Ухвала суду № 53437469, 10.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11449/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Чорної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції України до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту» про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

Державна фінансова інспекція України звернулася у суд із позовом до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту», в якому просила зобов'язати відповідача надати персональні дані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: інформацію про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації/проживання особи - повна адреса, дата і місце народження).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що орган державного фінансового контролю звернувся до суду безпідставно та його вимоги не обґрунтовані.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як убачається із матеріалів справи, за результатами позапланової перевірки дотримання відповідачем вимог чинного законодавств при проведенні окремих процедур закупівель за 2007 - 2009 роки, 08 липня 2011 року Головним контрольно-ревізійним управлінням України, правонаступником якого є Державна фінансова інспекція України, складено акт №31-21/18.

Зі змісту цього акту слідує, що в ході перевірки виявлено, що посадовими особами відповідача допущено порушення цивільного законодавства та нормативно-правових актів у сфері закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, які призвели до нанесення підприємству збитків на суму 18 590 448,00 грн. Зазначені порушення, за висновками контролюючого органу, виникли з вини працівників підконтрольної установи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Як убачається із матеріалів справи, 07 вересня 2011 року, на підставі вищезгаданого акту ревізії, органом державного фінансового контролю відповідачеві надіслано вимогу про усунення виявлених порушень та недоліків №31-14/881, якою зобов'язано відшкодувати за рахунок осіб, винних у нанесенні збитків, кошти на загальну суму 18 590 448,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року у справі №2а-15676/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, задоволено позов Державної фінансової інспекції України до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» про виконання вимоги від 07 вересня 2011 року №31-14/881 в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди на суму 18 590 448,00 грн.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем направлялись на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 листи з проханням у добровільному порядку перерахувати відповідачу відповідні грошові суми, а також пред'являлись цивільні позови про відшкодування відповідних сум збитків.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року у справі 3752/14940/14-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

Інформація щодо результатів розгляду й вирішення справи за позовом вказаного Державного підприємства до ОСОБА_3 відсутня.

Зважаючи на те, що збитки, завдані підконтрольній установі, не відшкодовані дотепер, Державна фінансова інспекція України просить суд зобов'язати відповідача надати персональні дані посадових осіб відповідача для пред'явлення до них цивільного позову.

Обговорюючи такі вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами пунктів 7, 8, 10, 11, 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано наступні права:

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

- одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Зазначені вимоги спрямовані на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині є обов'язковими до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція щодо меж компетенції органу державного фінансового контролю неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року, від 21 квітня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, № 21-96а15).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно положень частини другої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Отже, звернутись до адміністративного суду із позовом орган державної влади - суб'єкт владних повноважень може лише у випадку, якщо це право передбачене законом.

Разом з тим, ані Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», ані жодним іншим законом не передбачено випадків, відповідно до яких органи державного фінансового контролю можуть звертатися до суду з вимогами про зобов'язання підконтрольної установи надати персональні дані її посадових осіб.

На вказаній обставині також наголошено Пленумом Вищого адміністративного суду України у пункті 23.1 постанови від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановами від 14 лютого 2014 року №2, від 15 травня 2014 року №6 та від 22 травня 2015 року №6.

Таким чином, оскільки Державна фінансова інспекція України, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язана діяти лише у спосіб та в межах, встановлених законом, а законодавством України прямо не передбачено права чи обов'язку цього органу звертатися до адміністративного суду з позовом про зобов'язання надати персональну інформацію, даний позов не може бути задоволений.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів звернення Державної фінансової інспекції України до Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту» щодо надання персональних даних посадових осіб підприємства ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також відмови в їх наданні.

Попри наведене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що відсутність у органу державного фінансового контролю інформації про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації/проживання особи - повна адреса, дата і місце народження) вказаних осіб не перешкоджає позивачу пред'явити до суду позов про стягнення з них збитків, про які йдеться в акті ревізії №31-21/18 від 08 липня 2011 року, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 109 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Частинами шостою, дев'ятою та чотирнадцятою статті 110 цього Кодексу встановлено, що позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Відповідно до приведених норм, Державна фінансова інспекція України має можливість подати відповідні позови за місцем завдання шкоди або за місцем роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Згідно частини другої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Отже, Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено необхідності зазначення в позовній заяві інформації про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації проживання особи - повна адреса, дати і місця народження) відповідача.

Відтак, отримання інформації про паспортні дані (серія, номер, дата видачі, орган, яким видано паспорт, місце реєстрації проживання особи - повна адреса, дати і місця народження) осіб, стосовно яких позивач за результатами проведеної ревізії має вжити заходів для стягнення матеріальної шкоди, не являється необхідним для звернення до суду в порядку цивільного процесуального законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли би призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, керуючись положеннями статей 88, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

При поданні даного позову Державна фінансова інспекція України була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 21 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Проте, станом на день подання апеляційної скарги відповідні положення щодо пільг при сплаті судового збору виключені із Закону.

Відтак, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає сплаті виходячи зі ставки судового збору за подання позову, яка підлягала б сплаті суб'єктом владних повноважень, за умови, якщо б він не був звільнений від відповідної сплати, що складає 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, за чинною на час подання скарги ставкою - 110%.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 80,39 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної фінансової інспекції України (і.к. 37393358, адреса: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 4) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 80 (вісімдесят) гривень, 39 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 13 листопада 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.