Ухвала суду № 53439085, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/32952/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012

у справі № 2а-13005/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самай-10» (далі - ТОВ «Самай-10»)

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - МДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012, позовні вимоги ТОВ «Самай-10» задоволені: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова від 19.07.2011 № 0000742310, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 265975,53 грн., - скасовано.

У касаційній скарзі МДПІ (правонаступник ДПІ у Комінтернівському районі

м. Харкова), посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Самай-10» щодо достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту у декларації з ПДВ за березень 2011 року, за наслідками якої складено акт від 06.07.2011

№ 1107/23-104/37365252.

На підставі цього акта ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

У ході вказаної перевірки контролюючим органом встановлено обставини щодо порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що полягало у завищенні задекларованої за березень 2011 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Сат Імпекс», суми податкового кредиту на 265974,53 грн. та відповідно у заниженні податкових зобов'язань з ПДВ на вказану суму.

Такі висновки податкового органу мотивовані тим, що відсутність у ТОВ «Самай-10» згідно з базами інформаційних даних («Бест-звіт», реєстр 1ДФ) матеріально-технічних, виробничих та трудових ресурсів (за даними податкової звітності у підприємства відсутні основні виробничі, складські, торгівельні приміщення тощо, транспортні засоби, чисельність працівників на підприємстві складає 1 особу), об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, свідчить про відсутність наміру у платника податку одержати економічний ефект від здійснення господарської діяльності. Крім того, на підтвердження таких висновків, податковий орган зазначив, що до перевірки не надані документи, підтверджуючі оплату за відвантажений товар, так само, як реєстри податкових та видаткових накладних (а.с.13).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.

Водночас, вирішальне значення для цілей податкового обліку має існування факту господарської операції та її дійсний економічний зміст, зокрема наявність ділової мети у вчинюваних операціях.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект від господарської операції може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів об'єктивного перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Норми Податкового кодексу України не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати економічний ефект від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані свого податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

У ході судового розгляду суди дослідили первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку і копії яких приєднані до справи, а саме: договір від 01.03.2010 № 28/03-11 № 07/11, на підставі якого позивачем у ТОВ фірма «Сат Імпекс» було придбано товари (ТМЦ) (комплектуючі та запасні частини); видаткові та податкові накладні, видані позивачу продавцем товарів - ТОВ фірма «Сат Імпекс»; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення про безготівкове перерахування позивачем коштів на користь ТОВ фірма «Сат Імпекс» за придбаний товар. Крім того, суди встановили, що господарські операції за вказаним вище договором відображені в бухгалтерському обліку позивача, основним видом діяльності якого є оптова та роздрібна торгівля; первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та статті 44 Податкового кодексу України; всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо фізичної відсутності товару в операціях з поставки між ТОВ фірма «Сат Імпекс» та позивачем, використання позивачем придбаних товарів не за призначенням, несумісності призначення товарів з напрямом господарської діяльності позивача.

Судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зроблено обґрунтований висновок, що МДПІ не доведено недостовірність даних податкового обліку позивача.

Доводи, наведені МДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев