Ухвала суду № 53408188, 29.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Київ К/800/61357/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року

у справі № 1570/247/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хімагро»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хімагро» (далі - ТОВ НВФ «Хімагро»; позивач) до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Комінтернівському районі ГУ Міндоходів в Одеській області; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001962301 від 26 грудня 2011 року та № 0001972301 від 26 грудня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Комінтернівському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2012 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ НВФ «Хімагро» з питань нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах із Приватним підприємством «Река» за лютий, березень 2011 року та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестмотек» за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1785/23-32067134 від 13 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001962301 від 26 грудня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 566 452,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001972301 від 26 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 966,00 грн. (6 965,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством статей 203, 207, 215, 228, 655, 875 Цивільного кодексу України, статті 192, пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ПП «Река» фронтального погрузчика «TOYOTA 4SD15» та ємкостей для зберігання, а також у ТОВ «Інвестмотек» мінеральних добрив за нікчемними правочинами.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Река» та зустрічної звірки ТОВ «Інвестмотек», в яких зазначено про неперебування названих юридичних осіб за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, відсутність у постачальників позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також викладено думки про те, що укладені ними з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Визнаючи протиправними та скасовуючи оскаржувані акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (основних фондів) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В даній ситуації судами з'ясовано, що фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей та обладнання в ПП «Река» та ТОВ «Інвестмотек» засвідчується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, актами прийому-передачі обладнання, документами на підтвердження транспортування та фасування мінеральних добрив, фотоматеріалами. Податковим органом, крім того, не заперечується, що понесені товариством витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, слід погодитись з доводами судових інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Цвіркун Ю.І.