Ухвала суду № 53408218, 26.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року м. Київ К/800/36717/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 року

у справі № 806/8210/13-а

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський комбінат хлібопродуктів»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з додатковою відповідальністю «Коростеньський комбінат хлібопродуктів» звернулося до суду з адміністративним позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 року, позов задовлено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.12.2013 року № 0002191501 в повному обсязі та № 0002201501 в частині нарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 39 845, 00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 882, 00 грн. В задоволенні решти позивних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Коростенський комбінат хлібопродуктів» з питань правильності визначення нарахованої суми податку за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, податку на доходи фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, збору за першу реєстрацію транспортного засобу та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 20.11.2013 року № 1218/15-1/00951528, яким встановлено порушення, зокрема, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 75 023, 00 грн., а також завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 593 974, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2013 року: - № 0002201501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 77 906, 00 грн., з яких 75 023, 00 грн. за основним платежем та 2 883, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0002191501, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 593 974, 00 грн.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийняття податкових повідомлень-рішень в частині.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а зокрема, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для можливості включення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків і лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

З урахуванням наведеного, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань. Поряд з цим наявність умов, що свідчать про правомірність такої діяльності, має підтверджуватися належними доказами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в періоді, що перевірявся, позивач здійснював операції з реалізації шроту і сої, комбікормів мультигейних. Податковим органом виявлено, що витрати понесені товариством в результаті здійснення операцій щодо придбання та реалізації вказаного товару, перевищують дохід від такої реалізації.

Як підтверджується матеріалами справи, витрати по господарським операціям в розмірі 597 061, 00 грн. по придбанню та реалізації товарів підтверджуються виписками з головних книг, товарно-транспортними накладними, рахунками, актами здачі-прийняття робіт, актами виконаних робіт.

Поряд з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем під час судового розгляду, понесення збитків, внаслідок вчинення господарських операцій щодо придбання та реалізації товару, викликано виробничою необхідністю для здійснення господарської діяльності і не носило систематичного характеру.

При цьому ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду відповідачем не наведено обставин, які б підтвердили, що реалізація позивачем шроту і сої, комбікормів мультигейних відбувалась з метою заниження податкових зобов'язань, як і не спростовано, що реалізація наведених товарів здійснювалась з метою здійснення позивачем господарської діяльності.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 року у справі № 806/8210/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук