реквізити відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарські відносини між Торгово-промисловою палатою України та товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» документально підтверджені та мали реальний характер.

З огляду на те, що в ході розгляду даної справи було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Делькар груп» у спірному періоді, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Щодо порушення порядку заповнення податкових накладних та порядку реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає наступне.

Згідно доводів контролюючого органу податкові накладні виписані товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційне агентство «Янко» для Торгово-промислової палати України за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 235 785,00 грн. з порушенням порядку заповнення податкових накладних та порядку реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: електронний цифровий підпис не належить особі, підписом якої скріплені такі податкові накладні при її видані покупцю.

Згідно доводів позивача, усі податкові накладні, які виписано товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційне агентство «Янко» для Торгово-промислової палати України (за період: з 01.01.2014 по 31.12.2014 року, на загальну суму податку на додану вартість 235 785,00 грн.) у паперовому вигляді підписані саме тією уповноваженою особою товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційне агентство «ЯНКО», яка зазначена у витягу з Єдиного реєстру податкових накладних у колонці 8 «ПІБ уповноваженої особи, що підписала податкову накладну», а саме ОСОБА_5

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Згідно пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, усі примірники податкових накладних підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Платник податку - покупець, який склав запит за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення в електронному вигляді у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та надіслав його засобами телекомунікаційного зв'язку Державній податковій службі, повинен отримати автоматично сформований витяг з Реєстру, у якому наводяться відомості щодо податкової накладної/розрахунку коригування, та який містить відомості про те, якій особі належить електронний цифровий підпис, що накладається на податкову накладну/розрахунок коригування». Також необхідно відмітити, що платник податку, крім витягу з Єдиного реєстру податкових накладних, не має іншої можливості ідентифікації підписанта.

Враховуючи наведене та ту обставину, що усі суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість належним чином задекларовані товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційне агентство «ЯНКО» (про що свідчить витяги з єдиного реєстру податкових накладних №11125323 від 11.10.2014; №11125323; №17193324 від 17.11.2014; №13171201 від 13.12.2014), а всі суми податку на додану вартість включені позивачем до податкового кредиту підтверджені належним чином складеними та підписаними у визначеному законодавством порядку податковими накладними, а також на фактичну наявність у Торгово-промислової палати України автоматично сформованого витягу з реєстру з відомостями, зокрема, про особу, якій належить електронний цифровий підпис співпадаючий з прізвищем, вказаним у паперових податкових накладних, то твердження посадових осіб відповідача про порушення позивачем порядку заповнення податкових накладних є не обґрунтованими.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Торгово-промислової палати України задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Торгово-промислової палати України (код ЄДРПОУ 00016934) судові витрати в сумі 184 327 (сто вісімдесят чотири тисячі триста двадцять сім) грн. 18 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 16.11.2015.