Рішення № 53485148, 03.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7331/15

Головуючий у першій інстанції Буран О.М.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановила:

30 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 11 478,67 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 24.05.2014 року о 17 год. 40 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Сітроєн С4» д/н НОМЕР_4 на вул. Мечнікова у м.Одесі, з причин неуважності, не врахувавши дорожніх обставин та не вибравши безпечної швидкості, допустив зіткнення з автомобілем «Тойота» д/н НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4

Зіткнення сталося з вини відповідача.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2014 року відповідача було визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 425,00 грн.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) позивачу було завдано матеріальних збитків на суму 58 520,29 грн., що підтверджується Висновком експертно-товарознавчого дослідження №196/14 експерта Кеосак А.П. від 09.06.2014 року.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», поліс №АЕ/1523669, строком дії до 22.08.2014 року.

Згідно страхового акту №140000011606 від 01.08.2014 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рахунок ОСОБА_4 було перераховано суму страхового відшкодування у розмірі 47 599,18 грн. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 01.06.2014 року по 31.09.2014 року складає суму у розмірі 11 478,67 грн., яку позивач просила стягнути з відповідача на свою користь.

Крім того, зазначила що їй внаслідок вказаної ДТП було заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона оцінила у сумі 10 000,00 грн.

Посилаючись на те, що оскільки в добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодувати позивачу заподіяну матеріальну та моральну шкоду, просила її вимоги задовольнити.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені частково та було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з урахуванням встановленого індексу інфляції, в розмірі 11 478,67 грн. Також було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, в частині розміру матеріального збитку, який підлягає стягненню з нього на користь ОСОБА_4, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача 3034, 40 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В іншій частині рішення апелянтом не оскаржується.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 24.05.2014 року о 17 год. 40 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Сітроєн С4» д/н НОМЕР_4, на вул. Мечнікова у м.Одесі, з причин неуважності, не врахувавши дорожніх обставин та не вибравши безпечної швидкості, допустив зіткнення з автомобілем «Тойота» д/н НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4, визнані сторонами а також підтверджуються наявними у справі доказами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Також не підлягають доказуванню ті обставини, що зіткнення сталося з вини відповідача ОСОБА_3, оскільки постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2014 року відповідача було визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 425,00 грн.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, постанова по справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань, чим мали місце ці дії та чи вчинені вони цією з особою. Таким чином, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

В даному випадку спірним є питання щодо розміру матеріальних збитків, які завдані позивачу внаслідок ДТП.

Так, судом встановлено, що згідно Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №196/14 експерта Кеосак А.П. від 09.06.2014 року розмір матеріального збитку склав 58 520,29 грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», поліс №АЕ/1523669, строком дії до 22.08.2014 року, то згідно страхового акту №140000011606 від 01.08.2014 року розмір страхового збитку склав 48099,18 грн., що підтверджується листом ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

У зв'язку з цим, на рахунок ОСОБА_4 зазначена страхова компанія перерахувала суму страхового відшкодування у розмірі 47 599,18 грн., тобто за мінусом суми франшизи, яка склала 500 грн. (48 099,18 грн. - 500 грн. = 47 599,18 грн.).

Тобто різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою склало суму у розмірі 10 921,11 грн., яка за мінусом франшизи у розмірі 500 грн., має бути стягнута з відповідача на користь позивача.

При цьому слід врахувати, що франшизу у розмірі 500 грн. позивач ОСОБА_4 отримала від відповідача ОСОБА_3 в добровільному порядку, що не заперечується сторонами і підтверджується розпискою ОСОБА_4 від 22.08.2014 г. (а.с.163).

Таким чином, доводи апелянта з приводу того, що в суму відшкодування безпідставно ввійшла сума франшизи у розмірі 500 грн., яку він добровільно виплатив позивачу, є обгрунтованими.

Крім викладеного, колегія суддів також зазначає, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Разом з тим, суд неправомірно застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 625 ЦК України, згідно яких боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу за весь час прострочення суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

З цих підстав колегія суддів зазначає, що вказана норма матеріального права регулює договірні відносини щодо боргових зобов'язань між сторонами.

Однак, в даному випадку спір виник не з приводу договірних зобов'язань між заподіювачем шкоди і потерпілою особою, а з приводу завдання шкоди, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі, яка її завдала.

Що стосується посилання апелянта на те, що з нього не підлягає стягненню ПДВ, оскільки позивач не надала суду доказів того, що пошкоджений автомобіль відремонтовано, то вони є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, автомобіль позивача на даний час повністю відремонтований, витрати на ремонт склали 59 677 грн. (а.с.179-180), при цьому у вказану вартість не врахований ПДВ.

Крім того, розмір ПДВ не включений до суми матеріальної шкоди, і не врахований при наданні Висновку експертного автотоварознавчого дослідження.

З огляду на викладене, та враховуючи, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою склало суму у розмірі 10 921,11 грн., то за мінусом суми франшизи сума до відшкодування склала 10 421,11 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, за виключенням суми франшизи у розмірі 500 грн. та розміру інфляційних витрат у розмірі 557 грн., які безпідставно стягнуті судом.

В іншій частині доводи апеляційної скарги рішення не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково та зменшити суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 11 478,67 грн. до 10 421,11 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При цьому, суд при визначенні питання щодо розподілу між сторонами судових витрат не врахував, що в даному випадку вони підлягають стягненню у мінімальному розмірі з відповідача на користь позивача, тобто у розмірі 243,60 грн. - за вимоги матеріального характеру і 121,80 грн. - за вимоги морального характеру, а всього у розмірі 365,40 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 липня 2015 року змінити, у зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_3) на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 10421,11 грн. (десять тисяч чотириста двадцять одну гривню 11 копійок)».

В абзаці четвертому слова та цифри «…в розмірі 282,58 (двісті вісімдесят дві) гривні 58 копійок» замінити словами та цифрами наступного змісту «…в розмірі 365,40 грн. (триста шістдесят п'ять гривень 40 копійок)».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко