Рішення № 53565190, 11.11.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16

тел. 235-24-26

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"11" листопада 2015 р. Справа № 911/4117/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ,

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», с. Мархалівка Васильківського району Київської області,

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська», с. Постолівка, Гусятинського району Тернопільської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез», смт. Гніздичів Жидачівського району Львівської області,

про стягнення 15484,40 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники учасників провадження:

від позивача: не з’явився; від відповідача 1: не з’явився;

від відповідача 2: не з’явився; від третьої особи: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ :

позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ, в вересні 2014 року звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою від 10.09.2014р. №10-1/09 до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», с. Мархалівка Васильківського району, 2) товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська», с. Постолівка Гусятинського району Тернопольської області, в якій просить суд:

1) солідарно стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» та товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 1000,00 грн. 3% річних у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2001, яке набрало законної сили, угоди № 30-04/14-5 від 30.04.2014р. про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) та на підставі договору поруки від 07.08.2014р. №07-08-2014-1;

2) стягнути із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 6079,78 грн. процентів річних та 8 404,62 грн. інфляційних втрат у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2001, яке набрало законної сили, угоди № 30-04/14-5 від 30.04.2014р. про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України);

3) солідарно стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» та товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» витрати, пов’язані зі сплатою судового збору та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що первісним кредитором - товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» здійснювались відповідачу 2 – товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» поставки товару згідно договору поставки від 09.03.2010р. №ТК090310/8. У зв’язку із неналежною несвоєчасною оплатою отриманого товару товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» зверталось з позовом до господарського суду Тернопільської області про стягнення заборгованості із товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська». Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2011р. позов задоволено частково та з відповідача стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» основну заборгованість в сумі 94077,17 грн., пеню за період з 10.07.2010р. по 30.01.2011р. в сумі 6687,48 грн., штраф в сумі 28223,15 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами 65397,58 грн., інфляційні втрати в сумі 4215,25 грн., 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач твердить, що зазначене рішення товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» виконано не в повній мірі та із запізненням, у зв’язку з чим у постачальника виникло право нараховувати та стягувати з покупця в порядку ст. 625 ЦК України проценти річних та інфляційні втрати за період прострочення до дати фактичного виконання зобов’язання та погашення заборгованості.

Так, позивач нараховує 3% річних на суму заборгованості 71834,33 грн. (яка складається з процентів за користування чужими грошовими коштами 65397,58 грн., інфляційних втрат в сумі 4215,25 грн., 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) за період з 27.05.2011р. по 10.09.2014р., а також інфляційні втрати на суму заборгованості 71834,33 грн. за період червень 2011р. по серпень 2014р.

Позивач твердить, що між первісним кредитором товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» та новим кредитором товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» 30.04.2014р. було укладено угоду № 30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) згідно якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» зобов’язання щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором у зв’язку із неналежним, несвоєчасними та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011, всього у розмірі 30000,00 грн.

Крім того, позивач твердить, що 07.08.2014р. між новим кредитором товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» та поручителем товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» укладено Договір поруки №07-08-2014-1, згідно якого поручитель поручається перед кредитором солідарно відповідати за виконання обов’язку товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська» щодо виконання грошового зобов’язання щодо сплати розміру 3% річних у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно рішення суду. Умовами договору поруки відповідальність поручителя обмежена сумою 3% річних в розмірі 1000,00 грн.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно 1000,00 грн. процентів річних, витрати на оплату судового збору та послуг адвоката, а решту нарахованих процентів річних (6079,78 грн.) та інфляційних втрат (8404,62 грн.) позивач просить суд стягнути з відповідача 2 ТОВ «Агрофірма «Постолівська».

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував та просив суд в позові відмовити. Заперечення мотивовані тим, що грошове зобов’язання, яке випливає з рішення господарського суду Тернопільської області (зокрема із сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення грошового зобов’язання) не є господарським зобов’язанням, а тому до нього не може бути застосована ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/4117/14 від 24.11.2014р. позов задоволено, стягнуто з відповідача 2 ТОВ «Агрофірма «Постолівська» 6079,78 грн. 3% річних, 8404,62 грн. інфляційних втрат, 1709,01 грн. судового збору та 935,42 грн. витрат на правову допомогу; з відповідачів 1 та 2 солідарно стягнуто 1000,00 грн. 3% річних, 117,99 грн. судового збору та 64,58 грн. витрат на правову допомогу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015р. зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2015р. рішення господарського суду Київської області та постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 911/4117/14 скасовані, справа направлена до господарського суду Київської області на новий розгляд. Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що судами не взято до уваги той факт, що у рішенні господарського суду Київської області від 22.07.2013р. у справі № 911/2011/13 зазначено про повне погашення заборгованості за рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 станом на 20.07.2011р., а також той факт, що постановою ДВС Гусятинського РУЮ від 28.02.2012р. виконавчий документ з виконання рішення господарського суду Тернопільської області повернуто стягувачу за його заявою, а виконавче провадження закрито.

