Ухвала суду № 53457541, 11.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/147/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/5856/15 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 29 11.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

11 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» про стягнення заподіяної матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації», обгрунтовуючи який зазначила, що з квітня 1993 року вона працювала начальником Макарівського бюро технічної інвентаризації.

31.01.2004 року вона була затримана працівниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в Київській області і їй було пред'явлене обвинувачення за ч. 2 ст. 368 КК України.

Наказом № 42-к від 03.06.2004 року вона була тимчасово призначена на посаду інженера на період відсторонення від обов'язків начальника Макарівського БТІ.

За наказом № 43-ос від 27.04.2006 року вона була звільнена з роботи за ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.

Рішенням Макарівського районного суду від 06.11.2006 року її було поновлено на роботі на посаді тимчасово виконуючої обов'язки інженера Макарівського БТІ з 27 квітня 2007 року.

Згідно з наказом № 41-ос від 19.04.2007 року їй було присвоєно кваліфікацію тимчасово виконуючої обов'язки техніка І-ої категорії. Наказом № 74-ос від 29.08.2007 року вона була звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України.

Підставою для тимчасового переведення її на посаду інженера і відсторонення від обов'язків начальника БТІ послужило те, що проти неї була порушена кримінальна справа.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.2012 року вона була визнана невиновною та виправдана. Отже, виправдовувальним вироком остаточно встановлено, що у червні 2004 року вона була відсторонена від роботи начальника Макарівського БТІ незаконно, а тому, працюючи на нижчеоплачуваних посадах щомісячно одержувала значно меншу заробітню плату, а тому просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду у сумі 136 500 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000 грн.

В подальшому, позивачкою було декілька разів уточнено та збільшено позовні вимоги, у останній уточненій позовній заяві ОСОБА_2 просила поновити пропущений строк для звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2007р. по 31.07.2008р. по заробітній платі у сумі 66,07 грн. та за період з 29.08.2007р. по 11.09.2007р. за виплату у сумі 8 258,10 грн., також просила стягнути заборгованість по нарахованих, але невиплачених коштах за травень 2006р. у сумі 5 551,02 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 10 760,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у виплаті 5 551,02 грн. за період з 27.04.2006р. по 25.06.2015 року у сумі 203 550,62 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у виплаті 66,07 грн. за період з 29.08.2007р. по 31.08.2007р. у сумі 29 570,45 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у виплаті 8 258,10 грн. за період з 29.08.2007р. по 11.09.2007р. у сумі 706,16 грн., недоплату по винагороді за вислугу років за перше півріччя 2007 року у сумі 252,00 грн., середній заробіток за час затримки у виплаті винагроди за вислугу років за перше півріччя 2007 року у сумі 228 619, 3 грн., компенсацію за невикоритсані дні відпустки у сумі 3001,18 грн., середній заробіток за весь час затримки у виплаті компенсації за невикористані дні відпусток у сумі 225 529,85 грн. та моральну шкоду 30 000 гривень.

14.09.2015 року ОСОБА_2 подано заяву про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення недоплати по винагороді за вислугу років за перше півріччя 2007 року у сумі 252,00 грн. та середнього заробітку за час затримки у виплаті винагроди за вислугу років за перше півріччя 2007 року у сумі 228 619, 3 грн.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до комунального підприємства Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» про стягнення заподіяної матеріальної і моральної шкоди - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_2 02.04.1993 року була переведена з Київського міського бюро технічної інвентаризації на посаду Макарівського БТІ.

03.06.2004 року позивачка тимчасово призначена на посаду інженера на період відсторонення від обов'язків начальника Макарівського БТІ згідно Наказу № 42-к від 03.06.2004 року.

27.04.2006р. позивачка була звільнена з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, згідно Наказу № 43-с від 27.04.2006р. (а.с. 3-4)

На підставі рішення Макарівського районного суду Київської області від 06.11.2006р. позивача було поновлено на роботі на посаді тимчасово виконуючої обов'язки інженера Макарівського БТІ з 27 квітня 2006 року та зобов'язано Макарівське БТІ виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно Наказу № 41-ос від 19.04.2007 року позивачці було присвоєно кваліфікацію т.в.о техніка 1-ої категорії, а Наказом № 74-ос від 29.08.2007 року - звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, встановивши наступне.

Серед заявлених позовних вимог, позивачка ОСОБА_2, зокрема, зазначала про стягнення нарахованих, але не виплачених їй при звільненні 27.04.2006 року коштів у сумі 5 551,02 грн., а також стягнення компенсації втрати частини доходів за період затримки з 27.04.2006 року по 25.06.2015 року.

Судом встановлено з довідки Макарівського БТІ від 29.08.2012р. та КП КОР «Півнчне БТІ» від 27.06.2014 року, що позивачці дійсно була нарахована грошова сума у розмірі 5 551,02 грн., та після утримання податків та інших обов'язкових платежів у розмірі 986,00 та раніше отриманої безвідсоткової позики в розмірі 800 грн., залишок коштів в розмірі 4 046,41 грн. були виплачені ОСОБА_2 шляхом перерахування на картковий рахунок 28.04.2006р. згідно зведеної відомості № 24. Вказане підтверджується клієнтською випискою руху коштів по рахунку ОСОБА_2 за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р. в ПАТ КБ «Правекс Банк». (т. 1 а.с. 199-204)

Встановивши зазначене, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні 5 551,02 грн., а також стягненні компенсації втрати частини доходів за період затримки з 27.04.2006 року по 25.06.2015 року. Доводами апеляційної скарги вказаних висновків не спростовано.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що при звільненні позивачки вдруге їй дійсно було виплачено 8 258,10 грн. не в день звільнення, а 11.09.2007 року. В той же час, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні виплати заробітної плати вже була предметом судового розгляду, за результатами якого Апеляційним судом Київської області 20.10.2010 року ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

З матеріалів справи вбачається також, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 20.10.2010 року у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки з 03.06.2004 року по 29.08.2007р. було відмовлено. Незважаючи на набрання законної сили вказаним судовим рішенням, позивачка вдруге звернулась із вимогою про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 3001 грн. та середнього заробітку за час затримки в розмірі 225 529,85 грн., вказавши період з 02.04.2003р. по 01.04.2007р. Тому ці обставин відповідно до ч. 3 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Як зазначалось вище, період з 2004 року по 2007 рік вже досліджувався судом на предмет здійснення виплат за невикористані дні відпустки, а судове рішення набрало законної сили.

Що стосується заявленого періоду - з 02.04.2003 року по 31.12.2003 року, з матеріалів справи вбачається, що позивачка протягом 2003 року перебувала у відпустках, а саме: 21 календарний день основної відпустки, 6 календарних днів за ненормований робочий день, 16 календарних днів - як потерпілій від наслідків аварії на ЧАЕС, а всього протягом 2003 року використано 43 дні відпустки.

Якщо врахувати, що ОСОБА_2 за загальний період часу з 02.04.2003 року та протягом 2004-2007 років використала 73,33 календарних дні для відпустки, то отриманий показник перевищує максимально допустиму тривалість щорічних відпусток, визначених ч. 3 ст. 10 Закону України «Про відпустки».

З огляду на вказане, правильними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості у відповідача по здійсненні виплат за невикористані дні відпустки позивачу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується також із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення ОСОБА_2 строку для звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до офіційного тлумачення положень вказаної статті, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року№ 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Суд першої інстанції надав належну оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску визначеного законодавством строку для звернення до суду, зазначивши, що у період з 2007 року позвачка, хоча і була під слідством, однак під вартою не перебувала, не була обмежена у просторі і часі для захисту своїх порушених прав, приймала участь у інших судових справах у якості позивача, доказів догляду за престарілим батьком суду не надала.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вірно зазначив, що обгрунтовуючи дану вимогу, позивачка не вказала, ким саме з працівників відповідача їй завдано моральної шкоди і якими діями. Не доведено також вини з боку працівників відповідача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, за своїм змістом апеляційна скарг фактично дублює доводи позовної заяви, яким суд дав належну оцінку в рішенні, рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2015 року у даній справі - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: