Рішення № 5348352, 28.09.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2009 р. Справа № 37/102-09

вх. № 3153/4-37

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Маринушкіна Л.В., за довіреністю № 08-11/3679/2-08 від 25.12.2008р.;

1-го відповідача - Угринюк Л.Я., за довіреністю від 01.10.2008р.;

2-го відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю № КДП-4588 від 13.08.2006р.;

першої 3-ї особи - не з"явився;

другої 3-ї особи - не з"явився

розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м. Харків; 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Управління земельних відносин Харківської міської ради, м. Харків; 2. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків

до відповідача-1: Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків;

відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

м. Харків

про визнання договору недійсним, зобов'язання звільнення та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

21.04.2009р. Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: Закритого акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5. Згідно уточненої позовної заяви (вх.22495), прийнятої судом до розгляду ухвалою від 14.09.2009р., позивач просить суд:

- визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “К-1” площею 75,3 кв.м. АДРЕСА_1, реєстровий № 853 від 16.05.2007 р., укладений між громадянином ОСОБА_5 та ЗАТ “Хлібзавод "Салтівський" недійсним;

- винести рішення про зобов'язання ЗАТ “Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0122 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та повернути її Харківській міській раді у стані придатному для подальшого використання.

- винести рішення про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 повернути земельну ділянку площею 0,0122 га АДРЕСА_1 у м. Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова кадастровий номер 630705002 у стані придатному для подальшого використання шляхом складання акту приймання-передачі.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм ст.ст. 203, 215, 216, 328 Цивільного кодексу України, ст.ст. 125, 126, 212 Земельного кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач-1 ЗАТ “Хлібзавод “Салтівський” проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву вказує, що ним правомірно, на його думку, набуто право власності на спірне майно, всі залежні від нього дії, які необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки, були зроблені. Отже, вказує відповідач-1, його вини у тому, що користування земельною ділянкою здійснюється ним за відсутності передбачених законом документів немає, тому в позові слід відмовити. В судовому засіданні представник відповідача-1 наполягає на відмові в позові з наведених у відзиві міркувань.

Відповідач-2 ФОП ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву вказує, що право власності на предмет договору на момент його укладення належало продавцю. Користування ФОП ОСОБА_5 земельною ділянкою здійснюється на підставі договору оренди від 29.08.2000р. №7012, який після закінчення строку його дії (31.03.2005р.) є автоматично поновленим на новий строк. В судовому засіданні представник відповідача-2 наполягає на відмові в позові з наведених у відзиві підстав.

Треті особи в призначене судове засідання своїх повноважних представників не направили, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 09.09.2009р. оголошувалась перерва до 15 год. 30 хв. 14.09.2009р.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.03.2000р. №257 ФОП ОСОБА_5 передано у тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку площею 98,0 кв.м. по АДРЕСА_1 для проектування та експлуатації павільйонів по продажу хлібу в Дзержинському районі.

29 серпня 2000 року між виконавчим комітетом Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_5 на підставі Рішення Виконкому Харківської міської ради від 07.03.2000р. № 257, був укладений договір оренди земельної ділянки № 7012, відповідно до п. 1.1. якого відповідач-2 прийняв в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, загальною площею 0,0122 га строком до 31.03.2005 року для проектування, будівництва та експлуатації павільону по продажу хліба.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.12.2000р. №1786 було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію павільйонів по продажу хліба ФОП ОСОБА_5, відповідно до якого введено в експлуатацію павільйон площею 98 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

28.07.2006р. рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова за відповідачем-2 визнано право власності на магазин продовольчих товарів літ. "К-1" загальною площею 75,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Харкові.

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради від 05.09.2006р. № 133/12 зазначеній нежитловій будівлі було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

18.09.2006р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентарізації" на підставі рішення Дзержинського районного суду від 28.07.2006р. за відповідачем-2 було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю, літ. "К-1" загальною площею 75,3 кв.м. у м. Харкові АДРЕСА_1.

16.05.2007р. між ФОП ОСОБА_5 та ЗАТ "Хлібзавод "Салтівський" (тобто між 2-им та 1-им відповідачем) був укладений договів купівлі-продажу, зареєстрований за № 853, на підставі якого відповідач-2 передав у власність відповідачу-1 нежитлову будівлю, літ. "К-1" загальною площею 75,3 кв.м. у м. Харкові АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом КП "Харківського міськ БТІ" про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.07.2007р. № 15345732.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17.03.2008р. рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006р. по справі про визнання права власності за ФОП ОСОБА_5 скасовано та направлено на новий розгляд.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.08.2008р. позовну заяву ФОП ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно - магазин продовольчих товарів АДРЕСА_1 у м. Харкові залишено без розгляду.

20 березня 2009 року провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради було обстежено земельну ділянку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1 і встановлено, що на зазначеній земельній ділянці, площеє, орієнтовно 0,0122 га розміщено магазин по продажу продуктів харчування "Колосок", який використовується ЗАТ "Хлібозавод "Салтівський". Під час обстеження було запропоновано надати документи, що посвідчують право власності або право користування земельної ділянки, але запитувані документи надані не були, про що складено акт № 707/09 від 20.03.2009р.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, позивач вважає, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "К-1" загальною площею 75,3 кв.м. у м. Харкові АДРЕСА_1 від 16.05.2007р., укладений між 1-им та 2-им відповідачами є недійсним та 1-им відповідачем незаконно набуте право власності, що є підставою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "К-1" площею 75,3 кв.м. АДРЕСА_1, реєстровий № 853 від 16.05.2007р., укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ЗАТ "Хлібзавод "Салтівський" суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а у випадку недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цією статтею, це є підставою для визнання недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17.03.2008р. рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006р. по справі про визнання права власності за ФОП ОСОБА_5 на магазин продовольчих товарів літ. "К-1", загальною площею 75,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у м. Харкові (якому за рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради від 05.09.2006р. № 133/12 було в подальшому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1) скасовано та направлено на новий розгляд. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.08.2008р. позовну заяву ФОП ОСОБА_5 про визнання права власності на зазначене нерухоме майно було залишено без розгляду.

Такі обставини, а саме факт скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006р. унеможливлюють посилання на це рішення як на підставу набуття (визнання) права власності на спірне майно. Отже господарський суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність у продавця за спірним договором права власності на спірне майно на момент укладення договору, приймає до уваги інші матеріали, які є у справі.

З цих матеріалів (відзиву відповідача-2 на позовну заяву, тексту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2006р., ухвали апеляційного суду Харківської області від 17.03.2008р. та ін.) вбачається, що спірне майно побудовано (реконструйовано) відповідачем-2 самовільно. Тобто замість тимчасової спорудипавільйону для продажу хліба (на будівництво якої були отримані відповідні дозволи), відповідачем-2 було збудовано стаціонарну капітальну споруду нежитлову будівлю магазину. Таке будівництво здійснено без наявності відповідних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, без наявності належним чином погодженого проекту, без наявності відповідного дозволу на проведення будівельних робіт та без наявності інших необхідних рішень та погоджень. Самочинність будівництва випливає також з того, воно (будівництво) проведено на земельній ділянці, яка не була надана для цієї мети (цільове призначення відповідної земельної ділянки згідно п. 1.2. договору оренди від 29.08.2000р. реєстраційний №7012 - проектування, будівництво, експлуатація павільйону по продажу хліба, а не експлуатація стаціонарної нежитлової будівлі, якою є обєкт самочинного будівництва). Також суд приймає до уваги, що факт самочинного будівництва визнається і усіма учасниками судового процесу в судовому засіданні, в т.ч. відповідачем-1 і відповідачем-2.

За таких обставин, до спірного обєкту підлягають застосуванню норми ст. 376 ЦК України. Згідно ч.ч.1, 2 зазначеної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, викладене свідчить, що 2-й відповідач на момент укладення договору купівлі-продажу не мав право на продаж спірного майна, оскільки воно є обєктом самочинного будівництва, а не обєктом права власності.

Відповідно, відповідач-2 не будучи власником майна не мав права укладати спірний договір купівлі-продажу, оскільки це суперечить вимогам ст. 658 ЦК України (право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару).

За таких обставин, зміст договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "К-1" площею 75,3 кв.м. АДРЕСА_1, реєстровий № 853 від 16.05.2007р. є таким, що суперечить цьому Кодексу (ст.658 ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а отже є недійсним відповідно до ч.1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач-1 та відповідач-2 у відзивах на позов обгрунтованих заперечень з приводу недійсності договору не висунули та доказів його дійсності не надали.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання зазначеного договору недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог Харківської міської ради в частині зобовязання відповідача-2 повернути земельну ділянку площею 0,0122 га АДРЕСА_1 у м. Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова кадастровий номер 630705002 у стані придатному для подальшого використання шляхом складання акту приймання-передачі суд зазначає наступне.

Згідно ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст.19 Закону України “Про оренду землі”).

Відповідно ст. 34 Закону України “Про оренду землі”у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В даному разі відповідно до п.1.2. договору оренди земельної ділянки від 29.08.2000р. реєстраційний №7012 строк дії договору оренди землі визначений до 31.03.2005р.

Пунктом 4.2. договору оренди земельної ділянки від 29.08.2000р. №7012 сторони визначили, що договір припиняється у разі закінчення терміну, на який укладено договір.

Наслідки припинення договору оренди передбачені п.6.1. договору оренди земельної ділянки від 29.08.2000р. №7012 земельна ділянка повертається на протязі одного місяця по акту прийому передачі після припинення дії цього договору.

Стаття 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Викладені обставини приводять суд до висновку, що договір оренди земельної ділянки від 29.08.2000р. №7012 припинив свою дію з 01.04.2005р., отже земельна ділянка мала бути повернута відповідачем-2 позивачеві до 01.05.2005р. Невиконання цього обовязку є порушенням прийнятих на себе відповідачем-2 зобовязань (порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 ЦК України).

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. Відповідно п.5 ч.2 ст. 16 ЦК України та ч.2 ст.20 ГК України належним способом захисту порушеного права в даному разі є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Отже в даному разі позовні вимоги до відповідача-2 про примусове виконання ним своїх обовязків за договором оренди земельної ділянки від 29.08.2000р. №7012 в частині повергнення земельної ділянки орендодавцеві (позивачеві) є законними і обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд критично оцінює посилання відповідача-2 на положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", які, на його думку, свідчать про поновлення договору оренди мотивовані тим, що відповідач-2 користується земельною ділянкою після закінчення строку дії договору за відсутністю письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди.

Суд не вбачає правових підстав для застосування цієї норми виходячи з такого.

По-перше, що відповідач-2 не користується спірною земельною ділянкою. Це унеможливлює застосування положення ч.3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по відношенню до відповідача-2, оскільки гіпотезою даної норми передбачено обовязкову умову факт користування земельною ділянкою саме особою, які вона була надана за договором, тобто орендарем (відповідачем-2). Натомість в даному разі, як пояснюють представник позивача, визнають представники відповідача-1, відповідача-2 та як свідчать матеріали справи (договір купівлі-продажу від 16.05.2007р., акт обстеження земельної ділянки від 20.03.2009р. та ін..), спірною земельною ділянкою користується не відповідач-2, а відповідач-1.

По-друге, підставою для відмови в застосуванні цих положень закону, є відсутність рішення компетентного органу про поновлення договору оренди.

Останнє є необхідною умовою поновлення договору оренди землі відповідно ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Суд зауважує, що положення цієї норми не є тотожними відповідним нормам ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”про подовження договору найму (оренди) майна. В останніх встановлено, що у відповідних випадках “договір вважається поновленим”, натомість в даному разі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено,що “договір п і д л я г а є поновленню”. Тобто статтею 33 Закон України "Про оренду землі" передбачено не автоматичний порядок поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено обставини за яких компетентною особою має бути прийняте таке відповідне окреме рішення про поновлення договору. Самого ж рішення така норма ст. 33 не замінює. Не передбачає вона і автоматичної зміни первісного рішення ради, яке було підставою для надання в оренду земельної ділянки, в частині встановлених в договорі строків оренди.

Суд також приймає до уваги позицію Вищого господарського суду України викладену оглядовим листом від 30.11.2007р. №01-8/918 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з орендою земельних ділянок" в якому зазначено, що поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження.

Земельна ділянка є державної власністю і відповідно до пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Харківської міської ради. Згідно п.34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування”виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Матеріали справи свідчать, що рішення Харківської міської ради про поновлення спірного договору оренди земельної ділянки не приймалось.

Вирішуючи господарський спір в частині зобовязання відповідача-1 ЗАТ “Хлібзавод "Салтівський" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0122 га по АДРЕСА_1, у м. Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та повернути її Харківській міській раді у стані придатному для подальшого використанняу суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (частина 2 статті 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними). Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

В даному разі рішення про надання відповідачеві-1 у власність або у користування спірної земельної ділянки не приймалось. Отже користування цією земельною ділянкою є самовільним.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки, підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, з приведенням земельних ділянок у придатний для користування стан.

За таких обставин, позовні вимоги щодо звільнення самовільно зайнятої відповідачем-1 земельної ділянки є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Суд відхиляє посилання відповідача-1 на договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.05.2007р. №853, як на підставу зайняття земельної ділянки з наступних підстав.

По-перше, цей договір є недійсним з моменту його укладання (про що зазначено вище), а тому не може бути прийнятий до уваги.

По-друге, навіть дійсний договір купівлі-продажу нерухомого майна не є документом, який посвідчує право користування землею (ст.ст. 125, 126 ЗК України). Наявність цього договору відповідно ст. 377 ЦК України, на яку посилається відповідач-1, може бути лише підставою для укладення договору оренди земельної ділянки в майбутньому, проте на замінює собою такий договір оренди землі.

Так само з мотивів невідповідності ст. 125 Земельного кодексу України (право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав) суд відхиляє посилання відповідача-1 на зроблені ним дії, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки, як на підставу землекористування. У звязку з невідповідністю такої позиції відповідача-1 чинному земельному законодавству України суд зауважує, що вчинення відповідачем-1 цих дій не дає йому жодних прав по використанню земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації.

Суд також критично оцінює посилання відповідача-1 на неможливість звільнення земельної ділянки мотивовані тим, що рішення про звільнення земельної ділянки порушить право власності позивача-1 на розташоване на цій ділянці майно. Така позиція є юридично неспроможною і спростовується наступним.

По-перше, на цій ділянці, як встановлено судом і визнається відповідачами, знаходиться обєкт самочинного будівництва, котрий відповідно ч.2 ст. 376 ЦК України не є обєктом права власності відповідачів.

По-друге, відповідач-1 не набув і не міг набути право власності на це майно по причині недійсності договору купівлі-продажу від 16.05.2007р. №853. Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно ст. 216 ЦК України - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

По-третє, навіть особа, яка має право власності на нерухоме майно, що знаходиться на самовільно зайнятій земельній ділянці, може бути позбавлена за рішенням суду такого майна в разі якщо для цього є відповідні підстави, передбачені законодавством України. Це випливає з того, що чинне законодавство України, в т.ч. ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України (на які посилається відповідач-1) гарантують неприустимість саме протиправного позбавлення права власності, а не неможливість позбавлення права власності взагалі. Можливість позбавлення в судовому порядку права власності (в т.ч. набутого незаконно) на підставах визначених Законом є цілком допустимою. До таких випадків, крім іншого, відносяться і випадки, визначені ст. 212 Земельного кодексу України, а саме - звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від незаконно розміщеного на ній майна.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими належними доказами по справі та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів в рівних частках.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 12 Перехідних положень, 212 Земельного кодексу України, ст. 33 Закон України "Про оренду землі", ст. 203, 207, 215, 216, 328, 377, 655, 658, 764, 777 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “К-1” площею 75,3 кв.м. АДРЕСА_1, реєстровий № 853 від 16.05.2007р., укладений між громадянином ОСОБА_5 та Закритим акціонерним товариством “Хлібзавод "Салтівський" недійсним.

Зобов'язати Закрите акціонерне товариство “Хлібзавод "Салтівський" (ідент. код 31340536, адреса: 61153, м. Харків, Московський район, вул. Гвардійців Широнінців, 1, р/р 2600801315173 в АКБ "Базис") звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0122 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові шляхом знесення самочинно побудованої споруди та повернути її Харківській міській раді (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) у стані придатному для подальшого використання.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 (ідент. код НОМЕР_1, адреса: 61045, м. Харків, АДРЕСА_2) повернути земельну ділянку площею 0, 0122 га АДРЕСА_1 у м. Харкові Харківській міській раді до комунальної власності територіальної громади міста Харкова кадастровий номер 630705002 у стані придатному для подальшого використання шляхом складання акту приймання-передачі.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Закритого акціонерне товариство “Хлібзавод "Салтівський" (ідент. код 31340536, адреса: 61153, м. Харків, Московський район, вул. Гвардійців Широнінців, 1, р/р 2600801315173 в АКБ "Базис") на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) 42,50 грн. державного мита та 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (ідент. код НОМЕР_1, адреса: 61045, м. Харків, АДРЕСА_2) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) 42,50 грн. державного мита та 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

/Повний текст рішення

підписано 02.10.2009р.

Справа № 37/102-09/