Ухвала суду № 53558255, 16.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4125/13-ц Провадження № 22-ц/772/3108/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 5Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Шемети Т.М.,

суддів Марчук В.С., Сопруна В.В.,

при секретарі Сніжко О.А.,

з участю ОСОБА_2, представника ДВС ОСОБА_3, представника «Альфа-банк» ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області подання відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Вінницькій області, боржник ОСОБА_5, стягувач Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», заінтересована особа ОСОБА_2, ОСОБА_7, про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 29.09.2015 року, -

встановила:

08.04.2015 року відділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Вінницькій області звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_5, так як на виконанні у відділі знаходиться виконавчий лист, виданий 10.06.2014 року на підставі рішення Вінницького районного суду від 10.04.2014 року по справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5, ТОВ «Приват-Петрол» про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого з стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ТОВ «Приват-Петрол» на користь ПАТ Альфа-Банк» 5012499 грн. заборгованості за договором овердрафту. В поданні ставиться питання про визначення частки майна боржника ОСОБА_5 у спільному майні подружжя: комплексі будівель та споруд газонаповнювальної компресорної станції, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, м. Іллінці, вул. Залізнодорожна, 59 А, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 та яке було придбано нею під час перебування у шлюбі з боржником (шлюб в подальшому визнано недійсним).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 29.09.2015 року подання задоволено: визначено, що розмір частки майна ОСОБА_5 у зазначеному спільному майні подружжя становить ?.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а подання виконавчої служби залишити без розгляду, мотивуючи апеляційну скаргу тим, що суд порушив порядок розгляду даного питання: якщо боржник володіє майном спільно з іншою особою, то в порядку ст. 366 ЦК України стягувач може предявити позо про виділ частки, в даному випадку існує спір про право, а тому таке подання не могло розглядатися судом. Окрім того, ОСОБА_2 посилається на те, що вона не зрозуміло в якій якості була притягнута до участі у справі та була позбавлена можливості довести права на свою частку: суд не врахував її доводів щодо наявності договору позики коштів для придбання газонаповнювальної компресорної станції, що свідчить про те, що вказаний обєкт нерухомості належить їй особисто, оскільки ОСОБА_5 не брав участі в його придбанні.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав. Представник Управління ДВС ГУЮ у Вінницькій області ОСОБА_3, представник ПАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали, зазначивши що суд діяв в межах процесуального закону: питання про виділ частки не ставилося, а лише питання про визначення частки, яке розглядається в порядку ст. 379 ЦПК України. Представник боржника ОСОБА_5 ОСОБА_6 апеляційну скаргу визнала: питання про визначення частки боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується в позовному провадженні. Суд помилково послався на норми СК України, які регулюють статус спільного майна подружжя, так як шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_5 (ОСОБА_8В.) визнано недійсним, а тому майно, яке вони придбали в недійсному шлюбі, має статус спільної часткової власності. Заінтересована особа ОСОБА_7 в судове засідання не зявилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Судом при розгляді подання було встановлено наступне:

- 10.06.2014 року Вінницьким районним судом видано виконавчий лист про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого з стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ТОВ «Приват-Петрол» на користь ПАТ Альфа-Банк» 5012499 грн. заборгованості за договором овердрафту, виконавчий лист видано на підставі рішення Вінницького районного суду від 10.04.2014 року по справі № 128/4125/13-ц (а.с.5);

- 13.06.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за загаданим виконавчим листом (а.с.6);

- 13.06.2014 року винесено постанову про накладення арешту на майно боржник ата оголошення заборони його відчуження (а.с.7-8);

- 09.09.2012 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 (копія свідоцтва про шлюб а.с.24), який рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31.10.2013 року визнано недійсним (копія рішення на а.с. 47-48);

- в ході примусового виконання судового рішення було виявлено майно, яке зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.10, 16-21);

- за час перебування в недійсному шлюбі було придбано нерухоме майно, зареєстроване на ОСОБА_2, що доведено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.29-30), а саме: нежитлова будівля АЗС по вул.. Базарна, 4 в м. Теплик, майновий комплекс автозаправочної станції (АЗС) по вул.. Молодіжна, 1-а в с. Лука Барська Барського району Вінницької області та комплекс будівель та споруд АГНСК по вул. Залізнодорожна, 59 А в м. Іллінці.

Суд, задовольняючи подання, виходив з того, що питання визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується за поданням державного виконавця. Відповідно до ч.2 ст. 45 СК України, якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно разом, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, частки кожного співвласника у праві спільної часткової власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними чи законом, а тому й визначив, що частка ОСОБА_5 в спільній частковій власності складає 1/2.

Такий висновок суду є вірним.

В ході виконання рішення суду питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця (ст. 379 ЦПК України).

Не заперечуючи факт придбання спірного майна під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, який в подальшому був визнаний недійсним, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що питання виділу частки в спільній власності має вирішуватися в порядку позовного провадження.

Це дійсно так, однак поняття «визначення частки» та «виділ частки» є різними за своєю правовою суттю: при розгляді подання державного виконавця в порядку ст. 379 ЦПК України, вирішується питання не про виділ частки, що має наслідком виділ її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно та дійсно повинно розглядатися за позовом кредитора співвласника майна (ст.ст. 356-367 ЦК України), а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду, так як титульний власник майна, що є спільною частковою власністю, є особа, відмінна від боржника: в розглядуваній справі це є ОСОБА_2, на яку юридично оформлено право власності.

Суд першої інстанції розглянув подання саме в порядку статті 379 ЦПК України, тобто з додержанням вимог закону та в порядку, встановленому для його вирішення.

Вірно застосовано судом і норми матеріального права: ч.2 ст. 45 СК України яка регулює статус майна, набутого під час недійсного шлюбу та питання визначення частки в спільній частковій власності. Разом з тим, окрім вірних норм матеріального права, суд послався в своїй ухвалі ще й на статтю 370 ЦК України, яка закріплює порядок виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності та на ст. 366 ЦК України, якою врегульовано питання виділу частки з спільної часткової власності в натурі, яке дійсно має вирішуватись, як уже зазначалося вище, в позовному провадженні, а тому таке посилання суду слід вважати помилковим та невірним, однак суд послався на ці норми лише з огляду зазначення розміру часток в спільному майні.

Згідно ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, оскільки де-юре власником майна, придбаного під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2, визнаного в подальшому недійсним, є ОСОБА_2, то за наявності невиконаного зобовязання з боку ОСОБА_5 визначення судом першої інстанції його частки в спільній власності за поданням ДВС, - є вірним та відповідає закону.

Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що вона була залучена у справу не зрозуміло в якості кого та була позбавлена права доводити своє право на іншу частку в майні. На це слід зазначити наступне:

По-перше, ОСОБА_2 була залучена до участі у справі як заінтересована особа, так як вона володіє спірним майном спільно з боржником по справі ОСОБА_5 та постійно протягом розгляду справи (з 08.04.2015 року) належним чином повідомлялася про день та час розгляду подання, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також брала участь в розгляді в судовому засіданні 09.06.2015 р. (а.с.66), 11.06.2015 року (а.с.73-74) 02.09.2015 року (а.с.108), 14.09.2015 року (а.с.120-121), 29.09.2015 року (а.с.124-125), під час яких вона використовувала свої права в судовому засіданні, давала пояснення, надавала клопотання, заяви, тощо.

По-друге, визначенням частки боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, право спільної часткової власності не припиняється, про що вже зазначалося, а тому і учасники спільної власності, і кредитор боржника не позбавлені можливості предявити позов про виділ частки ОСОБА_5 в натурі.

В апеляційній скарзі також зазначено, що суд вийшов за межі заявленого в поданні, в якому ставилося питання про визначення частки в спільній сумісній власності подружжя, а суд визначив статус майна як спільну часткову власність. Однак, застосовуючи аналогію, слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 10, 31 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд визначає і застосовує норму закону, яка підлягає до застосування, незалежно від згоди на це позивача. В розглядуваній справі подання дійсно ґрунтувалося на тому, що спірне майно було придбано під час перебування в шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_2, однак в ході розгляду справи стало відомо, що укладений шлюб було визнано недійсним та приєднано копію рішення Апеляційного суду Вінницької області від 31.10.2013 року (а.с.43-48). Тому суд, розглядаючи подання, вірно визначив статус майна, яким боржник ОСОБА_5 спільно володіє з ОСОБА_2 та це не є виходом за межі заявлених вимог та підстав подання.

Слід також відхилити аргумент апеляційної скарги стосовно того, що суд не дав оцінки існуванню договору позики грошей, який укладався ОСОБА_2 саме з метою отримання коштів для придбання комплексу будівель та споруд АГНСК по вул. Залізнодорожна, 59 А в м. Іллінці (а.с.117), що, на її думку, підтверджує належність нерухомості їй особисто, - виходячи з наступного: вказаний договір дійсно свідчить про отримання грошей ОСОБА_2 для придбання зазначеної нерухомості, однак він не є доказом належності нерухомості їй на праві особистої власності, при цьому слід зазначити, що ОСОБА_5 як другий з подружжя був знайомий з таким договором та згоден з ним, що підтверджено його підписом на договорі (а.с.117 на звороті).

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції розгляд подання проведено з додержанням вимог закону та порядку, встановленому для його вирішення, доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому вона задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 312-315, 317, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 29.09.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: підпис ОСОБА_9

Судді: підпис ОСОБА_10

підпис ОСОБА_11

З оригіналом згідно: ОСОБА_9