Ухвала суду № 53431160, 09.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3127/15-ц 09.11.2015 09.11.2015 09.11.2015

Провадження №22-ц/784/2721/15

Справа №473/3127/15-ц

Провадження №22-ц-784/2721/15 Суддя суду першої інстанції Вуїв О.В.

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

09 листопада 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року, постановлену у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір №ODXRRX10980040, за умовами якого банк надав останньому строковий кредит в сумі 1 318 грн. 80 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 32 грн. 31 коп. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 219 грн. 80 коп., строком до 28 березня 2008 року включно, в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит та інші платежі у встановлені договором строки.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач виконував свої зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 22 липня 2015 року становить 29 619 грн. 16 коп. та складається із: заборгованості за процентами за користування кредитом - 6 742 грн. 97 коп., заборгованості за комісією за користування кредитними коштами - 64 грн. 62 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 20 924 грн. 94 коп., а також штрафу (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп. і штрафу (процентна складова) - 1 386 грн. 63 коп., позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором й судові витрати у справі.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором була залишена без розгляду на підставі п.4 ч.1, ч.ч.2,3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.

В апеляційній скарзі позивач просить вказану ухвалу скасувати та передати справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду, посилаючись на те, що вона постановлена незаконно та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу міськрайонний суд виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце судових засідань, призначених на 25 серпня 2015 року, 10 вересня 2015 року та 02 жовтня 2015 року, але свого представника в судове засідання не направив, хоча його явка була визнана обов'язковою, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Однак, такий висновок суду першої інтонації не ґрунтується на вимогах процесуального закону та матеріалах справи.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Відповідно до положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.3 ЦПК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.169 ЦПК України та положень п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність.

Окрім того, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ст.ст.4,510 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не виконав вимог процесуального права з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі, справа призначалася до розгляду неодноразово, а саме: на 25 серпня 2015 року, 10 вересня 2015 року і 02 жовтня 2015 року (а.с.21,22,26,27,28,30).

На а.с.29 наявна заява банку про розгляд справи у відсутність його представника і ця ж заява зазначена в оскаржуваній ухвалі суду (а.с.34).

Враховуючи неявку представника позивача до суду, яка була визнана обов'язковою, міськрайонний суд залишив позовну заяву без розгляду.

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, міськрайонний суд залишив поза увагою наявність заяви банку про розгляд справи у відсутність його представника, а тому постановив ухвалу, яка суперечить вимогам ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України та ст.6 Конвенції.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ЦПК України не містить окремих наслідків невиконання позивачем вимог про обов'язкову явку до суду для дачі особистих пояснень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд помилково вважав, що неявка представника позивача в такому випадку, є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Окрім того, суд не з'ясував питання про можливість розгляду справи за відсутності позивача та, як наслідок, міськрайонний суд в супереч вимог ст.10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що міськрайонний суд порушив вимоги процесуального законодавства, тому оскаржувана ухвала від 02 жовтня 2015 року, яка не відповідає наведеним процесуальним нормам закону, підлягає скасуванню відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України з направленням справи до того ж суду для продовження її розгляду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Відповідно до п.6 Тимчасового регламенту обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07 вересня 2012 року №105, облік електронних відправок здійснюється у відповідних реєстрах електронної відправки. Після отримання електронного підтвердження доставки електронного листа в поштову скриньку користувача відповідальний працівник суду роздруковує таке повідомлення та долучає його до матеріалів справи. Отримання електронного підтвердження доставки електронного листа в поштову скриньку користувача є текстовим підтвердженням факту належного повідомлення користувача судом.

Так, у справі є заявка від імені ПАТ КБ «ПриватБанк» про отримання процесуальних документів в електронній формі, датована 23 липня 2015 року (а.с.16).

З матеріалів справи слідує, що судові повістки на адресу банку направлені не були. Натомість у матеріалах справи містяться довідки про доставку на ім'я позивача документа в електронному вигляді на електронну адресу про виклик у судові засідання на 25 серпня 2015 року, 10 вересня 2015 року та на 02 жовтня 2015 року (а.с.22а, 27а,31).

За такого, твердження позивача про неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи не знайшло свого підтвердження та є безпідставним.

Також, не підлягають відшкодуванню судові витрати, пов'язані з розглядом даної апеляційної скарги, оскільки відповідно до роз'яснень, викладених у п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року за №10, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч.1 ст.293 ЦПК України, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у п.2 ч.1 ст.324 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст.88 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року скасувати, а цивільну справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: