Ухвала суду № 53474103, 10.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8871/15 Справа № 202/8532/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шклярук Д. С. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Красвітної Т.П., Ремеза В.А.

за участю секретаря Порубай М.Л.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк) з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на ті обставини, що через невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № 039/07-ФЛ/13 від 25 червня 2007 року (далі - Кредитний договір), утворилася заборгованість, яка з урахуванням уточнених позовних вимог станом на 14 травня 2015 року становить 13087,28 доларів США та 721933,36 грн., які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

ОСОБА_2 у січні 2015 року звернувся до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із зустрічними позовними вимогами про розірвання Кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин. В обґрунтування вимог посилався на ті обставини, що виданий банком кредит носить споживчий характер, проте банк видав його в іноземній валюті для здійснення правочину придбання автомобіля у резидента України. У кредитному договорі не вказана загальна сума договору, яка б включала загальну суму процентів та загальну вартість споживчого кредиту.

У договорі банк не вказав вартість усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача кредиту, не зазначив їх у процентному значенні та у грошовому виразі у валюті платежу.

Також банк порушив п. 3.4 Постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

З моменту укладання кредитного договору істотно змінилися обставини його виконання, а саме виконання умов договору в частині співвідношення курсу валюти кредиту - долара США до національної валюти України - гривні.

За таких обставин обслуговування кредитного договору значно порушує співвідношення його майнових інтересів та збільшує цінність автомобіля на сьогоднішній день по відношенню до моменту його придбання та укладання кредитного договору.

Відповідач у разі істотної зміни курсу валют не зробив переоцінку вартості майна, яке знаходиться у заставі - автомобіля, тобто вартість застави, зафіксована у гривні, залишилася незміною. Це порушує права майнових поручителів, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній день вартість майна, яке знаходиться в заставі значно збільшилася. Через ці обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту збільшився й обсяг відповідальності майнових поручителів, що є підставою для припинення поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України.

За таких обставин ОСОБА_2 просив розірвати кредитний договір № 039/07-ФЛ/13; зупинити нарахування Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором № 039/07-ФЛ/13 з моменту ухвалення судового рішення по справі; розірвати договір застави автомобіля № 031/07/01/13 від 25 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.А.; виключити з реєстру обтяжень та заборон запис про обтяження та заборону відчуження автомобіля марки OPEL VECTRA, реєстраційний номер НОМЕР_1; припинити договір поруки № 039/07/03/13 укладений між банком та ОСОБА_5; припинити договір поруки № 039/07/02/13 укладений між банком та ОСОБА_4

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року з урахуванням ухвали від 29 вересня 2015 року про виправлення описки, позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та з ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 039/07-ФЛ/13 від 25 червня 2007 року в розмірі 13087,28 доларів США, з яких: 10795,35 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 2291,93 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам; пеню у зменшеному розмірі - 28909,8 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» по 1060,02 грн. з кожного в рахунок компенсації витрат позивача по сплаті судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року та ухвалити нове, яким визнати кредитний договір № 039/07-ФЛ/13 від 25 червня 2007 неукладеним (таким що не відбувся) з моменту підписання договору та за наслідками цього визнати кредит безпідставно набутим та врахувати при розрахунку процентів за даним кредитним договором облікової ставки НБУ.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 червня 2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 039/07-ФЛ/13, згідно якого банк надав в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності, кредитні кошти в сумі 28961,00 доларів США, строком до 10 червня 2014 року, зі сплатою процентів за користування кредитом. Кредит було надано на придбання автомобіля.

За умовами Кредитного договору позичальник зобов'язався щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту в розмірі 482,68 доларів США, починаючи з 01 липня 2007 року по 10 червня 2008 року, а починаючи з 01 липня 2008 року здійснювати погашення кредиту в розмірі 321,79 доларів США до 10 червня 2014 року. Також позичальник взяв на себе зобов'язання сплачувати банку проценти, розмір яких зазначено у розділі 4 кредитного договору та у додатку № 1 до кредитного договору (т.1, а.с.8-12).

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 039/07/02/13 від 25 червня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язалася відповідати перед банком у повному обсязі як солідарний із позичальником боржник (т.1, а.с.13,14).

Також, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 039/07/03/13 від 25 червня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов'язався відповідати перед банком у повному обсязі як солідарний із позичальником боржник (а.с.15,16).

Кредитним договором погоджено відповідальність сторін, та у разі прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів, комісійної винагороди, відповідач боржник повинен сплатити банку пеню із розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Додатком № 1, який є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони погодили графік повернення кредиту та сплати процентів, визначилися із щомісячною загальною сумою сплати за весь період на який було надано кредит.

Кредитні кошти були отримані позичальником та використані за призначенням, про що свідчить платіжне доручення № 1 від 25 червня 2007 року, та виписки по особовому рахунку.

Позичальник систематично не виконував взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, несвоєчасно та не у повному обсязі здійснював погашення боргу, в результаті чого, згідно розрахунку позивача, станом на 14 травня 2015 року за кредитом утворилася заборгованість в розмірі 13087,28 доларів США, з яких: 10795,35 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 2291,93 долари США - прострочена заборгованість по відсоткам; 721933,36 грн. - нарахована пеня (т.1, а.с.224-231).

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно норм статті 526 ЦПК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наданого Банком розрахунку заборгованості убачається, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за Кредитним договором у повному обсязі не виконав, тому висновки суду першої інстанції що Банк має право на отримання простроченої суми заборгованості за кредитом та відсотками є правильними.

Стягуючи з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 солідарно з позичальником суму заборгованості, суд першої інстанції правильно виходив з умов договорів поруки та положень ст. 554 ЦК України.

Також, зменшуючи розмір нарахованої Банком пені, суд врахував матеріальний стан позичальника та обґрунтовано застосував положення ч.3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, який значно перевищує розмір основного боргу.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд правильно виходив з відсутності підстав для розірваня Кредитного договору.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність усіх перелічених умов одночасно.

До того ж, вимагаючи розірвання договору на підставі статті 652 ЦК України, на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Апелянтом не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Як убачається з матеріалів справи, кредит ОСОБА_2 у доларах США видавався на підставі його заяви на отримання кредиту від 21 червня 2007 року, у якій позичальник зазначив суму кредиту, валюту, строк, відсоткову ставку та графік погашення (т.1, а.с. 171).

Колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що при підписанні спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами ОСОБА_2 та уповноваженої особи Банку, завіреної печаткою. Апелянт погодився на умови надання кредиту як такі, що його влаштовували.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

Ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено умови для розірвання кредитного договору та договору застави на підставі ст. 652 ЦК України у судовому порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для їх розірвання.

Вимоги про зупинення нарахування Банком пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором; виключення з реєстру обтяжень та заборон запису про обтяження та заборону відчуження автомобіля є похідними від вимог про розірвання договорів, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив і у їх задоволенні.

Відсутні також підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання поруки припиненою згідно ч.1 ст.559 ЦК України, оскільки доказів зміни зобов'язання без згоди поручителів зі збільшенням внаслідок цього обсягу їх відповідальності, матеріали справи не містять.

Доводи апелянта, що зустрічний позов судом не розглядався, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що представником Банку надавалися письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, сторони надавали пояснення та виступали у судових дебатах, у тому числі і з приводу позиції щодо зустрічного позову, що підтверджується журналами судових засідань.

Окрім того, не можуть бути взяті до уваги вимоги апелянта щодо визнання Кредитного договору неукладеним з моменту підписання договору, оскільки такі позовні вимоги ним не заявлялися, предметом зустрічного позову було розірвання Кредитного договору.

Колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і дослідженим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені.

По справі ухвалено законне і обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що спір вирішено неправильно.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді