Ухвала суду № 53537188, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/38338/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

секретар судового засідання Скавуляк Т.В.,

за участю: представника відповідача Піддубняка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року

у справі № 814/5085/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»

до Миколаївської митниці Міндоходів

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товарів,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг» (далі - ТОВ «Техноторг») звернулось до суду з позовом до Миколаївської митниці Міндоходів, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № 504070000/2013/000010/1 від 15 жовтня 2013 року, прийняте Митним постом «Костянтинівка» Миколаївської митниці Міндоходів; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 504070000/2013/00042 від 15 жовтня 2013 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що відповідачем не зазначено які конкретно з наданих документів не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Також вказує, що за відсутності неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Крім того, всі складові митної вартості підтверджуються наданими митному органу документами. Зазначає, що розбіжності між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товарів.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач не погоджується з касаційною скаргою, просить залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що 15 жовтня 2013 року Митним постом «Костянтинівка» Миколаївської митниці Міндоходів прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, в якому визначено щодо імпортованого позивачем товару - зернової жниварки 24GHCP (7,3 метра), 2013 року випуску, призначена для агрегатування та роботи в складі зернозбиральних комбайнів New Holland для збирання зернових колосових культур, що метод за ціною договору (контракту) не застосовується у зв'язку з тим, що заявлено неповні відомості про митну вартість товару, використані декларантом відомості не підтверджено документально, не надано документів передбачених ч. 3 ст. 53 МК України та відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Також, у рішенні визначено, що за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібним аналогічним товаром, який продано на експорт в Україну і час експорту збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Та взято ціну, визначену в митній декларації від 10 жовтня 2013 року № 100270000/2013/2110002.

Коригування митної вартості товару стало підставою для видання картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 504070000/2013/00042 від 15 жовтня 2013 року.

Також встановлено, що не погоджуючись із визначеною декларантом митною вартістю товару у митній декларації, митний орган запропонував позивачу додатково надати документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації щодо оплати складових митної вартості; висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи).

На вказану пропозицію митного органу позивачем надано лише один з витребуваних додаткових документів, а саме виписку з бухгалтерської документації.

Посадовою особою митного органу проаналізовано наданий позивачем додатковий документ та встановлено, що вказаний додатковий документ не завірений належним чином, (жодного відтиску печатки, (підпису), який би підтверджував справжність здійснення операції).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування картки відмови у митному оформленні товарів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неналежно було застосовано ч. 3 ст. 53 МК України, невірно трактовано відсутність документів щодо страхування товару як відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та як наслідок цього застосовано передбачений ст. 60 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних товарів.

Крім того, зроблено висновок, що МК України та діюче законодавство не покладає обов'язок імпортера обов'язково мати в наявності страхові документи щодо товару, що імпортується. Якщо продавець не страхував товар, покупець не може мати в наявності такі документи, і якщо ним надано митному органу документи, що підтверджують, що товар не страхувався - цього достатньо, щоб вважати перелік документів, що підтверджує митну вартість товару, передбачений ч. 2 ст. 53 МК України, повним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії митного органу щодо прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, згідно з яким митну вартість товару скориговано за резервним методом та прийняття картки відмови відповідають приписам законодавства.

Проте суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ч. 1 ст. 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

П. 1 ч. 3 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення;висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Ст. 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмови у митному оформленні. Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

При цьому, варто зазначити, що митний орган має право витребовувати у декларанта лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, а також суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, дійшли таких висновків без дослідження встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судами не надано оцінки мотивам прийняття спірного рішенню митного органу про коригування митної вартості товарів, а саме яких з наданих декларантом митному органу відомостей не вистачало останньому для визначення митної вартості товарів за першим методом її визначення. При цьому, судами не встановлено які саме документи були надані декларантом для розмитнення товару, що ввозиться на територію України, на підставі якого контракту та його умов.

З'ясування вказаних обставин дає змогу встановити чи надані декларантом документи були достатніми для визначення митної вартості товарів за першим методом її визначення, а відтак чи мав митий орган підстави пропонувати декларанту надати додаткові документи.

Також, вирішуючи спір суди не надали оцінки доводам позивача, викладеним в позовній заяві, апеляційній скарзі.

Окремо слід звернути увагу на висновок суду першої інстанції, згідно з яким МК України та діюче законодавство не покладає обов'язок імпортера обов'язково мати в наявності страхові документи щодо товару, що імпортується. Якщо продавець не страхував товар, покупець не може мати в наявності такі документи, і якщо ним надано митному органу документи, що підтверджують, що товар не страхувався - цього достатньо, щоб вважати перелік документів, що підтверджує митну вартість товару, передбачений ч. 2 ст. 53 МК України, повним.

Надаючи оцінку вказаному висновку, суд касаційної інстанції зазначає, що він також зроблений без повного з'ясування обставин у справі, оскільки судом не встановлено, зокрема, на яких умовах здійснювалась поставка товару, та відповідно чи зобов'язаний був декларант здійснювати страхування товару.

Також слід зауважити, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.

Наведені порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення в даній справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірним рішенням, діям митного органу.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: