Рішення № 53533999, 10.11.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р.Справа № 922/5008/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЛЕГ", м.Харків, до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі Відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції, смт.Комсомольське Зміївського району Харківської області, про стягнення 125678,85 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 25.09.2015р.);

ОСОБА_2 (довіреність № 628 від 23.09.2015р.);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 624/22 від 09.09.2015р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "ЛЕГ" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі Відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції основного боргу за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. в розмірі 75883,92 грн.; пені в розмірі 13742,21 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн.; інфляційних втрат в розмірі 34144,42 грн. (всього - 125678,85 грн.). Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача звернулась до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду на дванадцять місяців та звільнення відповідача від штрафних санкцій. В обґрунтування своєї заяви представник відповідача посилалась на те, що ПАТ "Центренерго" є одним із найбільших виробників електроенергії в Україні, обсяг товарної продукції якого суттєво скоротився, у зв'язку з проведенням антитерористичної операції. На даний час Зміївська ТЕС ПАТ "Центренерго" знаходиться у важкому фінансовому стані внаслідок критичного зменшення виробництва електричної енергії на всіх станціях ТНС ПАТ "Центренерго" та дефіцитом паливозабезпечення. Представник відповідача також зазначила, що 09.02.2004р. господарським судом м.Києва у відношенні відповідача було порушено справу № 15/76-б (новий № 15/76-б-43/624-б) про банкрутство, яка на даний час знаходиться у стадії попереднього судового засідання та складення реєстру вимог кредиторів. Відповідач вважає, що стягнення з нього суми заборгованості за поточними виконавчими провадженнями, у тому числі за рішенням у даній справі, призведе до суттєвого зменшення конкурсної маси відповідача і ускладнять розрахунки по заборгованості з кредиторами у справі про банкрутство.

Представники позивача проти звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій та розстрочки виконання рішення суду заперечували повністю, посилаючись на те, що відповідач, перебуваючи у стані процедури банкрутства протягом більш ніж одинадцяти років та продовжуючи здійснювати господарську діяльність, мав усвідомлювати усі ризики від такої діяльності, у тому числі й настання передбаченої законом відповідальності у разі порушення господарських зобов'язань.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

31.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ЛЕГ" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі директора Зміївської ТЕС (відповідачем) було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/402, згідно п.п. 1.1., 1.2. та 7.1.1. якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцю) продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити продукцію.

Відповідно до п. 3.1. Договору, постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно Додатку до Договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в Додатку до Договору (п. 3.2. Договору).

Згідно п. 3.3. Договору, фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2014р., відповідно до п. 3.3. Договору, відповідач надав письмову заявку № 07/819-5428 на поставку продукції.

16.09.2014р. на виконання своїх зобов'язань позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 95833,92 грн., у т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № Л-00000505 від 16.09.2014р., рахунком-фактурою № Л-00000748 від 16.09.2014р. та товарно- транспортною накладною № 00000024 від 16.09.2014р.

У відповідності до п. 5.3. Договору, 17.08.2014р. між сторонами було складено акт приймання-передачі продукції.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору, оплата за отриману продукцією повинна здійснюватися протягом 30 днів з моменту поставки продукції до складу покупця. Тобто кінцевою датою оплати продукції мало бути 16.10.2014р.

Проте, лише 26.01.2015р. відповідачем було перераховано на поточний розрахунковий рахунок позивача часткову оплату за отриману продукцію в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № Z/102 від 26.01.2015р.

Таким чином, залишок основного боргу відповідача перед позивачем за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. склав 75883,92 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно п. 9.6 Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 13742,21 грн. пені, 1908,30 грн. - 3% річних та 34144,42 грн. інфляційних втрат законними та обґрунтованими.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 125678,85 грн., у тому числі: 75883,92 грн. основного боргу, 13742,21 грн. пені, 1908,30 грн. - 3% річних та 34144,42 грн. інфляційних втрат.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що протягом дії мораторію неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції від 06.01.2004р., яка діяла на час порушення провадження у справі про банкрутство відносно відповідача), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. З огляду на наведене, можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тобто кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів (кредиторів за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство), то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому слід зазначити, що за своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.

З урахуванням викладеного, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЛЕГ" обґрунтовані, не суперечать нормам законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Дослідивши докази та підстави, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї заяви про розстрочення виконання рішення, суд дійшов висновку про її недостатню необґрунтованість та визнав за необхідне відмовити у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, приймаючи рішення.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК, та за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання , господарський суд має право: відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; змінити спосіб виконання рішення, ухвали, постанови; змінити порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як вказує відповідач у своїй заяві, ПАТ "Центренерго" знаходиться у важкому фінансовому стані внаслідок критичного зменшення виробництва електричної енергії на всіх станціях ТЕС ПАТ "Центренерго", дефіцитом паливозабезпечення; заборгованості за куплену у відповідача електроенергію, заборгованості за кредитами та перебування у стадії банкрутства.

Проте, доказів на підтвердження існування обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк відповідачем не надано.

Враховуючи, що одним із визначених статтею 44 Господарського кодексу України принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик, суд вважає, що перекладання ризиків відповідача на позивача не відповідає принципам розумності і добросовісності цивільних правовідносин.

Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження направлення позивачу копії заяви про розстрочення виконання рішення, що за приписами п. 7.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", є підставою для повернення такої заяви без розгляду.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 624, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03053, м.Київ, вул.Воровського, 4; код ЄДРПОУ: 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, смт.Комсомольське; код ЄДРПОУ: 05471247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (61068, м.Харків, пр.Московський, 179-Б; код ЄДРПОУ: 14111810) - суму основного боргу в розмірі 75883,92 грн.; пеню у розмірі 13742,21 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн.; інфляційні втрати в розмірі 34144,42 грн. (всього - 125678,85 грн.); а також витрати з оплати судового збору в розмірі 2513,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Повне рішення складено 13.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_4