Рішення № 53527868, 06.11.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на заочне рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Рівненської філії ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача фінансової послуги та визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано порушеним право ОСОБА_3, як споживача фінансових послуг банку. Визнано недійним договір про надання споживчого кредиту № 542Ж від 19 жовтня 2006 року, укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» ідентифікаційний код 00039019, МФО 300023 та громадянкою України - ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у зв'язку з укладенням під впливом обману з боку банку. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Ухвалою Рівненського міського суду від 25 вересня 2015 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року.

Не погодившись із заочним рішенням Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» подано апеляційну скаргу, в якій банк покликається на його незаконність та необгрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначив, що заочне рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року ухвалене за відсутності представників банку по причині їх неповідомлення про дату судового засідання, що є порушенням ст.224 ЦК України та підставою для скасування рішення.

Вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності із зверненням до суду, а судом в свою чергу, порушено вимоги ст.267 ЦК України, оскільки Банком було направлено на адресу суду клопотання про застосування строку позовної давності, проте рішення суду не містить жодного обгрунтування з яких підстав судом не взято до уваги дане клопотання, а також не наведено жодного обґрунтування поважності причин пропуску позивачем цього строку.

Зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення «визнаючи порушеним права ОСОБА_3, як споживача фінансових послуг банку» було порушено ст.3 ЦПК України, оскільки такий спосіб захисту прав позивача не передбачений у цій статті так само як і у Законі України «Про захист прав споживачів».

Вказав також, що судом першої інстанції застосовані норми права, які не можуть бути застосовані до даних правовідносин, зокрема Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які були застверджені Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, оскільки оспорюваний правочин

__________________

Справа № 569/255/15-ц Головуючий в суді 1 інст. - Сидорук Є.І.

Провадження № 22-ц/787/2189/2015 Суддя-доповідач - Боймиструк С.В

був вчинений сторонами 19 жовтня 2006 року

Зазначив також, що в оскаржуваному рішенні не доведено, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману з боку банку.

Також звернув увагу на те, що визнаючи недійсним кредитний договір, суд не застосував наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною першою ст.216 ЦК України та за відповідною заявою кредитодавця не наклав арешт на заставне майно.

Просив заочне рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року скасувати та прийняти рішення, яким в позові ОСОБА_3 відмовити.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила суд апеляційну скаргу задовольнити, заочне рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу банку відхилити, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та визнаючи спірний кредитний договір № 542 Ж від 19 жовтня 2006 року, недійсним, суд першої інстанції виходив з правил ст. 230 ЦК України, тобто визнав його укладеним під впливом обману зі сторони банку.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно роз'яснень даних в п.14 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин ", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». "

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз'яснень даних в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак, відповідно до ст.10 та ст. 60 ЦПК України, позивачка не довела навмисне та цілеспрямоване введення її банком в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Судом установлено, що 19 жовтня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та громадянкою ОСОБА_3 було укладено договір про надання кредиту № 542 Ж на придбання нею квартири.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що факт виконання банком своїх зобов'язань перед позичальником за кредитним правочином у повному обсязі сторонами не заперечується і позивачка виконувала узгоджений сторонами графік погашення кредиту протягом восьми років до подання позову до суду (а.с.53).

В укладеному сторонами договорі кредиту доступно та зрозуміло передбачено: розмір кредиту 41650 доларів США та його термін; визначено величину 13,2 річних відсотків за користування кредитом, комісійних платежів, погоджено графік їх внесення на погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення; тощо, тобто банком позичальнику банком була надана повна інформація про умови надання кредиту, його вартості та інших супутніх послугах і тарифах до них(а. с. 6-10, 54-55).

Отже, твердження апелянта. про те, що при укладенні спірного правочину банк не дотримав істотних умов договору щодо надання їй як позичальнику повної інформації про умови кредиту, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Проте таких обставин позивачкою у справі не доведено. Не розуміння позичальником умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності, щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, не є обманом зі сторони банку.

Встановлене судово-економічною експертизою збільшення реальної відсоткової ставки та здорожчання кредиту на думку колегії суддів, у випадку доведення обґрунтованості зазначених фактів може бути підставою для перерахунку позивачці кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним.

Розрахунки експерта щодо переведення валюти кредиту з доларів США у національну валюту України гривню є некоректними, оскільки позивачка самостійно вибрала як контрагента, так і валюту свого банківського кредитування.

Не коректним є використання експертом при проведенні зазначеної експертизи і вимог зазначених в Постанові Правління Нацбанку від 10 травня 2007 року № 168, щодо правил надання інформації споживачу, оскільки на час укладення спірного кредитного договору вона не була ще прийнята.

Таким чином, висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи № 1247 від 22 червня 2015 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що:

підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивачку в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення нею спірного правочину;

умови спірного кредитного договору для позивачки були несправедливими та що наслідком цих умов став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ;

відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачці укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів її в оману і це вплинуло на укладення позивачкою спірного правочину.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, у суду першої інстанції, не було правових і фактичних підстав для задоволення пред'явленого ОСОБА_3 позову.

Зважаючи на те, що відповідно до законодавства позовна давність стосується порушеного права, тобто права, яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог, навіть у випадку доведення позивачкою обґрунтованості своїх позовних вимог до відповідача про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, її позов все одно не підлягав би задоволенню у зв'язку з пропуском ОСОБА_3 з часу укладення спірного кредитного договору і до моменту її звернення до суду із даним позовом передбаченого ст. 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд керувався окремими нормами закону, які не були чинними на час укладення спірного кредитного договору.

Визнавши спірний правочин недійсним, суд усупереч положенням ч. 1, ч. 5 ст. 216 ЦК України не застосував наслідків його недійсності.

Враховуючи викладене вище, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, не з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Рівненської філії ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача фінансової послуги та визнання договору про надання споживчого кредиту № 542 Ж від 19 жовтня 2006 року, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» ідентифікаційний код 00039019, МФО 300023 та громадянкою України - ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий:

Судді: