Постанова № 53396984, 11.11.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.11.2015 справа №908/3947/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3від позивачане зявивсявід відповідачане зявивсярозглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке, Веселівського району, Запорізької областіна рішення господарського суду Запорізької областівід 02.09.2015 рокуу справі№ 908/3947/15 ( суддя Зінченко Н.Г.)за позовомПриватного підприємства «Драг», м. Запоріжжядо Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке, Веселівського району, Запорізької областіпростягнення 29730,00 грн. основного боргу за контрактом № 63 від 12.07.2013 року, 1624,96 грн. 3% річних та 18640,71 грн. інфляційних витрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.06.2015 року позов Приватного підприємства ДРАГ, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич, Запорізька область, Веселівський район, с. Білоріцьке задоволено повністю;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич (72252, Запорізька область, Веселівський район, с. Білоріцьке, пров. Молодіжний, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 30896126) на користь Приватного підприємства ДРАГ (69063, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32585194) 29730 (двадцять девять тисяч сімсот тридцять) грн. 00 коп. основного боргу за контрактом № 63 від 12.07.2013 р., 1624 (одна тисяча шістсот двадцять чотири) грн. 96 коп. 3 % річних, 18640 (вісімнадцять тисяч шістсот сорок ) грн. 71 коп. інфляційних втрат, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору;

видано наказ.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке, Веселівського району, Запорізької області направило до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 30.06.2015р. по справі №908/3947/15 в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма «Славутич», 3% річних в сумі 1 624,96 грн. інфляційних збитків в сумі 18 640,71 грн. - скасувати

прийняти нове рішення у справі про відмову у стягненні з ТОВ «Агрофірма «Славутич», 3% річних в сумі1 624,96 грн. інфляційних збитків в сумі 18 640,71 грн.

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що визнає існування за ним заборгованості перед позивачем станом на 31.08.2015 р. в сумі 29730,00 грн., однак, в частині стягнення 1624,96 грн. 3 % річних та 18640,71 грн. інфляційних втрат вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими.

Так, апелянт зазначає, що основним та єдиним видом діяльності Агрофірма Славутич є вирощування та реалізації сільськогосподарських культур, тому прибуток від реалізації продукції є основним джерелом сплати зобов'язань. Протягом 2013 - 2014 років ТОВ Агрофірма Славутич зазнало впливу несприятливих природно-кліматичних умов (визнаних Торгово-промисловою палатою форс-мажором) та понесло збитки на загальну суму 736000,00 грн. Протягом 2014 року зазнало впливу несприятливих агрометеорологічних умов, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур, підтвердженні висновком Торгово-промислової палати № 665 від 26.09.2014 року.

Таким чином, апелянт вказує на те, що не міг виконати належним чином зобов'язання, в частині оплати основного боргу Позивача внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які підтверджені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України та не несе відповідальності за часткове невиконання обов'язків по договору.

Ухвалою від 24.09.2015р. апеляційна скарга була прийнята до провадження Донецьким апеляційним господарським судом.

06.10.2015 року через канцелярію суду надійшов відзив від представника ПП «Драг», відповідно до якого відповідач просить оскаржу вальне рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не зявилися. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином. Явка сторін у судові засідання апеляційної інстанції не була визнана обовязковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

12.07.2013 р. між Приватним підприємством Драг (постачальник, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич (покупець, відповідачем у справі) був укладений контракт № 63 (надалі за текстом - Контракт).

Відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязується поставити засоби хімізації рослин, іменовані в подальшому товар, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар в кількості та за ціною згідно відвантажувальних накладних.

У пунктах 2.1 - 2.3 контракту сторони узгодили, що ціна продукції та асортимент продукції, що поставляється за даним договором, зазначається у відвантажувальних накладних. Товар поставляється в обсягах та за цінами: Бі-58, 200 літрів за ціною 75,00 грн. за 1 літр, без ПДВ; ОСОБА_1 Д, 55 літрів за ціною 125,00 грн. за 1 літр, без ПДВ; Фастак, 20 літрів за ціною 145,00 грн. за 1 літр, без ПДВ, на загальну суму 29730,00 грн. з ПДВ. Загальна сума контракту складає 29730,00 грн., в тому числі ПДВ 4955,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 контракту покупець зобовязується оплатити 100% загальної суми контракту не пізніше 01 вересня 2013 року.

Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній (п. 3.2 договору).

У п. 4.1 контракту передбачено, що постачальник разом із продукцією передає отримувачу наступні документи: накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру.

Пунктом 10.1 контракту встановлено, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобовязань обома сторонами.

Встановлено, що на виконання умов Контракту, позивач поставив відповідачу товар (Бі-58 в кількості 200 літрів, ОСОБА_1 Д в кількості 55 літрів та Фастак в кількості 20 літрів), що підтверджується видатковою накладною №63 від 12.07.2013 р. на суму 29730,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи видаткова накладна узгоджена між позивачем і відповідачем, має підписи уповноважених осіб сторін та скріплена печатками підприємств. Крім того, встановлено, що оригінал зазначеного документу досліджувався судом перешої інстанції в судовому засіданні, належним чином посвідчена копія та залучена до матеріалів справи.

Товар отриманий у повному обсязі без зауважень представником відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності № 30 від 12.07.2013 р.

Позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру № 63 від 12.07.2013 р. на оплату товару на суму 29730 грн.

Згідно вищенаведеного, колегія суддів вказує, що позивач взяті на себе зобовязання за Контрактом виконав належним чином і у повному обсязі.

Правовідносини сторін врегульовані контрактом № 63 від 12.07.2013 р., який за своїм змістом є договором купівлі-продажу.

Суд апеляційної інстанції вказує, що статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобовязаний сплатити повну ціну переданого товару.

Проте, відповідач свої обов'язки щодо сплати за товар у передбачені Контрактом строки не виконав, чим порушив вимоги чинного законодавства.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий за Контрактом № 63 від 12.07.2013 р. товар, складає 29730,00 грн.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар не припинено.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог, відповідач у повному обсязі визнав суму основного боргу та не надав на час розгляду справи жодних документів на підтвердження здійснення оплати позивачеві.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобовязання, згідно розрахунку позивача, становить 18640,71грн., а сума 3 % річних, згідно розрахунку позивача, становить 1624,96 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 02.09.2013 р. по 28.06.2015 р. колегія суддів вказує на те, що суд першої інстанції правомірно визнав його таким, що виконаний вірно.

Перевіривши розрахунок інфляційних збитків колегія суддів вказує на те, що суд першої інстанції правомірно визнав його таким, який позивачем здійснено не вірно, оскільки період нарахування повинен становити з вересня 2013 року по квітень 2015 р., однак, враховуючи те, що суд першої інстанції не може виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати правомірно задоволено в межах суми, заявленої позивачем до стягнення, а саме в розмірі 18640,71 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вважає, що враховуючи, що судом першої інстанції встановлений факт порушення строку оплати товару відповідачем то позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів та 3 % річних підлягають задоволенню, втрат від інфляції грошових коштів в сумі 18640,71 грн. та 3 % річних в сумі 1624,96 грн. правомірно задоволені повністю.

Що стосується посилань апелянта на на наявність форс-мажорних обставин, які підтверджуються висновком № 665 від 26.09.2014 р. Торгово-промислової палати України, та вважає, що має бути звільнений від відповідальності в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки не міг виконати належним чином зобов'язання, в частині оплати основного боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), то колегія суддів вказує наступне.

Згідно з частиною першою статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Розділом 9.1 контракту №63 сторони узгодили умови застосування наслідків обставин форс-мажору. Контрактом передбачено, що жодна з сторін не несе відповідальність за обставинами у зв'язку з контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс мажору, на весь період дії таких обставин.

Дослідивши висновок Торгово-промислової палати України № 665 від 26.09.2014р., встановлено, що в липні та першій половині серпня 2014 року за даними Запорізького обласного центру з гідрометеорології переважала спекотна та суха погода, кількість опадів в липні становила 54% від норми, а в серпні спостерігались суховії, ефективні опади були відсутні. Сукупність цих факторів негативно вплинула на стан сільськогосподарських культур (довідка Запорізького обласного центру з гідрометеорології від 08.09.2014 р. № 27-30/1783). Внаслідок стихійного лиха 2014 року на площах ТОВ Агрофірма Славутич на 04.08.2014 р. були пошкоджені та загинули: соняшник 143,36 га (акт від 04.08.2014 р., затверджений управлінням агропромислового розвитку Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області). Вищевказані несприятливі погодні умови, які спричинили значні пошкодження сільськогосподарських культур на площах ТОВ Агрофірма Славутич станом на 04.08.2014 р. визнані Торгово-промисловою палатою України форс-мажорними обставинами.

Висновок торгово-промислової палати України № 665 від 26.09.2014р. про настання обставин непереборної сили суд не вважає належними та допустимими доказами форс-мажорних обставин в розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки в силу ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

З аналізу вказаної норми законодавства слідує, що торгово-промисловою палатою засвідчується настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань саме за конкретним договором.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у спорі про стягнення заборгованості, на відміну від деліктного позову, питання вини не має значення, бо навіть за її відсутності заборгованість має бути погашена.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції на підставі викладеного вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Славутич на користь Приватного підприємства ДРАГ 29730,00 грн. основного боргу за контрактом № 63 від 12.07.2013 р., 1624,96 грн. 3 % річних та 18640,71 грн. інфляційних втрат.

З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для скасування рішення господарського суду Донецької області від 30.06.2015р. у справі №908/3149/15 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

Результати апеляційного провадження у справі № 908/3947/15 оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке, Веселівського району, Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 02.09.2015р. у справі №908/3947/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 02.09.2015р. у справі №908/3947/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Н.О. Мартюхіна

Судді: О.Л. Агапов

ОСОБА_3