Рішення № 53466293, 12.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-8102/15

(№760/13136/15-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Оксюти Т.Г.

при секретарі - Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.02.2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №05-038/61, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 114750,00 доларів США, зі сплатою 11,75% річних, з кінцевим терміном повернення 14.02.2033 року.

Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору відповідач зобов'язалась повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно у терміни визначені договором.

Зазначив, що відповідач порушила свої зобов'язання щодо місячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в сумі 3866929,45 грн.

З метою забезпечення виконання договору кредиту 15.02.2008 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №02-038/89, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених договором кредиту.

На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява у якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив справу розглядати без його участі (а.с. 33).

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав належні докази на підтвердження своїх вимог, а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Крім того зазначили, що позивач пропустив строк на право стягнення суми боргу, оскільки кошти були надані за кредитним договором від 15.02.2008 року. Проте, останній платіж по погашенню кредиту був здійснений 19.06.2009 року та за нарахованими відсотками 23.05.2011 року.

На підставі викладеного, просили у задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши думку відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_1, врахувавши заяву представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 15.02.2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №05-038/61, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 114750,00 доларів США, зі сплатою 11,75% річних, з кінцевим терміном повернення 14.02.2033 року.

З метою забезпечення виконання кредитного договору, 15.02.2008 року між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №02-038/89, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, порядку та у випадках, передбачених договором кредиту.

Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язалась повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно у терміни визначені договором.

Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів в сумі 114750,00 доларів США.

Згідно п.п. 3.2.3 договору кредиту, кредитор має право вимагати негайного повернення кредиту, погашення нарахованих процентів та сплати можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом трьох робочих днів від дати отримання вимоги кредитора про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, згідно п. 3.2.2 цього договору, не дасть таких засобів (шляхом укладання відповідного договору), або запропоновані засоби не влаштують кредитора.

Встановлено, що відповідач не сплатила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої.

Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Встановлено, що сторони встановили строк дії договору і строки виконання зобов'язань з щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 19.06.2009 року та зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом 23.05.2011 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся до суду 10.07.2015 року.

Вказане підтверджується розрахунком заборгованості.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 5.2) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, пені, штрафу, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені (неустойки, штрафу) прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Як вбачається з наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_1 з 19.06.2015 року припинила погашати заборгованість по кредиту та 23.05.2011 року по процентам та іншим обов'язковим платежам, у зв'язку з чим почала утворюватись заборгованість.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з вказаного періоду не було здійснено жодного платежу в рахунок погашення кредиту та процентів по ньому, строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права для стягнення заборгованості та процентів за кредитом сплив 23.05.2014 року.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 638, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня наступного після проголошення рішення.

Суддя