Ухвала суду № 53551133, 18.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8731/15 Справа № 204/2035/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Осіяна О.М., Пономарь З.М.

за участю секретаря - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01.07.2015 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, які мають суттєве значення для справи / а. с. 55-56 /.

Зазначеним рішенням суду від 01.07.2015 року ОСОБА_2 відмовлено в її позовних вимог /а. с. 46-49/.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Дніпропетровську померла ОСОБА_6, яка була громадянкою Російської Федерації та проживала в АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14.07.2011 року та лікарським свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 року / а. с. 4, 6 /.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй майно.

Позивачка ОСОБА_2 17.05.2011 року звернулася до нотаріуса нотаріального округу м. Єкатеринбургу Свердловської області Дубовицької О.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі якої була заведена спадкова справа № 50/2011, що підтверджується відповідним листом цього нотаріуса від 19.05.2011 року за вихідним № 150 / а. с. 7 /.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України - спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ст. 1216 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

В силу ст. 1261 ЦК України - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивачка - ОСОБА_2 та відповідач - ОСОБА_4 є рідними дітьми померлої ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження та не заперечується сторонами по справі /а. с. 5/.

ОСОБА_6, за життя, на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2002 року, належала квартира АДРЕСА_1 /а. с. 11/. Право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6

Потім, 19.11.2010 року, між ОСОБА_6, від імені якої діяла ОСОБА_3, на підставі довіреності від 19.11.2010 року, посвідченої в нотаріальному порядку /а. с. 117/, та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який також посвідчений в нотаріальному порядку, згідно умов якого представник Продавця зобов'язується передати квартиру АДРЕСА_1, у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти нерухоме майно і сплатити за нього обговорену сум грошових коштів у розмірі 82040 грн. /а. с. 11/.

Згідно п. 2.1 цього договору продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за 82040 грн., які отриманні представником Продавця від Покупця під час оформлення цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовується наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно роз'яснень, викладених п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», - правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України - обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з оспорюваного договору купівлі-продажу від 19.11.2010 року продавцем за даним договором виступала ОСОБА_6, покупцем за даним договором став ОСОБА_4, який є рідним сином продавця. Позивачка ОСОБА_2, будучи рідною дочкою померлої, не є стороною даного договору.

Позивачка, у своєму позові посилається на ст. 233 ЦК України, як на підставу визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки він був укладений за декілька днів до смерті ОСОБА_6, яка вже на той час перебувала у край тяжкому стані, через хворобу, і вкрай на невигідниз умовах для продавця, оскільки за даним договором оціночна вартість квартири склала 80 000 грн., що на думку позивачки є значно заниженою, так як на той час дійсна ринкова вартість квартири становила 400 000 грн.

За таких обставин, позивачка вважає, що цей правочин було укладено на невигідних для спадкодавиці умовах.

З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачкою в обґрунтування позову не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про той факт, що для померлої ОСОБА_6 продаж квартири АДРЕСА_1, за спірним договором купівлі-продажу, був здійснений на вкрай невигідних умовах, оскільки продаж квартири рідному сину за меншою ціною ніж ринкова, не свідчить про укладання угоди на вкрай невигідних умовах для померлої ОСОБА_6

Що стосується посилань відповідача про необхідність застосування позовної давності відносно спірного договору, то вони, згідно висновку суду першої інстанції,- задоволенню не підлягають, оскільки встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

За таких обставин, суд першої інстанції, в силу ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України, прийшов до висновку, що ОСОБА_2 слід відмовити в її позовних вимогах.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін.

При вище викладених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що, в силу ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України, ОСОБА_2 слід відмовити в її позовних вимогах..

Приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 без відома ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири, як і посилання на те, що ОСОБА_3 не вправі була продати спірну квартиру за ціною нижчою ринкової є безпідставними та надуманими, оскільки згідно довіреності виданої 19.11.2010 року ОСОБА_6 (що посвідчена в нотаріальному порядку) на ім'я ОСОБА_3 остання вправі була, зокрема, укладати угоди по продажу належного ОСОБА_6 нерухомого майна та отримувати гроші за належне їй майно і таке інше / а. с. 10 /. Жодних обмежень в діях ОСОБА_3, при укладення угод, в довіреності від 19.11.2010 року ОСОБА_6 не зазначила.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання.

Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини.

Справа розглянута судом першої інстанції у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 11 ЦПК України, тобто на підставі доказів, що були надані суду сторонами та іншими учасниками процесу.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: