Ухвала суду № 53434684, 04.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-11358 Головуючий у 1-й інстанції - Мальцев Д.О.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 листопада 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

СоколовоїВ.В.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення боргу за договором банківського вкладу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення боргу за договором банківського вкладу та моральної шкоди.

Суд стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором банківського вкладу у розмірі 15 000 доларів США, відсотки у розмірі 756 доларів США 24 центи, а всього 15 756 доларів США 24 центи, що еквівалентно 335 923 грн. 03 коп. за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення, а також судовий збір у розмірі. 3 359 грн. 23 коп.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди судом відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення суми банківського вкладу, ПАТ КБ "ПриватБанк" подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, в іншій частині рішення - залишити без змін (а.с.141-144).

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. позивачем не оскаржується, а тому в апеляційному порядку у цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника відповідача, Кахраманова Р.Н., який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, ОСОБА_3, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Між сторонами було укладено Договір банківського вкладу на підставі Заяви № SAMDN25000736983443 на оформлення вкладу Стандарт на 12 місяців від 7 серпня 201З року (а.с. 4). Відповідно до умов вказаного Договору позивач вніс, а відповідач прийняв грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, строк дії вкладу 366 днів, до 7 серпня 2014 року, відсоткова ставка 8,5% річних, особовий рахунок вкладу - НОМЕР_1. Період нарахування відсотків по вкладу - 1 місяць. Мінімальний строк вкладу 6 місяців (п.1 Договору).

Відповідно до п.3 Договору у випадку, якщо до закінчення строку вкладу позивач не повідомить Банк про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається пролонгованим ще на один строк. Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки в Банк.

Позивач виконав умови Договору, вніс кошти в розмірі 15 000 доларів США на вкладний рахунок НОМЕР_1, що підтверджується квитанцією №5 Tr.N CAGRAGR000000048952852 від 7 серпня 2013 року (а.с.5).

Позивач звернувся до відповідача із листом про повернення депозитного вкладу, який відповідач отримав 18 серпня 2014 року. Кошти Позивачу повернуті не були.

28 листопада 2014 року позивач звернулась до відповідача зі скаргою, відповідно до якої просила повернути вклад. Скарга була отримана відповідачем 1 грудня 2014 року. Кошти позивачу повернуті не були, натомість позивач отримувала листи, в яких відповідач повідомляв про складнощі з обслуговування депозитів та рахунків, відкритих відділеннях ПАТ КБ "Приватбанк», які перебували на окупованій території АР Крим.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором банківського вкладу у розмірі 15 000 доларів США та відсотків у розмірі 756,24 доларів США.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні указаних позовних вимог доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу та відсотків відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого ОСОБА_3 позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальні частині оскаржуваного рішення (а.с.137-140).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника ПАТ КБ "ПриватБанк" не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача, Кахраманов Р.Н., також не навів таких обставин.

У апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що в підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 надано Заяву, а не договір депозитного вкладу, при цьому в Заяві відсутня печатка юридичної особи, а тому суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст.207 ЦК України. Крім того, представник відповідача зазначає, що у наданій квитанції також відсутній відбиток печатки (штампу) банку.

Указані доводи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Частиною першою ст.1059 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, внесення позивачем коштів в розмірі 15 000 доларів США на вкладний рахунок НОМЕР_1 (призначення платежу: до вкладу договор SAMDN25000736983443), що підтверджується квитанцією №5 Tr.N CAGRAGR000000048952852 від 7 серпня 2013 року.

Відповідно до вимог п.2.9 Глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, Банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, обов'язок щодо правильного оформлення документа, що підтверджує внесення готівки, покладений законодавцем на Банк (посадову особу банку), який видає такий документ.

Відповідно до журналу судового засідання від 19 червня 2015 року (а.с.133-135), представник відповідача Кахраманов Р.Н. у судовому засіданні оглянув оригінал квитанції №5 Tr.N CAGRAGR000000048952852 від 7 серпня 2013 року.

Оскільки положеннями цивільного процесуального законодавства передбачено, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, така особа, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

Стороною відповідача під час розгляду справи в судді першої інстанції не подавалось доказів, які б спростовували достовірність квитанції №5 Tr.N CAGRAGR000000048952852 від 7 серпня 2013 року. До суду апеляційної інстанції такі докази також не подавались.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що зарахування коштів на вкладний рахунок НОМЕР_1 у розмірі 15 000 доларів США підтверджується квитанцією №5 Tr.N CAGRAGR000000048952852 від 7 серпня 2013 року, достовірність якої стороною відповідача не спростована, підстав вважати Договір банківського вкладу на підставі Заяви № SAMDN25000736983443 нікчемним відповідно до положень ч.2 ст.1059 ЦК України, немає.

Відповідно до встановленого ст.11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У даному випадку Договір банківського вкладу на підставі Заяви №SAMDN25000736983443 від 7 серпня 2013 року, як оспорюваний, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Враховуючи викладене, доводи представника ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що форма, в якій укладено спірний договір банківського вкладу, не відповідає вимогам закону, є необґрунтованими. Твердження апелянта про незастосування судом ст.207 ЦК України є безпідставними, у зв'язку з відсутністю вчинення відповідних процесуальних дій під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, укладаючи Договір банківського вкладу, сторони у відповідності до вимог ст.638 ЦК України досягли згоди з усіх істотних умов, зокрема: сума вкладу та його валюта, строк вкладу, процентна ставка, період нарахування процентів, мінімальний строк вкладу, банківські рахунки, порядок виплати процентів, порядок пролонгації строку дії Договору та порядок дострокового його розірвання.

Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Внесені ОСОБА_3 на виконання умов Договору вкладу кошти обліковуються в ПАТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується випискою №45179932 від 6 серпня 2014 року, достовірність якої стороною відповідача у встановленому процесуальним законом порядку також не спростована.

Факт існування правовідносин за Договором Банківського вкладу між сторонами також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів-відповідей ПАТ КБ "ПриватБанк", адресованих ОСОБА_3 (а.с.8, 11-12). Відповідно до змісту листів Банк вказував на тимчасову неможливість виплати останній коштів по депозитному вкладу №SAMDN25000736983443 та зазначав про відмову позивача від запропонованої представником Банку реструктуризації депозитного вкладу, що відбулось при особистій зустрічі ОСОБА_3 з відповідальним працівником Банку.

Суд констатує, що позиція відповідача у правовідносинах, що склались між ним та позивачем, зводиться до посилання на загальновідому обставину анексії АРК Крим, на території якої знаходилась філія ПАТ КБ "ПриватБанк", в особі якої ОСОБА_3 уклала з ПАТ КБ "ПриватБанк" договір банківського вкладу.

Так представники відповідача в апеляційній скарзі та запереченнях на позовну заяву (а.с.81-84, 141-144) зазначають, що оскільки діяльність відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ "ПриватБанк" на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя є припиненою на підставі законодавства Російської Федерації, у відповідача відсутня фізична можливість доступу до майна Банку, здійснення компенсаційних виплат по вкладам перейшло до Автономної некомерційної організації "Фонд захисту вкладників", а тому ПАТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, а ОСОБА_3 слід звертатись з вимогою до АНО "ФЗВ".

Наведені обставини не спростовують правильність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Договір вкладу укладено між громадянкою України ОСОБА_3, яка зареєстрована та проживає в м. Києві, та резидентом України ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Кримського регіонального відділення ПАТ КБ "ПриватБанк".

Указаний структурний підрозділ являвся філією ПАТ КБ "ПриватБанк" (ч.1 ст.95 ЦК України), діяв від його імені та в його інтересах, та не мав статусу юридичної особи з відокремленими обов'язками і правами.

Враховуючи викладене, підстав для звернення ОСОБА_3 до АНО "ФЗВ" в Кримському регіональному окрузі Російської Федерації, який займається виплатою депозитів жителям Республіки Крим, немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що даний позов ОСОБА_3 підлягає залишенню без розгляду на підставі п.4 ст.207 ЦПК України відхиляється, оскільки відповідно до технічного запису аудіофіксації судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заявленого представником відповідача клопотання з тих підстав, що провадження у даній справі відкрите раніше, ніж у іншій справі с з тими самими сторонами та предметом спору.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

В.В. Соколова