Рішення № 53396372, 05.11.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2015 р. Справа № 911/3888/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик-Сервіс 1», с.Щасливе

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендблоксінвестмент», м.Київ

про стягнення 2517375,26 дол.США

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача1: ОСОБА_2

Від відповідача2: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик-Сервіс 1» (далі відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендблоксінвестмент» (далі відповідач 2) про звернення стягнення на суму 2517375,26 дол.США

Провадження у справі №911/3888/15 порушено відповідно до ухвали суду від 01.09.2015 року та призначено справу до розгляду на 22.09.2015 року.

Позивач та відповідач 2, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у судове засідання 22.09.2015 року без поважних причин не зявились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали не виконав.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 22.09.2015 року подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи відкладався на 06.10.2015 року.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 06.10.2015 року не зявився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали не виконав. Представник позивача витребуваних ухвалою суду документів у судове засідання 06.10.2015 року не подав. Розгляд справи відкладався на 20.10.2015 року.

У судовому засіданні 20.10.2015 року оголошено перерву до 29.10.2015 року. У судовому засіданні 29.10.2015 року оголошено перерву до 05.11.2015 року.

В ході розгляду спору позивач подав заяву від 28.10.2015 року № 01-10/5767 про зміну предмету позову, в якій фактично уточнив (без зміни) спосіб звернення стягнення на майно поручителя.

У судовому засіданні 05.11.2015 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на виконання зобовязань за Кредитним договором поручителем. Представник відповідача 2 в судове засідання 05.11.2015 року не зявився.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача2 суд не повідомлений, відзив на позов без поважних причин не наданий, суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, 03.11.2008 року між Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» (ОСОБА_3, позивач, Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» (відповідач1, Позичальник) було укладено Договір про відкриття траншевої кредитної лінії №75 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого, ОСОБА_3 відкрив Позичальнику мультивалютну відкличну траншеву кредитну лінію в межах суми 2 442 520,00 доларів США та надав кредит в сумі 2 442 520,00 доларів США терміном до 17.10.2016 року зі сплатою 10 % річних.

Відповідно до положень пунктів 1.2., 3.1. Кредитного договору (редакція якого діяла на момент видачі коштів) ОСОБА_3 надає кредит при наявності вільних коштів та подальше перерахування грошових коштів Позичальнику проводиться ОСОБА_4 при наявності вільних коштів протягом 3 (трьох) банківських днів.

Згідно з п. 3.1. Кредитного договору ОСОБА_3 зобовязався перерахувати на поточний рахунок Позичальника №2600421402 у ПАТ «УПБ» грошові кошти в сумі згідно з п. 1.1. цього договору.

На виконання умов п. 3.1. Кредитного договору, ОСОБА_3 надав ТОВ «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» кредитні кошти. Фактичне отримання Позичальником кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером №6137470 від 04.11.2008 року на суму 2 442 520,00 доларів США. Факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечено та не спростовано.

Відповідно до 2.1. Кредитного договору забезпеченням виконання Позичальника своїх зобовязань перед ОСОБА_4 за цим Договором є застава майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» (Іпотечний договір від 29.06.2010 року).

29.06.2010 року між Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» (відповідач2, Поручитель) було укладено та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Іпотечний договір, реєстраційний номер 4480 (зі змінами від 29.04.2011 року, 11.05.2012 року, 13.04.2013 року, від 24.04.2014 року, від 21.07.2014 року, від 20.10.2014 року) (надалі - Іпотечний договір від 29.06.2010 року), відповідно до умов якого, ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» передав в іпотеку ПАТ «УПБ» в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» за Кредитним договором власне нерухоме майно: земельну ділянку загальною площею 6,0408 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н. Щасливська сільська рада. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення підсобного сільського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220888000:03:006:0036. Земельна ділянка належить ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №575956, виданого 21.03.2007 року Бориспільським районним відділом земельних ресурсів, із записом приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 про перехід права власності на земельну ділянку до ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ», зареєстрованого Управлінням земельних ресурсів в Бориспільському районні в Поземельній книзі 10.06.2010 року за реєстровим №938030060036001, та Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 10.06.2010 року за реєстровим №227 і Договору про внесення змін до Договору купівлі продажу, посвідченого тим само нотаріусом 14.06.2010 року за реєстровим №277.

Згідно з умовами п. п. 1.3., 7.1., 7.5. та 8.1. Кредитного договору (з урахуванням змін Додатковим договором від 23.01.2015року) Позичальник зобов'язався здійснювані сплату процентів за користування одержаним кредитом за період з 26 числа по останній календарний день місяця у розмірі 10 % річних, а у разі порушення строків повернення кредиту за договором - 20% річних. Крім того, за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом Позичальник на вимогу ОСОБА_4 сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 4.1. Кредитного договору Позичальник зобовязався повернути одержаний кредит в строк у відповідності до п. 1.1. цього договору та сплатити нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих процентів, відповідно до встановлених строків.

Згідно з умовами п.п. 4.4., 5.7. Кредитного договору у разі порушення Позичальником умов договору, несвоєчасного повернення кредитних коштів та/або сплати процентів за їх використання, банк має право достроково стягнути отримані Позичальником кредитні кошти, проценти за їх використання, можливі штрафні санкції.

Пунктом 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України визначено якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов Кредитного договору, Позичальник невчасно та не в повному обсязі здійснює повернення наданих йому кредитних коштів, а також не сплачує проценти за користування кредитом.

Як зазначає позивач, станом на момент звернення до суду заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» перед Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №75 від 03.11.2008 року складає 2 517 375,26 доларів США у тому числі:

2 428 020,00 доларів США - заборгованість по строковому кредиту;

1500,00 доларів США - заборгованість по простроченому кредиту;

20 645,94 доларів США - заборгованість по строкових процентах;

60 584,06 доларів США - заборгованість по прострочених процентах;

6 625,26 доларів США - заборгованість по пені.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є кредитим договором, за яким, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з п. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Пунктом 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України визначено якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо наявності заборгованості відповідача по процентам за користування кредитом, по поверненню кредитних коштів, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення пені.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість Позичальника (відповідача1) перед банком за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №75 від 03.11.2008 року складає 2 517 375,26 доларів США в сумі:

2 428 020,00 доларів США - заборгованість по строковому кредиту;

1500,00 доларів США - заборгованість по простроченому кредиту;

20 645,94 доларів США - заборгованість по строкових процентах;

60 584,06 доларів США - заборгованість по прострочених процентах;

6 625,26 доларів США - заборгованість по пені.

Відповідач1 в ході розгляду спору проти позову заперечував, посилаючись на відсутність у нього заборгованості за Кредитним договором (Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №75 від 03.11.2008 року) у звязку з її погашенням поручителем - фізичною особою ОСОБА_8 відповідно до Договору поруки від 27.05.2015 року № 75-6.

Позивач заперечував викладені у відзиві відповідача обставини, зазначив, що Договір поруки № 75-6 від 27.05.2015 року, Додатковий договір про внесення змін до Договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 27.05.2015 року, Договір про розірвання Договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 27.05.2015 року є недійсними у звязку з нікчемністю і відповідно не породжують жодних правових наслідків, крім тих, які повязані з їх недійсністю.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» до категорії неплатоспроможних», на підставі чого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ», згідно з яким з 29.05.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29.05.2015 року по 28.08.2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» ОСОБА_9.

Винесенню вказаної постанови передувало рішення Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» до категорії проблемних», яке було оформлене Постановою від 30.04.2015 року за № 293/БТ. Даною постановою у ПАТ «УПБ» було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку, призначено куратора Національного банку України, а також установлено ряд обмежень у здійсненні ОСОБА_4 операцій.

Як визначено ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла як на момент оформлення результатів перевірки спірних договорів, так і на момент судового розгляду справи), протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 38).

Згідно з ч. 3. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідній редакції) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідній редакції) визначено, що Фонд:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни (ч. 5 ст. 38).

Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку (ч.6. ст. 38).

Відповідно до ч. 8 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідній редакції) Фонд припиняє протягом тимчасової адміністрації у банку здійснення операцій за правочином (у тому числі договором), вчиненим (укладеним) банком з окремим кредитором чи іншою особою, якщо такий правочин (у тому числі договір) спричиняє або може спричинити надання переваги одному кредитору перед іншим в частині задоволення вимог, зокрема за наявності однієї з таких умов:

1) правочин (у тому числі договір), спрямований на забезпечення виконання зобов'язань банку чи третьої особи перед окремим кредитором, вчинений (укладений) до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку;

2) правочин (у тому числі договір) спричиняє чи може спричинити зміну черговості задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку;

3) правочин (у тому числі договір) спричиняє чи може спричинити задоволення вимог, строк яких на дату виконання правочину (в тому числі договору) не настав, одних кредиторів за наявності невиконаних в установлені строки зобов'язань перед іншими кредиторами;

4) правочин (у тому числі договір) призвів до того, що окремому кредитору надано чи може бути надано перевагу в задоволенні вимог, що існували до запровадження тимчасової адміністрації, порівняно з умовами розрахунку з кредитором у черговості, визначеній цим Законом.

Припинення здійснення операцій застосовується до правочину (у тому числі договору), визначеного у цій частині, якщо він укладений протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.

Усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду (ч.10 ст. 38).

Позивач зазначає, що на виконання своїх обовязків, передбачених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказом №26/ТА від 29.05.2015 року було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «УПБ» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Результати роботи зазначеної комісії було оформлено Протоколом № 14 від 07.08.2015 року.

Під час здійснення перевірки комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було зясовано, що 26.05.2015 року до ОСОБА_4 надійшла заява гр.ОСОБА_8 з наданням згоди на поруку для забезпечення зобов'язань Позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістик - Сервіс 1» по Договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 75 від 03.11.2008 року. В той же день, 27.05.2015 року до ПАТ «УПБ» надійшла заява від ТОВ «Логістик-Сервіс 1» з клопотанням про прийняття поруки гр.ОСОБА_8

27.05.2015 року ОСОБА_4 було укладено з Позичальником та ОСОБА_8 Договір поруки № 75-6, відповідно до якого гр.ОСОБА_8 взяв на себе зобовязання відповідати перед ОСОБА_4 в повному обсязі за зобовязаннями Позичальника за Кредитним договором.

27.05.2015 року (в день укладення Договору поруки) Поручитель погасив заборгованість Позичальника по Кредитному договору в повному обсязі зі свого поточного рахунку в ОСОБА_4. Кошти на поточний рахунок Поручителя надійшли 27.05.2015 року як повернення вкладів та процентів по ним по вкладним договорам, укладеним з ОСОБА_4, а також шляхом перерахування іншими юридичним установами грошових коштів, що знаходились на їхніх рахунках, відкритих в ПАТ «УПБ».

Однак, як зазначає позивач, грошові кошти не могли бути перераховані ані з вкладних рахунків Поручителя, ані з поточних рахунків інших юридичних та/або фізичних осіб, відкритих у ПАТ «УПБ» на будь-які рахунки, у звязку з відсутністю у ПАТ «УПБ» грошових коштів (станом на 27.05.2015 року), як готівкових так і безготівкових, про що свідчить сальдова відомість каси головного ОСОБА_4 ПАТ «УПБ» та довідка про стан кореспондентського рахунку.

При цьому, листом б/н від 27.05.2015 року Позичальник просив ОСОБА_3 розірвати Кредитний договір у звязку з повним достроковим погашенням заборгованості по ньому. 27.05.2015 року ОСОБА_3 та Позичальник підписали Договір про розірвання кредитного договору.

Таким чином, позивач зазначає, що фактично відбулось дострокове фіктивне погашення поручителем заборгованості Позичальника за Кредитним договором, при цьому, за відсутності підстав для застосування заходу забезпечення виконання зобовязання.

Позивач зазначає, що будь-які претензії та/або вимоги ОСОБА_4 Позичальнику щодо погашення заборгованості по Кредитному договору не надавалися. Простроченої заборгованості по Кредитному договору Позичальник, на момент укладення Договору поруки не мав, що також підтверджується розрахунком заборгованості, який долучено до позовної заяви, з якого вбачається, що прострочена заборгованість у Позичальника виникла лише 02.06.2015 року.

Також, п. 6.2. Договору про надання кредиту передбачено право Позичальника достроково погашати кредит, попередньо письмово повідомивши про це ОСОБА_3 не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати погашення, що планується Позичальником. Однак, відповідна умова Договору також не була дотримана.

Крім того, Договір поруки був укладений між Поручителем та ОСОБА_4 в період дії Постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015 року № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний ОСОБА_3» до категорії проблемних та запровадження особистого контролю за діяльністю банку», якою запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю, призначено куратора Національного банку України, а також установлено ряд обмежень та заборон здійснення певного переліку операцій, у тому числі встановлено заборону здійснювати відчуження активів банку.

Порука є різновидом заходів забезпечення виконання зобовязань. Згідно зі ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, солідарна відповідальність поручителя настає після порушення виконання зобовязання боржником. При цьому, порука не породжує солідарного обовязку безпосередньо у зобовязанні, на відміну від правовідносин, в яких передбачено зобовязання декількох осіб.

З огляду на ОСОБА_5 Верховного Суду від 01.02.2015 року «Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання», за змістом поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Вимога до поручителя може бути пред'явлена виключно за умови настання обставин, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 553 ЦК, - у випадку порушення зобов'язання боржником. Факт порушення зобов'язання (невиконання або неналежного його виконання) боржником як підстава позову (вимоги) до поручителя має встановлюватися у кожній справі.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України передбачено виконання зобов'язання належними сторонами. Зокрема, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Можливість виконання обов'язку боржника іншою особою визначена відповідною ст. 528 Цивільного кодексу України в разі, якщо виконання обов'язку було покладено боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512 - 519 цього Кодексу.

Однак, враховуючи, що порука є видом забезпечення виконання зобовязання і відповідний договір було укладено між кредитором та поручителем в забезпечення виконання зобовязання, такий договір не свідчить про покладення виконання обовязку боржником на іншу особу (поручителя).

В ході розгляду спору судом встановлено, що при погашенні зобовязання поручителем, тобто застосування заходу забезпечення виконання зобовязання за відсутності факту порушення такого зобовязання та порушення порядку дострокового погашення кредитної заборгованості (щодо повідомлення за 10 днів), зобовязання виконано неналежними сторонами та неналежним чином.

Позивач зазначає, що проаналізувавши усі банківські операції, які проходили 27.05.2015 року по рахункам Позичальника та Поручителя - ОСОБА_8, з урахуванням повної відсутності 27.05.2015 року у ПАТ «УПБ» як готівкових, так і безготівкових коштів, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що Договір поруки і операції з погашення кредитної заборгованості, і як наслідок розірвання Кредитного договору є нікчемними, оскільки всі вони були проведені з грубим порушенням чинного законодавства України, у тому числі нормативно - правових актів Національного банку України.

Зокрема, встановлено, що гр. ОСОБА_8 на момент укладення Договору поруки, був кредитором ОСОБА_4 за Депозитними договорами. На момент погашення Поручителем заборгованості по Кредитному договору очевидною була обмеженість використання ОСОБА_8 коштів на його рахунку (рахунках) та неможливість ОСОБА_4 виконувати свої зобовязання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами).

Аналізуючи усі операції, які проходили через рахунки фізичної особи - ОСОБА_8 було зроблено висновок, про незаконне вивільнення ОСОБА_4 грошових коштів (з наданням привілеїв) з рахунків юридичних осіб та вкладів самого ОСОБА_8 та штучне погашення кредитних коштів, що відбулося з метою незаконного виведення активів з банківської установи, що перебувала на межі банкрутства.

Крім того, при погашенні заборгованості ОСОБА_8 за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 75 від 03.11.2008 року, платежі не проходили через кореспондентський рахунок ОСОБА_4, відкритий у Національному банку України, тобто кошти для погашення даної заборгованості взагалі в ОСОБА_3 не надходили. Цим було прямо порушено заборону, встановлену Постановою М293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок ОСОБА_4, відкритий у Національному банку України.

Умови Договору поруки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 передбачають передачу ОСОБА_8, що є одночасно кредитором ОСОБА_4, права кредитора (майнових прав) за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 27.05.2015 року та договорами забезпечення, отже надають кредитору - ОСОБА_8 переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами ОСОБА_4, що прямо зазначено у п.7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Провівши ряд незаконних операцій по вивільненню коштів з наданням явних привілеїв, здійснивши штучне погашення кредитної заборгованості, ПАТ «УПБ» здійснило фактично безоплатне відчуження активів ОСОБА_4, шляхом відступлення права вимоги до Поручителя, який відповідно до положень статті 556 Цивільного кодексу набув права вимоги до Позичальника.

Також, ОСОБА_4 уклавши Договір поруки, Додатковий договір про внесення змін в Кредитний договір від 27.05.2015 року, а також прийнявши дострокове повне погашення заборгованості Кредитором по Кредитному договору, прийняв на себе зобовязання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», що прямо зазначено у п. 5. ч. 3ст. 38 Закону України «про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Як визначено п. 5 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює окремий порядок та підстави виявлення нікчемності правочинів, укладених неплатоспроможним банком протягом року, що передував введенню тимчасової адміністрації і судом встановлено обґрунтованість висновків Фонду гарантування вкладів щодо нікчемності Договору поруки, Договору про внесення змін та Договору про розірвання.

Як визначено ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Таким чином, враховуючи встановлену процедуру та визначені ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави, договори визнані нікчемними, від так є недійсними, і визнання таких договорів недійсними в судовому порядку не вимагається.

В той же час, відповідна норма ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Однак, відповідач не надав суду доказів визнання правочинів (договорів) дійсними в судовому порядку. Фактично відповідач заперечує нікчемність (недійсність) договорів, які визнані нікчемними у встановленому ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку і дійсність договорів не встановлена у визначеному законом порядку.

Таким чином, на момент розгляду спору договори є недійсними у звязку зі встановленою у визначеному законодавством порядку їх нікчемністю.

Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Однак, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину не підлягає дослідженню в матеріалах даної справи, оскільки стосується правовідносин сторін за відповідними договорами (які визнані нікчемними).

Виконання нікчемних договорів, свідчить про те, що такі договори не породжують жодних правових наслідків (з моменту їх укладення), відповідно не впливають на правовідносини ОСОБА_4 та Позичальника за Кредитним договором.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість Позичальника перед банком за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №75 від 03.11.2008 року складає 2 517 375,26 доларів США в сумі:

2 428 020,00 доларів США - заборгованість по строковому кредиту;

1500,00 доларів США - заборгованість по простроченому кредиту;

20 645,94 доларів США - заборгованість по строкових процентах;

60 584,06 доларів США - заборгованість по прострочених процентах;

6 625,26 доларів США - заборгованість по пені.

Згідно з умовами п.п. 16.5.1., 16.5.2. Іпотечного договору від 29.06.2010 року ОСОБА_3, як Іпотекодержатель, має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строків виконання будь-якого із зобовязань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані. ОСОБА_4 має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строків виконання будь-якого із зобов'язань за кредитним договором у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору.

Згідно з п. 22 укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» Іпотечного договору 29.06.2010 року, звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно з ч.І ст. 589 Цивільного кодексу України та ст.33 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», п. 16.7 Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи кредит, проценти, неустойку, необхідні витрати на утримання Предмету іпотеки, а також витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог Іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 25 укладеного між позивачем та ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» Іпотечного договору встановлено застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя, а також визначено, що у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, в порядку передбаченому чинним законодавством України.

В Постанові судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2013 року у справі № 6-124цс13 зазначено, що виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Частиною 2 статті 590 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, в разі коли зобовязання не буде виконане у встановлений строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, у тому числі на підставі рішення суду.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя або застереження в Іпотечному договорі, що прирівнюється до Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя за своїми правовими наслідками може передбачати передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або його частини.

Як наведено в ОСОБА_5 Верховного Суду від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», згідно з роз'ясненням Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 рр.), вирішуючи питання одночасного задоволення таких позовних вимог, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт наявності простроченої заборгованості Позичальника (відповідача1) перед банком за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №75 від 03.11.2008 року в сумі 2 517 375,26 доларів США, з яких 2 428 020,00 доларів США заборгованості по строковому кредиту; 1500,00 доларів США заборгованості по простроченому кредиту; 20 645,94 доларів США заборгованості по строкових процентах; 60 584,06 доларів США заборгованості по прострочених процентах; 6 625,26 доларів США заборгованості по пені, і виконання зобовязань за відповідним Кредитним договором забезпечені відповідачем2 за Іпотечним договором, вимога позивача про звернення стягнення на майно Іпотекодавця підлягає задоволенню. При цьому, судом встановлено, що Іпотечним договором сторонами визначено вартість предмету іпотеки в сумі 23921568,00 грн., яка сторонами в ході розгляду спору не заперечувалась.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», сплата судового збору в доход Державного бюджету покладається на відповідачів порівну, оскільки їх неправильні дії призвели до виникнення спору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Таким чином, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів в доход Державного бюджету в повному обсязі в сумі 73080 грн. в рівних частках з кожного по 36540 грн.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 20а, код 36108451) в сумі 2 428 020,00 доларів США заборгованості по строковому кредиту; 1500,00 доларів США заборгованості по простроченому кредиту; 20 645,94 доларів США заборгованості по строкових процентах; 60 584,06 доларів США заборгованості по прострочених процентах; 6 625,26 доларів США заборгованості по пені, всього 2 517 375,26 доларів США звернути стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_3» (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, код 19019775) шляхом визнання права власності на предмет іпотеки: земельну ділянку загальною площею 6,0408 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення підсобного сільського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220888000:03:006:0036. Земельна ділянка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи 10, код 37142336) на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №575956, виданого 21.03.2007 року Бориспільським районним відділом земельних ресурсів, із записом приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 про перехід права власності на земельну ділянку до ТОВ «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ», зареєстрованого Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районні в Поземельній книзі 10.06.2010 року за реєстровим №938030060036001, та Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 10.06.2010 року за реєстровим №227 і Договору про внесення змін до Договору купівлі продажу, посвідченого 14.06.2010 року за реєстровим №277. Вартість предмету іпотеки за Іпотечним договором сторонами визначено в сумі 23921568,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-СЕРВІС 1» (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 20а, код 36108451) в доход Державного бюджету України 36540 грн. судового збору.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДБЛОКСІНВЕСТМЕНТ» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи 10, код 37142336) в доход Державного бюджету України 36540 грн. судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 10.11.2015 р.