Ухвала суду № 53502540, 17.11.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/3712/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3263/15Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чічіль В. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, прохаючи стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 31638 грн. 80 коп. за кредитним договором № б/н від 13.07.2005 року, яка складається з 6020 грн. 32 коп. - заборгованість за кредитом, 23873 грн. 78 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 1494 грн. 70 коп. - штраф (процентна складова).

В уточненій позовній заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» прохає стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по відсоткам за договором № б/н від 13 липня 2005 року за період з 30 червня 2012 року по 30 червня 2015 року у розмірі 13125,44 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у повному обсязі.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ПАТ КБ «ПриватБанк», який посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що фактично уся заборгованість за використаними коштами (тілом кредиту) стала простроченою лише у березні 2013 року. Підписана особисто відповідачем заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, складають між ним і банком кредитний договір, що за умовою п. 9.12 діє упродовж 12 місяців з моменту підписання і автоматично лонгується на такий самий строк, допоки жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору, тому банк позовну давність не пропустив, виходячи з того, що порушення відповідачем умов кредитного договору мають триваючий характер. Також, застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції невірно застосував положення ст. 1054 ЦК України щодо права банку на отримання процентів та комісії за весь час користування кредитом, та нарахування яких припиняється з дня повернення позики. Апелянт зазначив й те, що суд першої інстанції у порушення норм ст.ст. 549-552 ЦК України безпідставно відмовив банку у задоволенні вимог про стягнення неустойки у вигляді штрафу, оскільки обов`язок їх сплати припиняється також днем повернення позики. Вважає, що підлягають до задоволення й вимоги банку про стягнення штрафів, нарахованих в межах останнього року, який передував зверненню банка до суду з зазначеним позовом, у відповідності до норми ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши учасників процесу, що з`явились у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до норм ч.ч.1,2 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що 13 липня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 36,00% на рік на суму заборгованості за кредитом. Початковий ліміт склав 3000 грн. Строк дії кредитної карти - до липня 2011 року. Позивачем були перераховані кошти, обумовлені кредитним договором. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач звернувся щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за період з 30 червня 2012 року по 30 червня 2015 року у розмірі 13125 грн. 44 коп.

Згідно з розрахунком заборгованості, що наданий позивачем, відповідач здійснила останній платіж в рахунок погашення заборгованості 22 жовтня 2009 року. Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України сплив у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, відповідачем здійснено останній платіж в рахунок погашення заборгованості 22 жовтня 2009 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 01 липня 2015 року. Оскільки відповідач взяла на себе зобов`язання здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, визначені згідно з умовами договору, то початок перебігу строку позовної давності розпочався з дати останнього платежу, а саме з 22 жовтня 2009 року, після вказаної дати жодних платежів не надходило, а тому перебіг позовної давності не переривався. З огляду на викладене, судом першої інстанції застосовано загальний строк позовної давності.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає нормам процесуального і матеріального права.

Так, відповідно до ст.ст. 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції цим вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 липня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 36,00% на рік на суму заборгованості за кредитом. Початковий ліміт склав 3000 грн. Строк дії кредитної карти - до липня 2011 року (а.с.11).

Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма суттєвими умовами договору, про що свідчить його підпис (а.с.11-17).

Відповідач ОСОБА_3 не виконала свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого нею були порушені умови договору про надання кредиту.

Вся інформація, яку банк має повідомити позичальнику, міститься у змісті кредитного договору і є вичерпною. Підписавши договір, ОСОБА_2 погодилась з умовами надання кредиту.

Таким чином, волевиявлення ОСОБА_2 було направлено на отримання грошей. ОСОБА_2 підтвердила свою згоду з умовами кредитного договору і зобов'язалась їх виконувати, засвідчивши це своїм підписом.

Тим самим, ОСОБА_2 вчинила правочин у письмовий формі, з умовами якого була ознайомлена.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема тривалість позовної давності.

В заяві позичальника, завіреній особистим підписом відповідача, зазначено, що ОСОБА_2 згодна, що ця заява разом із запропонованими «ПриватБанком» умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами складає між нею та Банком договір надання банківських послуг (а.с.11).

Таким чином, підписуючи заяву позичальника від 13.07.2005 року, ОСОБА_2 була ознайомлена з умовами і правилами надання банківських послуг, які були надані їй у письмовій формі, у тому числі й з положеннями п. 9.12 зазначених Умов, яким передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такій же термін, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України (а.с.16).

Відповідно до змісту позову, відповідач отримав початковий кредитний ліміт - 3000 грн. на картку, під 3% щомісячних, строк дії якої закінчився у липні 2011 року.

Відповідно до пункту 3.1.3 умовам і правил надання банківських послуг за закінченням строку, відповідна карта продовжується на новий строк (шляхом надання клієнту карти із новим строком дії).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, у розумінні ст. 57 ЦПК України, щодо тієї обставини, чи була відповідачеві по закінченню строку дії картки видана інша кредитна карта відповідно до вищезазначеного пункту договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України сплив у відповідне число останнього місяця строку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, відповідач здійснила останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 22 жовтня 2009 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 01 липня 2015 року.

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що банком не пропущена позовна давність, з огляду на те, що порушення відповідачем умов кредитного договору мають триваючий характер.

Крім того, з Умов і Правил надання банківських послуг вбачається, що строк позовної давності не було продовжено.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права поза межами позовної давності.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до положень статті 257 та частини 3 статті 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що було зроблено відповідачем 27.07.2015 року (письмова заява міститься у матеріалах справи) (а.с. 35).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Отже, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України звернув увагу на зазначені умови договору та положення закону, та дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відповідач взяла на себе зобов`язання здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, визначені згідно з умовами договору, початок перебігу строку позовної давності розпочався з дати останнього платежу, після чого жодних платежів не надходило, а тому перебіг позовної давності не переривався.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ В.А. Чічіль

Судді: /підпис/ О.Ю. Кузнєцова

/підпис/ Л.М. Хіль

З оригіналом згідно: В.А. Чічіль