Постанова № 53489477, 09.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа № 914/3399/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Кузь В.Л.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.),

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28 вересня 2015 року

у справі № 914/3399/15 (суддя Крупник Р.В.),

порушеній за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України, м. Львів в інтересах держави - в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

Позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

Позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт», м. Київ,

Про: визнання недійсним Договору № LV0135/2/12.03.10 від 01 листопада 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України та зобов'язати усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном - техплощадці військового містечка № 6, військова частина А4324, яке розташовано за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

За участю представників сторін:

від апелянта: прокурор Майорчак В.М. (посвідчення № 033498 від 18.05.2015 р.);

від позивача-1: Дудинська З.Ю. - п/к за довіреністю № 220/655/д від 04.09.2015 р.;

від позивача-2: не прибув;

від відповідача: Пелешак Б.В. - п/к за довіреністю № 38/15-а від 30.01.2015 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За усним клопотання представника відповідача, в судовому засіданні здійснюється технічна фіксація судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2015 року, справу № 914/3399/15 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Кузь В.Л., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 року апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 16.10.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 26.10.2015 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах оскарження, а. с. 83-86).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 р. внесено зміни у склад колегії для розгляду справи № 914/3399/15 Господарського суду Львівської області замість судді Орищин Г.В. (перебування у відпустці) введено суддю Давид Л.Л.

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 р. розгляд справи № 914/3399/15 було відкладено на 09.11.2015 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлено рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання, яке відбулось 09.11.2015 р. представник апелянта/прокуратури прибув, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задоволити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати та справу направити до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Представник позивача-1 в судове засідання прибув, вимог ухвали суду не виконав, усно доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просить апеляційну скаргу задоволити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати та справу направити до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Від позивача-2 представник не прибув, вимог ухвали суду не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова 21.10.2015 р. за № 79007 21103826 та наступною рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Від відповідача представник прибув, на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу вих. № 317 від 02.11.2015 р. (вх. № 01-04/6927/15 від 04.11.2015 р.) в якому просить залишити апеляційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. у справі № 914/3399/15 залишити без змін, також до відзиву долучено, докази надсилання копії відзиву на апеляційну скаргу з додатками на адресу позивачів та військовому прокурору, копію витягу з ЄДРЮО та ФОП, копію Статуту ТзОВ «Астеліт», копію довіреності на представника відповідача. Представником відповідача надано усні пояснення, проти апеляційної скарги усно заперечив, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони та прокурор своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника позивача-2 виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною другою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 р. апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 16.10.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.) до провадження та з підстав зазначених в ухвалі суду від 26.10.2015 р. розгляд скарги було відкладено на 09.11.2015 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою поштою згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Однак, в судове засідання 09.11.2015 р. представник позивача-2 не прибув.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника позивача-2 бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 р. (п. п. 6-7 резолютивної частини ухвали) зобов'язано позивача-1 (Міністерство оборони України) та позивача-2 (Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району) подати: довідку з ЄДРПОУ; письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу; докази в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, однак вимог ухвали суду позивачем-1 та позивачем-2 виконано не було.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/3399/15 та прийшла до висновку розглядати справу без участі представника позивача-2, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.) задовольнити, ухвалу місцевого суду від 28.09.2015 р. скасувати та матеріали справи № 914/3399/15 направити до місцевого господарського суду для розгляду по суті, виходячи з наступного.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 року у справі № 914/3399/15 (суддя Крупник Р.В.) відмовлено Заступнику військового прокурора Західного регіону України в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору (пункт 1-ий резолютивної частини ухвали) та повернуто без розгляду Заступнику військового прокурора Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) позовну заяву і додані до неї документи, всього на 20 аркушах (пункт 2-ий резолютивної частини ухвали) (а. с. 3-7).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду апелянт (Перший заступник військового прокурора Західного регіону України) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 10/2/3-697вих15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.), просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 28 вересня 2015 року у справі № 914/3399/15 скасувати та передати справу на розгляд місцевого господарського суду (пункт 1-ий резолютивної частини апеляційної скарги) (а. с. 41-45).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали порушено норми процесуального та матеріального права, відтак на думку апелянта вищезазначена ухвала місцевого суду є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що повертаючи позовну заяву без розгляду місцевий суд помилково зазначив, що заступником військового прокурора Західного регіону України не доведено належне та допустиме представництво в інтересах державних компаній згідно вимог п. 2 ст. 121 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на думку апелянта згідно з ст. 3 Законом України «Про Збройні сили України» та п. 3 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 406/2011 є центральним органом виконавчої влади та головним органом у сфері оборони і військового будівництва, а Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району є його структурним підрозділом та не відноситься до державних компаній.

Також апелянт стверджує, що «інтерес держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулось чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відтак, суд повернув позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, згідно якої суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, однак, з таким твердження місцевого господарського суду апелянт категорично не погоджується, оскільки вважає, що повернута без розгляду позовна заява підписана заступником військового прокурора Львівського гарнізону, тобто особою, яка має право на підпис позовної заяви з зазначенням її посадового становища.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що ним при поданні позовної заяви було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового за подачу заступником військового прокурора Західного регіону України позовної заяви до Господарського суду Львівської області до прийняття місцевим господарським судом рішення по суті спору, однак місцевий суд повертаючи вищезазначену позовну заяву без розгляду зазначив наступне, що при поданні позовної заяви Заступником військової прокуратури Західного регіону України в супереч п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) не було сплачено судового збору.

Разом з цим, відмовляючи в задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, місцевим господарським судом не надано належної оцінки вказаному доказу, та не обґрунтовано, чому він не може вважатися належним доказом для підтвердження важкого матеріального становища особи - заявника.

Також апелянт зазначає, що місцевий суд повертаючи позовну заяву зі слався на підставу, що прокурором в порушення вимог закону до позовної заяви не додано оригіналі надсилання копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача та копії документів, що підтверджують надіслання позовної заяви позивачу-1 (Міністерство оборони України) та позивачу-2 (Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова), що є порушенням п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, однак апелянт вважає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати оригінал зазначеного доказу.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи апелянта, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт» про визнання недійсним Договору № LV0135/2/12.03.10 від 01 листопада 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України та зобов'язати усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном - техплощадці військового містечка № 6, військова частина А4324, яке розташовано за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 року позовну заяву Заступника військового прокурора Західного регіону України та додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі п. п. 1, 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Однак, з таким висновком місцевого суду апеляційна інстанція не погоджується, виходячи з наступного.

Щодо повернення позовної заяви згідно п.1 ч.1 ст.63 ГПК України є підписання позовної заяви особою, яка немає права її підписувати, або особи, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до частини першої статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Статтею 24 Закону України «Про прокуратуру» передбачено право прокурора на подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

У відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

У відповідності до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт» про визнання недійсним Договору № LV0135/2/12.03.10 від 01 листопада 2009 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України та зобов'язати усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном - техплощадці військового містечка № 6, військова частина А4324, яке розташовано за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Отже, предметом спору є визнання недійсним Договору № LV0135/2/12.03.10 від 01 листопада 2009 року, який укладено між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астеліт» та зобов'язати усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном - техплощадці військового містечка № 6, військова частина А4324, яке розташовано за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Підставою заявленого позову, прокурор вказує не те, що оспорюваний договір про надання послуг укладено з порушенням законодавства, а саме, як зазначає прокурор фактично має місце встановлення базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на території та на об'єктах майна, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, тобто використання майна Міністерства оборони України для розміщення станції стільникового зв'язку.

Таке використання здійснюється відповідачем без погодження у встановленому законом порядку із власником нерухомого майна, без проведення будь - яких конкурсів, здійснення експертної оцінки майна та отримання відповідного дозволу Фонду Державного майна України.

Оскаржуваний договір про надання послуг є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже удаваним і приховує інший правочин.

Отже, на думку прокурора, спірний правочин укладено з порушенням закону, а тому такий порушує інтереси держави в особі органу, якому законом надано повноваження управляти майном - Міністерству оборони України.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Так, відповідно до пп. 75 п. 4 Положення Міністерства оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011 останнє здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Серед функцій вказаного органу згідно із Законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Оскільки підставою заявленого позову, прокурор вказує на те, що військове майно передано для використання без дозволу Міністерства оборони України, в порушення Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України», без проведення конкурсу, без погодження з Фондом Державного Майна України, то такий договір завдає шкоди інтересам держави в особі Міністерства оборони України, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо невірного визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є невірним.

Щодо визначення прокурором іншого позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, то судова колегія зазначає, що відповідно до п.2.10 Постанови Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2011 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Як вбачається з договору № LV0135/2/12.03.10, який є предметом оскарження, виконувачем послуги (сторона договору) є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, яка згідно свідоцтва про реєстрацію, є суб'єктом господарської діяльності у Збройних Силах України з ідентифікаційним кодом в ЄДРПОУ.

Отже, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова вірно визначений прокурором в позовній заяві позивачем-2, оскільки територія військового містечка № 6, яка надається згідно умов договору відповідачу для розміщення майна, закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова.

Крім того, в позовній заяві прокурор зазначає, що позивачі не здійснюють захист інтересів держави, а тому дану обставину прокурором визначено як підставу для реалізації повноважень прокурора пред'явленням позову в інтересах держави.

Також слід зазначити, що заступник військового прокурора Західного регіону України, підписуючи позовну заяву діяв в межах повноважень, наданих йому пунктом 2 ст.121 Конституції України, ст..23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 2, 29, 54 ГПК України.

Крім того, колегія Львівського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо недопустимості прокурором представництва в інтересах державних компаній згідно вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки згідно з ст. 3 Законом України «Про Збройні сили України» та п. 3 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 406/2011 є центральним органом виконавчої влади та головним органом у сфері оборони і військового будівництва, а Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району є його структурним підрозділом та не відноситься до державних компаній.

У даному випадку заступник прокурора вірно визначив орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та довів порушення інтересів держави внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору оренди щодо користування виробничою площадкою, яка віднесена до об'єктів військового майна.

Враховуючи наведене вище, а також те, що заступником прокурора у позовній заяві визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту у відповідності до п. 2 ст. 121 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви без розгляду.

Крім того, колегія суддів також не погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо неподання прокурором доказів сплати судового збору і як наслідок повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України та зазначає наступне.

Згідно ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

В обґрунтування клопотання про відстрочення судового збору прокурор посилався на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатків на сплату прокурорами судового збору не передбачено і відповідне фінансування органами прокуратури не здійснювалося, в підтвердження зазначеної обставини, прокурором подано довідку Військової прокуратури Західного регіону України №18/2-161вих15 від 17.09.2015 р.

Разом з цим, відмовляючи в задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, місцевим господарським судом не надано належної оцінки вказаному доказу, та не обґрунтовано, чому він не може вважатися належним доказом для підтвердження важкого матеріального становища особи - заявника.

Також колегія судді вважає за необхідне зазначити, що в прохальній частині позовної заяви Заступника військового прокурора Західного регіону України (п. 3 прохальної частини) зазначено: «відстрочити сплату судового за подачу заступником військового прокурора Західного регіону України позовної заяви до Господарського суду Львівської області до прийняття місцевим господарським судом рішення по суті спору», що не є звільненням від сплати судового збору.

Щодо посилання місцевого господарського суду на подання прокурором в порушення вимог закону долучено до позовної заяви копії документів, що підтверджують надіслання позовної заяви відповідачу, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. ст. 64, 65 ГПК України, суддя в порядку підготовки справи до розгляду витребовує від сторін належні докази (п. 4 ст. 65 ГПК України), а тому суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати оригінал зазначеного доказу.

З врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, у зв'язку з чим оскаржена ухвала підлягає скасуванню, а справа передачі на розгляд до місцевого господарського суду.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, стосовно того, що прокурором не подано доказів надіслання позовної заяви позивачам у справі, що є підставою для повернення позовної заяви, однак, дана обставина не спростовує доводів, неправомірності обставин, які зазначені місцевим господарським судом, як підстава повернення позовної заяви, що виключає можливість залишення оскарженої ухвали без змін.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 16.10.2015 р. заступнику військового прокурора Західного регіону України відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Разом з цим, відповідно до п.4.8 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК України з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК України.

Таким чином, розподіл сум судового збору, які підлягали сплаті під час подання апеляційної скарги та були відстрочені судом апеляційної інстанції належить розподілити місцевому господарському суду за результатами розгляду спору відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.) задовольнити, ухвалу місцевого суду скасувати та матеріали справи № 914/3399/15 направити до місцевого господарського суду для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 29, 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, № 10/2/3-697вих.15 від 07.10.2015 р. (вх. № 01-05/4611/15 від 13.10.2015 р.) задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 року № 914/3399/15 скасувати.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи № 914/3399/15 передати до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кузь В.Л.

09.11.2015 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 11.11.2015 р.