Ухвала суду № 53537023, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2015 р. м. Київ К/800/51339/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОС АГРО»на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 рокута ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 рокуу справі№ 811/3716/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РОС АГРО»доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОС АГРО» (далі - ТОВ «РОС АГРО») звернулося в суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - Кіровоградська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 07 листопада 2013 року № 0001192202.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «РОС АГРО» залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової перевірки позивача відповідачем складено акт перевірки від 21 жовтня 2013 року № 101/11-23-22-02/31308597, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній декларації за червень на загальну суму 37 500 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 7 листопада 2013 року №0001192202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37 500 грн. основного платежу та 18 750 грн. штрафних санкцій.

Фактичною підставою прийняття оскарженого податкового повідомлення рішення стали висновки відповідача про те, що ТОВ «РОС АГРО» повинно було включити до податкових зобов'язань податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року 37 500 грн., внаслідок надання послуг комбайнування ТОВ «Тофлер-Агро», яке не є сільськогосподарським виробником і є відповідальним за внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну інвестиційну діяльність від 20 березня 2009 року, укладеного з Білоцерківським національним аграрним університетом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що діяльність позивача з надання послуг іншим юридичним особам, які не є сільськогосподарськими товаровиробниками, не є діяльністю у сфері сільського господарства, а тому податок на додану вартість від таких господарських операцій включається до загальної декларації з податку на додану вартість, тобто до тієї, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає зазначений висновок судів першої та апеляційної інстанції помилковим, зробленим з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «РОС АГРО» є сільськогосподарським підприємством суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та має у власності сільськогосподарську техніку - комбайни для здійснення господарської діяльності.

Позивачем укладено з ТОВ «Тофлер-Агро» договір про надання послуг від 01 червня 2013 року, відповідно до змісту якого ТОВ «РОС АГРО» взяло на себе зобов'язання зібрати врожай зернових з використанням своєї техніки.

ТОВ «РОС АГРО» надало ТОВ «Тофлер-Агро» послуги по збиранню врожаю на суму 225 000 грн. в т.ч. податок на додану вартість - 37 500 грн., що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт та податковою накладною.

Суму податку на додану вартість в розмірі 37 500 грн. включено до податкового кредиту податкової декларації з ПДВ (скороченої).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Тофлер-Агро» є платником податку на прибуток на загальних підставах та має загальне свідоцтво платника податку на додану вартість.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування, встановленому пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «в» підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг), відноситься до діяльності у сфері сільського господарства.

Підпунктом 209.17.14 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на: надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту, зокрема на надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу.

З аналізу наведених норм слідує, що обсяги постачання перелічених послуг з використанням сільськогосподарської техніки відображаються у податковій декларації з податку на додану вартість, в якій відображаються результати діяльності з постачання сільськогосподарської продукції, за умови надання таких послуг іншим сільгосптоваровиробникам.

Вказані обставини, відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно було встановити чи був контрагент позивача (ТОВ «Тофлер-Агро») сільгосптоваровиробником.

Так, за змістом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не перевірили чи ТОВ «Тофлер-Агро» було сільгосптоваровиробником на час надання йому послуг позивачем.

Так, у матеріалах справи міститься договір від 20 березня 2009 року про спільний обробіток земельної ділянки, укладений між ТОВ «Тофлер-Агро» та Білоцерківським національним аграрним університетом, за змістом якого сторони зобов'язалися спільними зусиллями досягнути наступних цілей: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, саме з метою досягнення встановлених вказаним договором цілей, ТОВ «Тофлер-Агро» уклало договір з позивачем про надання послуг.

Разом з тим, укладеному між ТОВ «Тофлер-Агро» та Білоцерківським національним аграрним університетом договору, суди попередніх інстанцій оцінки не надали, незважаючи на те, що, зокрема, він може підтвердити або спростувати обставини, що входять до предмету доказування для цілей вирішення вказаної справи.

З огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, що входять до предмету доказування, не можуть вважатись встановленими.

Згідно з наведеною статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Так, з метою правильного вирішення спору, судам необхідно на підставі належних та допустимих доказів (зокрема, договору від 20 березня 2009 року про спільний обробіток земельної ділянки, укладеному між ТОВ «Тофлер-Агро» та Білоцерківським національним аграрним університетом), перевірити чи було ТОВ «Тофлер-Агро» сільгоспвиробником на час надання позивачем послуг згідно укладеного договору.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОС АГРО» задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак