Ухвала суду № 53536904, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/73608/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 по справі №2а-5266/11/1270 за позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011, позовні вимоги Державного підприємства «Луганськвугілля» (далі - ДП «Луганськвугілля», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську, відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2011 №0002028012 та №0002038012.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську 31.10.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.11.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Державного підприємства «Луганськвугілля» з питання правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.01.2011.

Перевіркою встановлено порушення ДП «Луганськвугілля» вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість на суму 555738,00грн.; підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України внслідок заниження позивачем податку на додану вартість на суму 200955,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірності формування податкового кредиту за господарськими операціями з ПАТ «Луганська вугіьна компанія», ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Вілорд Лтд», ТОВ «Лекскар», ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «Торгво-промислова група «Восток», ТОВ «ПКФ «ДЕЛЬТА», ПП «НВК «ТЕРИКОН-А» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладання угод без мети реального настання правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Даний висновок відповідача сформовано на підставі відсутності у контрагентів ДП «Луганськвугілля» трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, виробничих потужностей, які економічно необхідні для здійснення будь-якого виду господарської діяльності.

За результатами проведеної перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську складено акт від 28.04.2011 №334/08-2/32473323 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2011 №0002038012 та 0002028012.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач здійснював закупівлю у ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Вілорд Лтд», ТОВ «Лекскар», ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «Торгво-промислова група «Восток», ТОВ «ПКФ «ДЕЛЬТА», ПП «НВК «ТЕРИКОН-А» товарів (робіт, послуг). Факт придбання та використання придбаних товарів (робіт, послуг) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судами також встановлено, що товари (роботи, послуги), придбані у контрагентів, в подальшому було використано позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Вілорд Лтд», ТОВ «Лекскар», ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «Торгво-промислова група «Восток», ТОВ «ПКФ «ДЕЛЬТА», ПП «НВК «ТЕРИКОН-А».

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованістю висновку судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.05.2011 №0002028012 та №0002038012.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231 та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 по справі №2а-5266/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв