Ухвала суду № 53431086, 12.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/703/15-ц 12.11.2015 12.11.2015 12.11.2015

Провадження №22-ц/784/2796/15

справа № 467/703/15-ц

провадження № 22ц-784/2796/2015 Головуючий у першій інстанції: Кологрива Т.М.

категорія 41 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

12 листопада 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Гавор В.Б.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 21 лютого 2015 року відповідач звернувся із заявою до президента ДП НАЕК «Енергоатом», в якій поширив недостовірну інформацію стосовно нього.

Посилаючись на викладене, позивач, уточнивши свої вимоги, просив суд визнати відомості, поширені у зазначеній заяві, такими, що не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність і ділову репутацію, зокрема, щодо розкрадання ним спецодягу, іншого майна під час будівництва нової адміністративної будівлі загону охорони; отримання ним хабарів та інших дарунків від підлеглих йому працівників; порушення ним трудової і виробничої дисципліни, які виразилися, на думку відповідача, у прийомі на роботу іноземних громадян, які не були громадянами України, а саме матері і доньки ОСОБА_8; оплату праці невісткам заступника директора ОП «ЮУ АЕС» ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по підвищеним розцінкам; проведення навчання у вихідні дні без будь-якої компенсації і проведення прийому екзаменів по перевірці знань більше чим раз в три роки. Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь 10000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року в задоволені позов відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В судове засідання апеляційного суду позивач не з'явився, але надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Тому його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 21 лютого 2015 року ОСОБА_4, який є представником працівника загону відомчої воєнізованої охорони ВП «Южно-Українська АЕС» (далі - Загін) - ОСОБА_7, звернувся до президента ДП НАЕК «Енергоатом» із заявою про проведення перевірки діяльності начальника Загону ОСОБА_3, який на думку заявника порушує трудову і виробничу дисципліну та зловживає своїм службовим становищем.

Як видно із змісту акту перевірки від 11 березня 2015 року, проведеної за вказаною заявою, викладена в ній інформація підтвердилась лише частково.

ОСОБА_3 звернувся з вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації за правилами ст. 277 ЦК України, а також стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, поставивши питання про недостовірність викладеної в заяві інформації, зокрема, щодо розкрадання ним спецодягу, іншого майна під час будівництва нової адміністративної будівлі загону охорони; отримання ним хабарів та інших дарунків від підлеглих йому працівників; порушення ним трудової і виробничої дисципліни, які виразилися, на думку відповідача, у прийомі на роботу іноземних громадян, які не були громадянами України, а саме матері і доньки ОСОБА_8; оплату праці невісткам заступника директора ОП «ЮУ АЕС» ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по підвищеним розцінкам; проведення навчання у вихідні дні без будь-якої компенсації і проведення прийому екзаменів по перевірці знань більше чим раз в три роки.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Частиною 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, критика представників держави та посадових осіб, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною 2 статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 16 постанови № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок та надання певної інформації, залежать від їх змісту та від того, кому надається інформація та чим займається особа, стосовно якої ця інформація надана.

Як вбачається зі змісту спірної заяви, ОСОБА_4 звернувся до керівника ДП НАЕК «Енергоатом» з метою перевірки службової діяльності ОСОБА_3, як начальника Загону, тобто посадової особи ВП «Южно-Українська АЕС». При цьому, викладена в заяві інформація стосувалась виключно службової діяльності ОСОБА_3 Крім того, заявник виступав як представник працівника цього Загону - ОСОБА_7, та діяв на захист трудових прав своєї довірительки.

Отже, враховуючи адресність спірної заяви, характер викладеної інформації та мету звернення, колегія суддів вважає, що у даному випадку мала місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України.

За такого, основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, в тому числі про відшкодування моральної шкоди, є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна інформація викладена ОСОБА_4 з порушенням ст. 10 Конвенції та ст. 34 Конституції України, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Посилання апелянта на те, що про інформацію в зазначеній заяві стало відомо великому колу осіб, в тому числі, на підприємстві, не може бути достатньою обставиною вважати, що таку інформацію поширив відповідач, оскільки його заява була спрямована виключно керівництву підприємства та не призначалась для розголошення широкому колу осіб.

Інших доводів, які б спростували висновки суду чи доводили б порушення ним вимог матеріального та процесуального права апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: