Ухвала суду № 53521063, 05.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6185/15

Головуючий у першій інстанції Лепеха В. А.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Доценко Л.І., Кварталової А.М.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя, його поділ та визнання права приватної власності на ? ч. нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Савранського районного суду Одеської області від 27 травня 2015 року,

встановила:

У лютому 2015 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив: 1) встановити факт його проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без шлюбу в період з 1999 р. по 2010 р.; 2) визнати, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою - АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5; 3) визнати, що земельна ділянка, площею - 0,101 га, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5; 4) визнати за ОСОБА_4 право власності на ? ч. житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою - АДРЕСА_1; 5) визнати за ОСОБА_4 право власності на ? ч. земельної ділянки, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, який розташований за адресою - АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що з 1999 р. по 2010 р. він проживав однією сім'єю з ОСОБА_5, перебуваючи при цьому до 15.01.2014 р. у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6.

У квітні 2001 р. за його власні кошти було придбано житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 (далі - Житловий будинок). В договорі купівлі-продажу, з метою уникнення розподілу майна з дружиною - ОСОБА_6, покупцем вказана була ОСОБА_5, на яку в подальшому було зареєстровано право власності на житловий будинок. До 2003 р. за власні кошти зробив ремонт у придбаному житловому будинку.

У червні 2003 р. він особисто придбав земельну ділянку, площею - 0,589 га., яка знаходиться поряд із земельною ділянкою, на якій знаходиться придбаний житловий будинок. На підставі заяви від ОСОБА_5, за рішенням Савранської селищної ради, вказана земельна ділянка була передана останній у приватну власність і в подальшому видано Державний акт на право власності на землю. Усі витрати з виготовлення технічної документації, видачі державного акту також були понесені ним.

З 2010 р. відносини з ОСОБА_5 погіршилися, вони стали проживати окремо. ОСОБА_5 - у придбаному житловому будинку, а він - у побудованому на придбаній земельній ділянці побутовому приміщенні облаштованому під будинок. Згоди добровільно розподілити придбані житловий будинок та земельну ділянку вони не дійшли.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на вказані в ньому підстави.

Відповідачка в судове засідання не з'явилася. В наданій заяві позов не визнала повністю, просила справу розглядати за її відсутності.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 27.05.2015 р. позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 1999 р. по 2010 р.. Визнано житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою - АДРЕСА_1, таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5. Визнано земельну ділянку, площею - 0,101 га, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, такою, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5. Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Савранським РВ УМВС України в Одеській області 26.12.2001 р., зареєстрованим за адресою - АДРЕСА_2, право власності на ? ч. житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Савранським РВ УМВС України в Одеській області 26.12.2001 р., зареєстрованим за адресою - АДРЕСА_2, право власності на ? ч. земельної ділянки, розміром - 0,10 га., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. Посилається на ухвалення судом рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник апелянта в додатково наданих письмових поясненнях до апеляційної скарги, посилалась на те, що спірний житловий будинок було придбано до фактичних шлюбних відносин, а право власності на нього оформлено після їх припинення - 26.09.2014 р.. Спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_5 за рішенням органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_8, представник ОСОБА_5, в судовому засіданні підтримала доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі.

ОСОБА_4 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав. Його представник - ОСОБА_9 в судовому засіданні вважав необхідним апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін. Посилався на те, що ОСОБА_5 визнавала обставини щодо проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_4 та придбання спірного нерухомого майна за спільні кошти.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 16, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам законодавства рішення суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, пославшись на ст. ст. 60, 62, 69, 70, 74 СК України, виходив із можливості визнання факту того, що сторони з 1999 р. по 2010 р. проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Справжнім покупцем спірного житлового будинку, розміщеного на земельній ділянці площею - 455 кв. м., за оформленим на ОСОБА_5 договором купівлі-продажу від 13.04.2001 р., був ОСОБА_4. В червні 2003 р. позивач особисто придбав розміщену поруч із спірним житловим будинком земельну ділянку, площею - 0,589 га.. На ОСОБА_5 було тільки оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку, загальним розміром - 0,101 га.. Оскільки, на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, отримання відповідачкою у власність земельної ділянки сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 65 - 64).

Колегія суддів, вважає, що погодитися з цими висновками суду не можна. Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального (ст. ст. 22, 28 КпШС, ст. ст. 60, 62, 69, 70, 74 СК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179 ЦПК України) права, відповідних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу (а. с. 7) ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_6 - 15.08.1987 р..

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 11.04.2003 р. (а. с. 9) шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 розірвано. В рішенні вказується, що сторони припинили шлюбні стосунки у 2001 р., проживають окремо. На час ухвалення рішення ОСОБА_4 перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, має намір зареєструвати з нею шлюб.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (а. с. 8) реєстрація розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 відбулася - 15.01.2004 р., актовий запис № 01.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.04.2013 р. (а. с. 135-140) вказано, що шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 припинилися у 1999 році.

13.04.2001 р. між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою - АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею - 455 кв. м..

Рішенням Савранської селищної ради № 59 - ХХІV від 18.07.2003 р. (а. с. 18) ОСОБА_5 надано у приватну власність земельну ділянку, площею - 589 кв. м., для обслуговування житлового будинку, розміщеного в АДРЕСА_1. ОСОБА_5 13.12.2003 р. на вказану земельну ділянку отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку (а. с. 19).

Звертаючись до суду за захистом порушеного права, ОСОБА_4 обрав спосіб захисту - визнання за ним права власності на ? ч. спірного житлового будинку та ? ч. спірної земельної ділянки через встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 74 СК України).

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції послався ст. ст. 60, 62, 69, 70, 74 СК України, з чим погодитися не можна.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

СК України набрав чинності - з 01.01.2004 р., одночасно з набранням чинності ЦК України (СК України, Розділ VІІ «Прикінцеві положення», п. 1).

Встановлено, що спірний житловий будинок придбано у 2001 р., а земельна ділянка - у 2003 р., тобто після припинення між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 шлюбних стосунків, але які ще знаходилися в зареєстрованому шлюбі. Положення вищевказаних статей СК України і, зокрема, ст. 74 СК України застосовувати на правовідносини сторін можна тільки з 01.01.2004 р.. Тому, встановлення факту проживання ОСОБА_4 однією сім'єю із ОСОБА_5 як чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі, можливо тільки за період - починаючи з 01.01.2004 р., а не з 1999 р.. Посилання суду на ст. ст. 60, 62, 69, 70, 74 СК України є помилковим.

Згідно із законодавством, діючим до 01.01.2004 р., можливо було встановлення факту знаходження чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах, але які не знаходяться в іншому зареєстрованому шлюбі.

Частиною 1 ст. 22, ч. 2 ст. 28 КпШС передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Однак, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Колегія суддів приймає також до уваги, що позовні вимоги заявлені не коректно. Позивач просить встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою, не вказуючи конкретну дату початку та закінчення цього періоду, а вказує тільки період з 1999 року по 2010 рік. Відповідно до ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України тільки позивачу належить право визначати підстави та предмет позову.

Крім того, щодо можливого встановлення факту проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, починаючи з 01.01.2004 р., необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказується, що застосування ст. 74 СК України поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі. З матеріалів справи вбачається, що шлюб ОСОБА_4 і ОСОБА_6 було розірвано - 15.01.2004 р..

Таким чином, ОСОБА_4 не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом, обравши вірний спосіб захисту згідно законодавства, діючого на час виникнення правовідносин між ним та ОСОБА_10, між ним та ОСОБА_5.

За вищевказаних обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про порушення його прав на спірне нерухоме майно, а тому вони не підлягають захисту в обраний позивачем спосіб. В задоволенні позову ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є обґрунтованими.

У зв'язку з тим, що неправильне застосування судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального, порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення необхідно скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 повністю відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 27 травня 2015 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя, його поділ та визнання права приватної власності на ? ч. нерухомого майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: /підпис/ А. П. Заїкін

Судді: /підпис/ Л. І. Доценко

/підпис/ А. М. Кварталова