Ухвалою від 15.10.2015р. справа прийнята до провадження суддею Конюх О.В., до участі у справі в якості третьої особи залучено первісного кредитора – товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез».

Позивачем подано додаткові пояснення по суті позову, в яких позивач позов підтримує та просить суд його задовольнити, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 01.10.2014р. № 6-113гс14, від 06.06.2012р. №6-49цс12, від 24.10.2011р. №6-38цс11, від 17.10.2011р. №6-42цс11, від 05.12.2011р. №16/164(2010).

Від відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою від 05.11.2015р. було відхилено.

Крім того, відповідач подав додаткові пояснення по справі, в яких проти позову заперечує, посилаючись на те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, а тому укладення договору про відступлення права вимоги в 2014 році, після подання в 2012 році заяви про повернення виконавчого документу стягувачу не створює для нового кредитора та боржника жодних зобов’язань. Крім того, відповідач наголошує, що заявлені до стягнення проценти річних та інфляційні втрати нараховані позивачем на неіснуючу суму заборгованості, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2013р. у справі № 911/2011/13 встановлено, що станом на 20.07.2011р. заборгованість за рішенням господарського суду Тернопільської області повністю погашена. Також відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, твердить, що стягнуті рішенням суду проценти, річні, інфляційні втрати та судові витрати не є господарським зобов’язанням, відповідно до них не може бути застосована ст. 625 ЦК України.

В судове засідання 11.11.2015р. представники сторін та третьої особи не з’явились. До господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи від 10.11.2015р.. Розглянувши вказане клопотання, суд його відхиляє, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду і підставою для відкладення є неможливість розгляду спору по суті, а не неявка представників, які належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Згідно позиції, викладеної у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ (далі по тексту – ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс»), до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», с. Мархалівка Васильківського району Київської області (далі по тексту – ТОВ «ПК Трейдсервісгруп»), 2) товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Постолівська», с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області (далі по тексту – ТОВ «АФ Постолівська»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез», смт. Гніздичів Жидачівського району Львівської області (далі по тексту – ТОВ «Корпорація «Агросинтез»), всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

09.03.2010р. між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» (постачальник) та ТОВ «АФ Постолівська» (покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК 090310/8 (далі – Основний договір), відповідно до якого постачальник зобов’язався поставити продавцю хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов’язався прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом.

рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 встановлено наявність простроченої заборгованості ТОВ “АФ “Постолівська” перед ТОВ “Корпорація “Агросинтез”, яка виникла у зв’язку з неналежною несвоєчасною сплатою ТОВ “АФ “Постолівська” коштів за отриманий від ТОВ “Корпорація Агросинтез” товар за договором поставки на умовах товарного кредиту від 09.03.2010р. № ТК090310/8. Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 частково задоволено позов ТОВ “Корпорація Агросинтез” та стягнуто з боржника ТОВ “АФ “Постолівська” 94077,17 грн. основного боргу, 6687,48 грн. пені, 28223,15 грн. штрафу, 4215,25 грн. інфляційних втрат, 65397,58грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього 200822,13 грн.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі №16/3/5022-43/2011, рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/2011/13 від 22.07.2013р. встановлено, що основна заборгованість у розмірі 136 500,84 грн. згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 від 09 березня 2010 року була погашена наступним чином:

квитанція №43 від 18.03.2010р. на суму 28 000,00 грн.,

квитанція №1599.625.3 від 19.08.2010р. на суму 5 000,00 грн.,

квитанція № 1599.821.1 від 26.10.2010р. на суму 5 000,00 грн.,

квитанція № 1789.1042.1 від 21.12.2010р. на суму 3 000,00 грн.,

квитанція № 1599.1373.3 від 29.12.2010р. на суму 5 500,00 грн.,

платіжне доручення № 47 від 20.07.2011р. на суму 120 000,00 грн.

При цьому рішенням господарського суду Київської області від 25.02.2015р. у справі № 911/5349/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2015р. встановлено, що з врахуванням положень пункту 5.5 Основного договору при оплаті товару грошові кошти в першу чергу направляються в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування товарним кредитом, а в другу – в рахунок оплати товару, а відтак, платежі, здійснені боржником ТОВ «АФ «Постолівська» мають бути зараховані на погашення заборгованості, яка виникла раніше в порядку черговості, передбаченої договором – тобто в першу чергу на погашення нарахованих процентів за користування товарним кредитом, залишок платежу – на погашення заборгованості за товар, тобто, зарахування кожного з платежів має бути здійснено наступним чином:

документ

дата оплати

фактично сплачено, грн.

зараховано

квитанція №43

18.03.2010р.

28000,00

27300,17 грн. – погашення авансового платежу

699,83 грн. – погашення другого платежу

квитанція №1599.625.3

19.08.2010р.

5 000,00

2628,00 грн. – погашення процентів по товарному кредиту за період 30.03 - 18.08.10, нарахованих на суму 67550,59грн. (68250,42 – 699,83)

2372,00 грн. – погашення боргу за товар

квитанція № 1599.821.1

26.10.2010р.

5 000,00

946,43 грн. - погашення процентів по товарному кредиту за період 19.08 – 10.10.10 нарахованих на суму 65178,59 грн. (67550,59 – 2372,00)

436,15 грн. - погашення процентів по товарному кредиту за період 11.10 – 25.10.10 нарахованих на суму 106128,84 грн. (65178,59 + 40950,25)

3617,42грн. – погашення боргу за товар

квитанція № 1789.1042.1

21.12.2010р.

3 000,00

1572,78 грн. - погашення процентів по товарному кредиту за період 26.10 – 20.12.10, нарахованих на суму 102511,42 грн. (106128,84 – 3617,42)

1427,22 грн. погашення боргу за товар

квитанція № 1599.1373.3

29.12.2010р.

5500,00

221,55 грн. - погашення процентів по товарному кредиту за період 21.12 – 28.12.10, нарахованих на суму 101084,20 грн. (102511,42 – 1427,22)

5278,45 грн. – погашення боргу за товар

платіжне доручення № 47

20.07.2011р.

120000,00

5328,37 грн. - погашення процентів по товарному кредиту за період 29.12.10 – 19.07.11, нарахованих на суму 95805,75 грн. (101084,20 – 5278,45)

95805,75 грн. – погашення боргу за товар

(залишок 18865,88 грн. зараховано в рахунок штрафних санкцій, стягнутих рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р.)

Зазначені обставини, які встановлені рішенням суду в господарській справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, станом на 27.05.2011р. (початок нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних) у відповідача перед первісним кредитором дійсно існував борг за рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 в сумі 200822,13 грн., з яких 94077,17 грн. основного боргу, 6687,48 грн. пені, 28223,15 грн. штрафу, 4215,25 грн. інфляційних втрат, 65397,58грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

20.07.2011р. платіжним дорученням №47 ТОВ «АФ «Постолівська» погасила повністю основний борг, що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2013р. у справі №911/2011/13 та (з врахуванням порядку зарахування коштів, передбаченого пунктом 5.5 Основного договору та ст. 534 ЦК України в частині, що не врегульована договором) погасила 1986,40 грн. державного мита, 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6687,48 грн. пені та частину штрафу в розмірі 9956,90 грн. згідно рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011.

За таких обставин, станом на 20.07.2011р. у відповідача перед первісним кредитором дійсно існував борг за рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 в сумі 87879,08 грн., з яких 18266,25 грн. штрафу, 4215,25 грн. інфляційних втрат, 65397,58грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач у позові в порядку ст. 625 ЦК України нараховує інфляційні втрати та проценти річних на суму заборгованості 71834,33 грн. (яка складається з процентів за користування чужими грошовими коштами 65397,58 грн., інфляційних втрат в сумі 4215,25 грн., 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), яка матеріалами справи не підтверджується, оскільки, як встановлено судом, суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідачем були погашені 20.07.2011р.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування позивачем інфляційних та річних на стягнуті судовим рішенням проценти за користування чужими грошовими коштами 65397,58 грн., інфляційні втрати в сумі 4215,25 грн., 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не відповідає чинному законодавству.

Джерелом спірних зобов’язальних відносин сторін у справі є не судове рішення, а господарський договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК 090310/8 від 09.03.2010р. Саме на підставі вказаного Договору у відповідача виник та існував обов’язок оплатити первісному кредитору отриманий товар, на умовах та в строки, що були узгоджені сторонами в укладеному договорі.

Судове рішення не змінює суті зобов’язань кредитора та боржника, з рішення суду зобов’язальні правовідносини не виникають, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність (лист Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова від 23.01.2012р. у справі № 37/64).

Разом із тим, оскільки статтю 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу – "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань (підпункт 1.3. пункту 1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).

Відтак, для застосування статті 625 Цивільного кодексу України суду необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин сторін та встановити існування між сторонами саме грошового зобов’язання.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (постанова Верховного Суду України від 18.02.2014р. у справі № 302гс14).

Стаття 625 Цивільного кодексу України регулює зобов’язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами та джерелом якого є господарський договір.

Тобто зміст грошового зобов’язання відповідача перед первісним кредитором полягає у сплаті грошових коштів за отриманий товар в порядку, передбаченому господарським договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК 090310/8 від 09.03.2010р., і саме на суму основного боргу як на грошове зобов’язання можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, тоді як сплата боргу з врахуванням індексу інфляції та сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є наслідком порушення грошового зобов’язання, тобто не відповідає визначенню ст. 509 ЦК України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідачів процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на стягнуті судовим рішенням проценти за користування чужими грошовими коштами 65397,58 грн., інфляційні втрати в сумі 4215,25 грн., державне мито в сумі 1986,40 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,10 грн. не відповідають чинному законодавству та змісту правовідносин сторін. Крім того, як встановлено судом, 1986,40 грн. державного мита та 235,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є погашеними 20.07.2011р., тобто існування даної заборгованості не відповідає дійсним обставинам та матеріалами справи спростовується.

Зазначене є підставою для відмови в позові.

Суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01.10.2014р. у справі №6-113цс14, оскільки вона стосується зобов’язання відшкодувати майнової та моральної шкоди заподіяної злочином, яке є позадоговірним (деліктним).

Суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 08.11.2010р. у справі №4/719 та від 15.11.2010р. у справі № 4/720, оскільки вона стосується нерозповсюдження мораторію відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» на нараховані на суму боргу інфляційні нарахування та проценти річних.

Суд відхиляє посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2015р. у справі № 909/993/14, оскільки, по-перше, зазначена позиція не є обов’язковою для суду першої інстанції при розгляді справи за участю інших сторін (ст. 111-11 ГПК України визначає обов’язковість вказівок Вищого господарського суду України лише при новому розгляді справи), а по друге, підтверджує правомірність нарахування процентів річних та інфляційних втрат на грошове зобов’язання, яке виникло з рішення суду (стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави), тоді як джерелом зобов’язальних відносин сторін у цій справі є саме господарський договір.

Крім того, як встановлено судом, відділом ДВС Гусятинського районного управління юстиції постановою від 22.07.2011р. було відкрито виконавче провадження ВП № 27717606 з примусового виконання наказу від 22.06.2011р., виданого на примусове виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011.

Постановою від 28.02.2012р. виконавчий документ (наказ №16/3/5022-43 від 22.06.2011р.) було повернуто стягувачу ТОВ «Корпорація «Агросинтез» за його заявою від 03.02.2012р. № 19/12.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 22.12.2011р., чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема якщо є письмова заява стягувача. Про повернення стягувачу виконавчого документа виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Повторно виконавчий документ з примусового виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 в межах передбачених законом строків до виконання не пред’являвся, що свідчить про те, що у первісного кредитора жодних претензій або вимог щодо виконання вказаного судового рішення станом на 30.04.2014р. – дату укладання з ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» угоди №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) - не було і бути не могло, оскільки строк, передбачений ст. 22, пунктом 1) частини 1 ст. 23, частиною 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 22.12.2011р.) для повторного пред’явлення виконавчого документу до виконання вже сплинув.

За ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (постанова ВСУ від 02.10.2012 у справі №23/236).

Таким чином на час укладання угоди від 30.04.2014р. №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України), жодних вимог щодо неналежного виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011 у ТОВ «Корпорація «Агросинтез» до ТОВ «Агрофірма «Постолівська» не було, тому угода від 30.04.2014р. №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) для боржника ТОВ "АФ «Постолівська" та для нового кредитора ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” не породжувала будь-яких прав та обов’язків.

Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. у справі № 911/2445/14, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 01.04.2015р., а також у постанові Верховного Суду України від 17.06.2015р. у справі № 911/2044/14.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вищевикладене є окремою підставою для відмови в позові товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс».

Суд звертає увагу на те, що рішеннями господарського суду Київської області від 22.07.2013р. у справі № 911/2011/13 та від 14.05.2014р. у справі № 911/1140/14 встановлено перехід права вимоги від ТОВ «Корпорація «Агросинтез» до ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» за іншою угодою про заміну кредитора у зобов’язанні – від 15.11.2012р. № 15-11/12-4, відповідно зазначені рішення не створюють в порядку ст. 35 ГПК України преюдиції в даній справі щодо відносин, заснованих на угоді №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 30.04.2014р.

За договором поруки від 07.08.2014р. № 07-08-2014-1 боржник та поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність щодо сплати процентів річних за невчасне виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі № 16/3/5022-43/2011. За змістом солідарного обов’язку як процесуальної співучасті на боці боржника, оскільки угоди про заміну кредитора у зобов’язанні не породжували будь-яких прав та обов’язків для боржника, то вони не породжують жодних прав та обов’язків також і для поручителя.

Враховуючи вищевикладене, на основі повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи суд відмовляє товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” в позові до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма «Постолівська» та товариства обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп”.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 33, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 18.11.2015р.

Суддя О.В. Конюх