Рішення № 53482876, 09.11.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

09.11.2015

Справа №2/489/861/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Губницького Д.Г., при секретарі Наумкіній І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним, позбавлення права власності шляхом переведення прав та обовязків покупця і визнання права власності, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним, позбавлення права власності шляхом переведення прав та обовязків покупців і визнання права спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 р. ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом, яким просив визнати договір дарування укладений 05 травня 2012 р. у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 удаваною угодою, яка приховувала договір купівлі-продажу цієї частини будинку між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 Також просив позбавити ОСОБА_2 права власності на 23/100 частин житлового будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві шляхом переведення прав та обовязків покупця за даним договором на ОСОБА_1, визнавши за ним право власності на вказану частину будинку.

Позов предявлено до ОСОБА_2, третіми особами без самостійних вимог вказано ОСОБА_4, ОСОБА_3

Ухвалою суду від 21 травня 2015 р. до участі в справі в якості співвідповідача за позовом ОСОБА_1 було залучено ОСОБА_3 (а.с.55).

В ході розгляду справи по суті третя особа ОСОБА_4 предявив самостійний позов з вимогами до ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_3, яким просив визнати договір дарування укладений 05 травня 2012 р. у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 удаваною угодою, яка приховувала договір купівлі-продажу цієї частини будинку між ОСОБА_4,ОСОБА_1 і ОСОБА_3 Також просив позбавити ОСОБА_2 права власності на 23/100 частин житлового будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві шляхом переведення прав та обовязків покупця за даним договором на нього та ОСОБА_1, визнавши за ними право спільної сумісної власності на вказану частину будинку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримав, не заперечував проти задоволення позову ОСОБА_4

Третя особа ОСОБА_4 свій позов підтримав, не заперечував проти задоволенні позову ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Представник відповідачки заперечувала проти задоволення обох позовів, визнавши, що кошти на придбання спірної нерухомості належали ОСОБА_4 Відповідачка ОСОБА_2 також надала письмові пояснення щодо позову.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, у т.ч. позивача і третьої особи під присягою, покази свідків, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_2 після смерті у 2006 р. ОСОБА_7, з яким тривалий час перебувала у фактичних шлюбних відносинах, продовжувала підтримувати стосунки з його батьком ОСОБА_4 і познайомила його надалі з ОСОБА_1, з яким почала співмешкати.

ОСОБА_4 є самотнім і, оскільки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 виявляли до нього турботу, він вважав їх своєю сімєю і сподівався на таке ставлення до нього і догляду довічно.

ОСОБА_4 мешкав на дачі в с. Лоцкіно Баштанського району, але в м. Миколаєві у нього у власності була квартира АДРЕСА_1, і на пропозицію ОСОБА_1 переїхати ближче до їх сімї із ОСОБА_2 вони вдвох узгодили, що квартира, що належить ОСОБА_4 буде продана, а ОСОБА_4 переїде жити до житлового будинку в с. Кіряковка Миколаївського району, який ОСОБА_1 купить за свої кошти.

Крім того ОСОБА_4 з ОСОБА_1 погодили, що кошти від продажу належної ОСОБА_4 квартири підуть на забезпечення житлом ОСОБА_2, яка була на той час вагітна дитиною від ОСОБА_1

Дані обставини не заперечувалися позивачем ОСОБА_1, ОСОБА_4П, відповідачем ОСОБА_3 та представником ОСОБА_2

Крім того, ОСОБА_1, згідно його показів під присягою, пояснив, що на себе нерухомість оформляти не хотів, оскільки стосовно нього є незавершені виконавчі провадження. Він хотів оформити нерухомість взагалі на доньку, коли та народиться, але знайшовся варіант з придбанням частини будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві, тому оформив договір дарування порадившись з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 Єдиною участю ОСОБА_2 в оформленні договору було її прохання оформити його саме як договір дарування щоб отримати соціальні пільги як одинокій матері, усі інші деталі він погоджував лише з ОСОБА_4 Оформленням разом з ріелтором ОСОБА_8 послідовно трьох угод придбанням за його особисті кошти будинку в с. Кіряковка на імя ОСОБА_2 для проживання ОСОБА_4, продажу належної ОСОБА_4 квартири та придбанням частини будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві займався він особисто. Гроші виручені від продажу квартири належної ОСОБА_4 повністю пішли на придбання у ОСОБА_3 частини будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві, той знав про прихований характер купівлі-продажу. Також він вклав в наступні півтора роки особисті кошти на капітальний ремонт придбаного на імя ОСОБА_2 житла в інтересах сімї. Але ОСОБА_2 не повідомивши його забрала спільну доньку та виїхала з України. Метою свого позову зазначив бажання після набуття права власності переоформити частину спірного будинку на доньку.

Третя особа ОСОБА_4, під присягою суду пояснив, що сприймає ОСОБА_1 за сина і той знаходився у фактичних сімейних відносинах з колишньою співмешканкою його померлого сина - ОСОБА_2, від яких народилася донька ОСОБА_7. Дійсно, він та ОСОБА_1 мали намір забезпечити житлом новонароджену дитину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її імя, але не бажали впустити варіант, що зявився з продажу частини будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві, тож узгодили разом оформити купівлю на ОСОБА_2 за кошти виручені з продажу належної йому квартири АДРЕСА_1. Фактично угода з приводу купівлі на ОСОБА_2 частини житлового будинку відбувалася з пропущенням стадії оформлення на нього купівлі цієї частини, щоб не витрачатися на нотаріуса і податки двічі. Вважає, що у відповідності до відношень, які склалися у нього з ОСОБА_1, то спірна частина будинку повинна бути оформлена на них вдвох у спільній сумісній власності.

Пояснення позивача та третьої особи ОСОБА_4 щодо обставин вчинення спірної угоди узгоджуються з іншими доказами.

Відповідач ОСОБА_3 визнав, що насправді продав за 29000 доларів США належні йому 23/100 частини житлового будинку по вул.Чайковського, 21 в м. Миколаєві, попередня домовленість і розрахунок відбувався з ОСОБА_1, договір з ОСОБА_2 оформлявся на прохання ОСОБА_1 як дарування на її імя.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він як ріелтор займався оформленням відплатного договору придбання частини житлового будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві на дружину ОСОБА_1 ОСОБА_2

Свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 суду показали, що знають ОСОБА_2 приблизно 5 років і вона їм розповіла, що за ініціативою ОСОБА_1 була продана квартира по вул. Аванградній в м. Миколаєві, яка належала ОСОБА_4 і придбана частина житлового будинку одразу на неї, щоб уникнути подвійної оплати послуг нотаріуса.

Відповідно до копії нотаріальної справи приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, нею було посвідчено договір від 05 травня 2012 р. за реєстровим №791, згідно якого 23/100 частин житлового будинку по вул. Чайковського, 21 з господарськими та побутовими будівлями та спорудами їх власник ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 (а.с.66,67).

Право власності на підставі вказаного договору дарування зареєстроване за ОСОБА_2 (а.с.24-25).

Напередодні, 28 квітня 2012 р. ОСОБА_4 продав за договором за реєстровим №754 посвідченим тим самим нотаріусом належну йому квартиру АДРЕСА_1 за 213707,10 грн., що еквівалентно 29000 доларів США (а.с.127-128).

Відповідно до копії розписки ОСОБА_3 від 05 травня 2012 р. він отримав за належну йому нерухомість по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві 28500 доларів США від покупця ОСОБА_1 (а.с.103).

Не заперечується сторонами та встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2015 р., що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах з вересня 2011 р. (а.с.88,89).

На той час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебували (а.с.73-75, 121).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2015 р., яке набрало законної сили, був задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження та вирішено визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, із внесенням змін до актового запису про народження дитини щодо присвоєння їй прізвища батька (а.с.88,89).

На виконання рішення суду видано нове свідоцтво про народження дитини (а.с.87).

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

На підставі сукупності доказів, які не є суперечливими, суд приходить до висновку, що в дійсності договір за реєстровим №791 від 05 травня 2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 23/100 частин житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями, огорожею та спорудами по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві був удаваним правочином, який приховував договір купівлі-продажу цієї нерухомості за кошти, які належали ОСОБА_4 від продажу належної йому квартири АДРЕСА_1..

Щодо правових наслідків правочину, який визнано судом удаваним.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 р. N 9 за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач( ст. ст. 11, 27, 31 ЦПК України).

Вимоги в первісному позові та позові третьої особи про визнання удаваного правочину недійсним або нікчемним не заявлялися.

Позивач та третя особа просили застосувати для позбавлення ОСОБА_2 права власності і набуття за ними права особистої та спільної сумісної власності правовий механізм переведення прав покупця, не звернувши уваги, що законом передбачено застосування цього поняття лише ч. 4 ст. 362 ЦК України щодо реалізації співвласником переважного права покупця, чого в даному випадку немає, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не були співвласниками спірного житлового будинку по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві.

До того ж вимога ОСОБА_4 про визнання права власності за ОСОБА_1 (відповідачем за його позовом) не узгоджується з вимогами цивільного законодавства про набуття права за волевиявленням самої особи.

Отже вимоги позивача та третьої особи про позбавлення права власності ОСОБА_2 на спірну частину житлового будинку шляхом переведення права покупця із визнанням права власності не відповідають закону, а тому задоволені бути не можуть.

Також суд звертає увагу, що дійсне і вільне волевиявлення ОСОБА_4, як власника коштів, за які в повному обсязі куплялися 23/100 частин спірного будинку було направлено на сплату ціни придбання їх саме на імя ОСОБА_2, а не на себе чи на ОСОБА_1 Таке ж уявлення про набувача даної частини житлового будинку мав і ОСОБА_1

Удаваний договір дарування, а насправді купівлі-продажу, не спростовує переходу права власності на 23/100 частин спірного житлового будинку від ОСОБА_3 до ОСОБА_2, оскільки саме це було погоджено ОСОБА_4, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 Отримання ОСОБА_3 ціни спірної частини будинку від ОСОБА_1 та написання відповідної розписки це не спростовує.

Правове визначення удаваного правочину надане в ст. 235 ЦК України та в згаданій постанові Пленумом ВСУ і передбачає існування зобовязальних відносин, хоча і не тих, що випливають зі змісту правочину між тими ж сторонами.

ОСОБА_1 право власності на кошти, які ОСОБА_4 передав йому для оплати купівлі даної частини житлового будинку не набув у встановленому порядку, тож право на захист у нього не виникало. Стосовно коштів витрачених на поліпшення спірного нерухомого майна, то це майнове право підлягає захисту в інший правовий спосіб.

Майнове право ОСОБА_4 щодо вкладених в придбання ОСОБА_2 спірної нерухомості особистих грошових коштів - 28500 доларів США виручених від продажу належної йому квартири також підлягає захисту в інший правовий спосіб.

Згідно ст. 88 ЦПК України відповідно до частини задоволених позовних вимог ОСОБА_1 немайнового характеру з ОСОБА_2Д,, ОСОБА_3 слід стягнути по 121,80 грн. судового збору. В частині позовних вимог майнового характеру щодо яких в задоволенні позову йому відмовлено слід стягнути в дохід держави недоплачений до 574,75 грн. судовий збір (1% встановленої в договорі дарування вартості 23/100 частин спірного будинку) в розмірі 248,35 грн.

На користь ОСОБА_4 відповідно до діючих ставок оплати судового збору на момент предявлення його позову за вимоги немайнового характеру з ОСОБА_2, ОСОБА_3 слід стягнути по 243,60 грн. судового збору. З ОСОБА_4 слід стягнути в дохід держави судовий збір недоплачений за вимоги майнового характеру щодо яких в задоволенні позову йому відмовлено в розмірі 557,95 грн.

Керуючись ст. 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позови ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати договір за реєстровим №791 від 05 травня 2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 23/100 частин житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями, огорожею та спорудами по вул. Чайковського, 21 в м. Миколаєві удаваним правочином, що приховує договір купівлі-продажу цієї нерухомості між тими ж особами.

У задоволенні решти вимог позовів ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 121,80 грн. судового збору.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 243,60 грн. судового збору.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_1 331,15 грн. судового збору.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_4 557,95 грн. судовог

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - в тому ж порядку і в той самий строк, який обраховується з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Г. Губницький