Ухвала суду № 53434688, 04.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-12048 Головуючий у 1-й інстанції - Неганова Н.В.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 листопада 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

СоколовоїВ.В.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно, але неменше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 листопада 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд стягнув з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 486 грн. 14 коп.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.145-146).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника відповідача, ОСОБА_6, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, ОСОБА_4, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Сторони перебували у шлюбі з 30 жовтня 1999 року (а.с.6), мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано (а.с.8).

Позивач у судовому засіданні пояснила, що донька проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальну допомогу на утримання дитини надає, але вона не згодна з її розміром, тому бажає отримувати аліменти з доходів відповідача.

Відповідач в судовому засіданні зазначив, що інших осіб у нього на утриманні немає, він має задовільний стан здоров'я, є приватним підприємцем, на теперішній час дохід отримує невеликий, самостійно надає матеріальну допомогу на утримання доньки та несе витрати по сплаті за навчання.

З довідки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17 червня 2015 року за №7706/9/26-59-11-06-08 (а.с.108) вбачається, що дохід ОСОБА_3 за 2014 рік та перший квартал 2015 року становить 105 107 гривень, що в середньому в місяць становить 7 007 гривень 13 копійок.

Відповідач надав суду копії квитанцій про сплату позивачці аліментів в розмірі 400 гривень за період з листопада 2014 року по червень 2015 року, а також копії платіжних доручень про сплату за навчання доньки в ліцеї в розмірі 450 гривень за період з січня 2014 року по квітень 2015 року та за довузівську підготовку - в середньому розмірі 600 гривень за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року (а.с.54-74, 86-88).

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку сплачувати аліменти за рішенням суду у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно, але неменше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_4 позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.117-118).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача,ОСОБА_6, також не навів таких обставин.

У апеляційній скарзі відповідача вказує на те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення районним судом неправильно встановлено характер правовідносин між сторонами, які випливають із встановлених обставин, оскільки відповідач добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини, тому фактично даний позов є не позовом про стягнення аліментів, а є позовом про збільшення їх розміру і судом першої інстанції не встановлено факту зміни матеріального або сімейного стану відповідача, погіршення або поліпшення його здоров'я, що могло б стати підставою для збільшення розміру аліментів.

Указані доводи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Відповідно до п.16 керівних роз'яснень Верховного Суду України, наданих судам в Постанові Пленуму №3 від 15 травня 2006 року, згідно з ч.1 ст.181 СК способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.189 цього Кодексу батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом п.17 Постанови, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

В ході апеляційного розгляду справи в судовому засіданні з пояснень позивача ОСОБА_4 встановлено, що між батьками відсутня усна домовленість стосовно розміру матеріальної допомоги, яку відповідач добровільно надає позивачу на утримання дитини, визначаючи її розмір на власний розсуд.

Оскільки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не укладено нотаріально-посвідченого договору про сплату аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_5, аліментні зобов'язання між сторонами не можуть вважатись урегульованими в позасудовому порядку за умови наявності спору між батьками стосовно розміру аліментів та порядку їх сплати, що підтверджується фактом звернення ОСОБА_8 до суду.

Відтак, ОСОБА_4 обґрунтовано звернулась до суду з даним позовом. Висновки районного суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення аліментів є законними та обґрунтованими.

Крім того, представник ОСОБА_3 зазначає, що визначаючи аліменти в розмірі ј від частини заробітку (доходу) відповідача, суд виходив із відомостей, наданих ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ ДФС у м. Києві, які стосуються валового сукупного доходу фізичної-особи підприємця в його господарській діяльності за весь 2014 рік та перший квартал 2015 року, а не з моменту подання позову і по день ухвалення оскаржуваного рішення. Зазначає, що обов'язок сплати аліментів в даному випадку покладено на господарюючого суб'єкта - приватного підприємця, що суперечить нормам матеріального закону.

Дані доводи апеляційної скарги представника відповідача відхиляються апеляційним судом, ураховуючи наступне.

Положеннями ч.1 ст.182 СК України передбачено, що визначаючи розмір аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не має інших осіб на утриманні, має задовільний стан здоров'я.

Відповідно до змісту довідки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17 червня 2015 року за №7706/9/26-59-11-06-08 (а.с.108), ДПІ надала відомості щодо доходів громадянина ОСОБА_3, яка надана Інформаційним фондом Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України.

Указані відомості спростовують твердження представника відповідача про те, що судом взято до уваги інформацію про доходи ОСОБА_3 як валовий дохід господарюючого суб'єкта, а не як дохід фізичної особи.

Судом апеляційної інстанції на підставі ч.3 ст.303 ЦПК України у якості нового доказу досліджено подану представником відповідача довідку ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12жовтня 2015 року №10806/0/26-59-11-06-07. Обґрунтовуючи поважність неподання даного доказу до суду першої інстанції, представник позивача зазначив, що у ДПІ на час розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення 1 липня 2015 року була відсутня можливість надати відомості про доходи ОСОБА_3 за другий квартал 2015 року. Указана підстава неподання доказів до суду першої інстанції визнана колегією суддів поважною причиною, копію довідки долучено до матеріалів справи.

Оскільки доводи в апеляційній скарзі про те, що визначаючи розмір аліментів, районний суд повинен був взяти відомості про доходи ОСОБА_3 з моменту подання позову і по день ухвалення оскаржуваного рішення не ґрунтуються на нормах закону, подання нового доказу - довідки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12 жовтня 2015 року №10806/0/26-59-11-06-07, яка відрізняється від довідки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17 червня 2015 року за №7706/9/26-59-11-06-08 лише наявністю відомостей про дохід відповідача за другий квартал 2015 року, не спростовують правильності висновків суду щодо визначення розміру аліментів.

Доводи ж представника відповідача про те, що оскаржуваним рішенням покладено обов'язок сплати аліментів на господарюючого суб'єкта - приватного підприємця не відповідають дійсності, оскільки відповідно до змісту вступної, мотивувальної та резолютивних частин рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року відповідачем у даній справі є ОСОБА_3 як фізична особа.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

В.В. Соколова