Ухвала суду № 53397539, 11.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/11355/2015 Головуючий у 1-й інстанції Маліновська В.М. Доповідач Кравець В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Кравець В.А.,

суддів Семенюк Т.А., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій», третя особа: директор вказаного товариства Колмикова Олена Олегівна про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 3 583,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В мотивування вимог посилалася на те, що після її звільнення відповідачем не було проведено з нею остаточного розрахунку, а тому вона змушена звертатись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 11.11.2013р. по 24.12.2013р. в розмірі 1 764,75грн середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25.12.2013р. по 21.05.2015р. в розмірі 18 347,07грн. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій» - Федосєєва Т.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує на те, що при працевлаштуванні позивач зазначила, що попереджена про можливість затримки виплати заробітної плати та з цими умовами погоджується. Незважаючи на це з позовом до суду позивач звернулася більше, ніж через рік після звільнення, а тому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням істотної суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, до позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 4 травня 2011 року у справі № 6-1371 св11 за позовом 0С0БА_2 до ПП «Укрвертикаль» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що відповідач не провів з позивачем повний розрахунок в день звільнення, а тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій» на посаді помічника головного інженера проекту з 11.11.2013 року по 24.12.2013 року та була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

При звільненні позивача з роботи відповідач не провів всіх розрахунків, передбачених трудовим законодавством, а саме: позивачу не було виплачено заборгованість по заробітній платі, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до штатного розпису місячний оклад позивача складав 1150,00 грн. Згідно журналу обліку робочого часу працівників товариства позивач пропрацювала в листопаді 2013 року 16 робочих днів(всього в місяці було 21 робочий день), а в грудні 2013 року 17 робочих днів(всього в місяці було 22 робочих дні).

Враховуючи кількість робочих днів в листопаді та грудні 2013 року, середньоденна заробітна плата в листопаді 2013р. - складала 54,76 грн., а в грудні - 52,27 грн.

Таким чином, заробітна плата Позивача за фактично відпрацьований час за листопад 2013 року становить 876,16 грн. (16 робочих днів *54,76 грн.), а заробітна плата за грудень 2013 року становить 888,59 грн. (17 робочих днів *52,27 грн.), а всього складає 1764,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести 3 ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за працівникові при звільненні сум.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 p. у справі № 6-144цс13, від 22 січня 2014 p. у справі № 6-159цс13.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 1764,75 грн.

Механізм здійснення розрахунку середньої заробітної плати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо (справа № 6-195цс14).

Крім того, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством

або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Оклад позивача за один місяць становив 1150 грн.

Оскільки в листопаді 2013 року було 21 робочих днів, а в грудні 2013 року 22 робочих дні, середньоденна заробітна плата, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100, становить 53,49 грн. ( 1150 грн. +1150 грн. : 43 робочих дні).

Всього кількість днів за час затримки розрахунку за період з 25.12.2013 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції, а саме: 21.05.2015 року, становить 343 робочих днів, а середній заробіток за час затримки розрахунку складає 18 347,07грн. (343 робочих днів * 53,49грн. середня заробітна плата за один робочий день).

Щодо тверджень апелянта непропорційності стягнутої заробітної плати та нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вони не заслуговують на увагу суду, оскільки розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, і підстав вважати суму несправедливою в апеляційної інстанції - немає.

Посилання апелянта на те, що при працевлаштуванні обговорювалася можливість затримки виплати заробітної плати, з якими позивач погодилася, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах трудового законодавства.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний інститут енергетичних проектів та реконструкцій» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді