Ухвала суду № 53536233, 10.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 р. Справа № 876/3381/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі за позовом Спільного українсько-польського підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинака-Україна» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2014 року Спільне українсько-польське підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинака-Україна» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 07.10.2013 №№0008172201, 0008182201. Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з висновками податкового органу про встановлені порушення ТОВ порядку декларування операційного доходу та податкових зобов'язань у 2012 році. Такі висновки не підтверджені жодними доказами, носять характер оціночних суджень та суб'єктивних припущень, не ґрунтуються на вимогах Податкового кодексу України (далі - ПК), а відтак вказані ППР винесені з порушенням норм законодавства та підлягають скасуванню.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі №803/203/14 адміністративний позов задоволено.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга обґрунтована встановленим актом перевірки від 30.09.2013 №920/22-1/30659358 (далі - Акт) заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за 2012 рік, а саме доходу від операційної діяльності. ТОВ здійснювало будівництво будівель та інші роботи із завершення будівництва, однак в актах приймання виконаних будівельних робіт довільної форми не зазначено виплаченої заробітної плати, а іншими документами позивача не доведено понесення цих витрат. Нарахована заробітна плата та нарахування на неї позивачем відносяться на витрати виробництва і відображаються в бухгалтерському обліку по дебету рахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт, послуг». Протягом 2012 року в собівартості реалізованих робіт не відображено витрати із нарахованої заробітної плати та нарахування на неї в сумі 607145грн, в результаті чого не відображено у доходах частину вартості виконаних робіт та занижено на цю суму доходи з реалізації послуг по виконанню будівельних робіт.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради 21.12.1999, з 20.08.2002 перебуває на податковому обліку у відповідача, а 27.02.2006 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є будівництво будівель та інші роботи із завершення будівництва (а.с.36 зворот, 109-111, 114-116).

ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 за результатами якої складено акт від 30.08.2013 №561/22-1/30659358.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пп.14.1.36, пп.14.1.71 п.14.1 ст.14, п.46.5 ст.46, ст.135, п.137.1, п.137.10 ст.137, п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 203576грн;

ст.185, п.187.1 ст.187, ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ на суму 195183грн (а.с.16-49).

Позивач, не погодившись із висновками перевірки та даними, викладеними в цьому акті, подав свої заперечення. За результатом розгляду заперечення ОДПІ прийнято рішення про проведення позапланової виїзної перевірки з питань, що зазначені в запереченні (а.с.50-64).

Відповідачем з 13.09.2013 по 23.09.2013 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за вказаний період, за результатами якої складено Акт, яким встановлені порушення аналогічних вимог ПК в результаті чого позивачем:

занижено податок на прибуток на суму 127501грн, в т.ч. за І-ІІІ квартали 2012 року в розмірі 23470грн, 69669грн та 59116грн відповідно, та завищено за ІV квартал 2012 року - 24754грн;

занижено ПДВ на суму 122731грн, в т.ч. за січень-жовтень 2012 в розмірі 246грн, 10049грн, 12057грн, 11593грн, 12634грн, 42124грн, 26029грн, 25470грн, 5805грн та 14477грн відповідно, та завищено податкові зобов'язання на суму 37753грн, в т.ч. за листопад-грудень 2012 року - 33089грн та 4664грн відповідно (а.с.65-75).

07.10.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0008172201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 159376,25грн (основний платіж 127501грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 31875,25грн);

№0008182201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 184096,50грн (основний платіж 122731грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 61365,50грн) (а.с.90-91).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, скаргу - без задоволення (а.с.92-108).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст.135 цього ж Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст.136 цього Кодексу.

Пункт 135.2 цієї ж статті вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п.138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 цієї ж статті визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.«б» п.185.1 ст.185 цього ж Кодексу об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п.198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми п.198.6 наведеної статті передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

За п.201.1 останньої статті платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що для забезпечення єдності, порівнювання й узагальнення облікових даних необхідно, щоб господарські операції однаково відображалися на рахунках бухгалтерського обліку підприємств незалежно від організаційно-правових форм. Такої єдності досягають за допомогою єдиної системи рахунків бухгалтерського обліку і єдиних вимог до неї.

«План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій»(далі - План рахунків) та «Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» (далі - Інструкція), затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №892/4185).

Такими чином, в Україні застосовують спеціальний перелік рахунків - План рахунків, який є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку).

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та управлінських потреб.

Інструкція спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках.

Відтак, кожен господарюючий суб'єкт, виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий план рахунків, який відображає специфіку галузі, вид діяльності, визначає зміст аналітичного обліку і характеристику форми обліку, яка застосовується. Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку і звітності. В робочому плані рахунків підприємством може бути використано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно для відображення господарської діяльності.

У відповідності до ст.1, ч.5 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

При цьому, під обліковою політикою розуміється сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання звітності. Однак, облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві з урахуванням конкретних умов його діяльності. Тобто, підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних, розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремленні підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Облікова політика визначається підприємством на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Розпорядчим документом, що визначає напрямок облікової політики підприємства та організацію бухгалтерського обліку, який обов'язково має бути складено та затверджено на підприємстві є наказ про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства. Саме цей документ містить опис методів оцінок, які буде використано підприємством при складанні фінансових звітів, а також викладення конкретних аспектів облікової політики щодо окремих об'єктів і статей обліку.

Організація бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства у перевіряємий період регламентовано однойменним наказом від 04.01.2011 №02 (далі - Наказ; а.с.125-126).

Зокрема, згідно п.3.7 Наказу відповідно до Плану рахунків, зважаючи на те, що основним видом діяльності підприємства є будівельні роботи, а інші види діяльності підприємства займають незначну питому вагу в господарській діяльності підприємства встановлено при обліку витрат використовувати рахунок 23 «Виробництво», без застосування субрахунків.

Встановлено, що за перевіряємий період ТОВ задекларовано згідно основних декларацій у рядку 02 «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» у сумі 19715676грн.

Податковим органом встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій: з надання будівельних послуг; реалізації обладнання; послуг по перевезенню; виготовлення бетону.

Порядок формування собівартості будівельно-монтажних робіт врегульовано Методичними рекомендаціями з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 31.12.2010 №573 (далі - Методичні рекомендації).

Отже, виробнича собівартість будівельно-монтажних робіт складається з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, а також змінних загальновиробничих та постійних розподілених загальновиробничих витрат, пов'язаних із виконанням будівельно-монтажних робіт.

До прямих витрат належать витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

До загальновиробничих (непрямих) витрат відносяться витрати, що не можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом та включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт шляхом розподілу з використанням методів, визначених нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку. Такі витрати розподіляються між об'єктами витрат з використанням бази розподілу, обраної будівельною організацією самостійно.

Перелік загальновиробничих витрат будівельної організації наведено в додатку 2 до Методичних рекомендацій.

Зокрема, п.1 цього Додатку до загальновиробничих витрат будівельної організації віднесено витрати на управління і обслуговування будівельного виробництва, в тому числі «витрати на основну, додаткову заробітну плату, заохочувальні, компенсаційні та інші грошові виплати працівників апарату управління відокремлених виробничих підрозділів (керівників, фахівців, професіоналів, технічних службовців) і робітників, які здійснюють обслуговування апарату управління відокремлених виробничих підрозділів (операторів електронно-обчислювальних машин, телефоністів, двірників, прибиральниць тощо), лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць тощо), крім тих, яких включено до складу виробничих бригад, обчислені згідно з формами та системами оплати праці, встановленими у будівельній організації.

Перелік виплат, пов'язаних з основною, додатковою заробітною платою, заохочувальними, компенсаційними та іншими грошовими виплатами зазначених вище працівників, наведено у підпунктах 2.1-2.3 п.2 додатка 1 до цих Методичних рекомендацій.

Тобто, як правильно зазначено судом першої інстанції, будівельними підприємствами витрати з заробітної плати та нарахувань відносяться до: прямих витрат в частині заробітної плати робітників безпосередньо здійснюючих роботу на конкретному об'єкті; загальновиробничих витрат в частині заробітної плати працівників обслуговуючих будівельне виробництво.

У відповідності до штатного розпису позивача на 2012 рік до працівників, що обслуговують будівельне виробництво відносяться працівники структурного підрозділу бази виробничого обслуговування (далі - База) у кількості 15 осіб (а.с.230-232).

Відповідно, заробітна плата та нарахування на неї працівників цієї Бази є загальновиробничими витратами підприємства та віднесені до собівартості будівельних робіт в бухгалтерському обліку.

Відтак, згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) по дебету рахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт, послуг» віднесено витрати відображені по рахунку 23 «Виробництво», в тому числі витрати по нарахованій заробітній платі безпосередніх робітників (прямі витрати) та працівників Бази (загальновиробничі витрати), що відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 661 «Розрахунки за заробітною платою», рахунку 663 «Витрати по нарахованому єдиному соціальному внеску» та рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням» (а.с.59-62, 158-159).

Згідно даних бухгалтерського обліку у 2012 році підприємством на рахунку 23 «Виробництво» відображено сумарно витрати по нарахованій заробітній платі та нарахувань на неї у сумі 5353284,95грн, в т.ч.: по рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням» - 1478438грн; по рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» - 3874946,11грн, а саме: 661 «Розрахунки за заробітною платою» - 3819483,99грн; 663 «Розрахунки за іншими виплатами» - 55462,12грн (лікарняні) (а.с.53-58).

Натомість, податковим органом під час перевірки вибірка заробітної плати в первинних документах форми КБ-2в здійснювалася виключно по строчці заробітна плата, що включена в прямі витрати в якості заробітної плати безпосередніх робітників без врахування заробітної плати працівників Бази, що є частиною загальновиробничих витрат та відображається в тому числі в бухгалтерському обліку на рахунку 661 «Розрахунки за заробітною платою», 663 «Витрати по нарахованому єдиному соціальному внеску», рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням» (а.с.165-229).

Однак, за 2012 рік працівникам Бази було нараховано заробітної плати, в тому числі нарахувань на неї, у розмірі 487527,70грн, в т.ч. 357578,69грн заробітної плати та 129949,01грн нарахувань.

Отже, така сума повинна була бути знята податковим органом в якості заробітної плати та нарахувань на неї працівників, які не брали участі безпосередньо у наданні послуг по будівництву та як такі, що не входять до прямих витрат з оплати праці.

Рахунок 23 «Виробництво» призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). За дебетом рахунку 23 «Виробництво» відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг) за кредитом - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пару, транспортних і ремонтних послуг тощо.)

Отже, із врахуванням вимоги Наказу облік витрат на рахунку 23 «Виробництво» встановлено здійснювати без застосування субрахунків - рахунок 23 «Виробництво» в бухгалтерському обліку підприємства відображає узагальнену інформацію про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) за усіма господарськими операціями підприємства, в тому числі й з надання будівельних послуг.

Висновок податкового органу про не відображення у доходах частини вартості робіт як нарахована заробітна плата та нарахування на неї протягом 2012 року на загальну суму 607145грн мотивований наявністю різниці між сумою витрат із заробітної плати та нарахуваннями на неї, що відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 23 «Виробництво» й віднесені на рахунку 903 до собівартості реалізованих підприємством робіт, послуг та сумою заробітної плати, відображеної в актах приймання-передачі виконаних будівельних робіт (послуг) форми КБ-2в з врахуванням єдиного соціального внеску, яка за своїм змістом є складовою частиною таких витрат, й не може бути порівнянна із загальною, так як відображає виключно заробітну плату персоналу пов'язаного тільки з одним видом діяльності, а саме наданням будівельних послуг, й не відображає заробітної плату персоналу, задіяного під час здійснення інших видів діяльності, що мали вплив на формування показників доходу.

Подібне порівняння є неможливим, здійснене податковим органом без врахування специфіки бухгалтерського обліку підприємства та наявності у підприємства не одного, а декількох видів діяльності, що обґрунтовано констатовано судом першої інстанції.

Податковим органом під час перевірок в обліку доходів позивача у 2012 році з реалізації виконання будівельних робіт було взято до уваги акти довільної форми приймання виконання будівельних робіт, але не внесено до обраховуємої суми згідно таких актів сум заробітної плати та нарахувань на неї в зв'язку із відсутністю такої строчки в актах довільної форми, оскільки відповідна входить до розрахунку договірної вартості таких робіт.

Поряд з цим, перевіряючими в частині актів форми КБ-2в не враховано в загальній сумі заробітної плати та нарахувань на неї суми передбачені такими актами не окремою строчкою, а закладенням у розцінки та формування договірної ціни.

Таким чином, висновок податкового органу про заниження підприємством показника операційного доходу у 2012 році в зв'язку із не відображенням в актах виконаних будівельних робіт суми заробітної плати із нарахуванням єдиного соціального внеску облікованої підприємством на рахунку 23 «Виробництво» не відповідає фактичним господарським операціям позивача, є необ'єктивним та безпідставним.

Доводи апелянта є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Підсумовуючи, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 16 листопада 2015 року.