Ухвала суду № 53387320, 05.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1438/15 Головуючий 1 інстанції: Попрас В.О.

Справа суду 1-ї інстанції № 640/23345/14-К

Категорія: ч.2 ст.185 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Остапчика С.В., Савченка І.Б.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Михайленка Д.П.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12014220490005398 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року стосовно ОСОБА_2,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженку м. Харкова, громадянку України, яка має середню освіту, не заміжню, не працюючу, раніше судиму: 09.07.2013 р. Київським районним судом м. Харкова за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання звільнена з іспитовим строком 2 роки, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2,

визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Київського районного суду Харківської області від 09.07.2013 р. у виді одного місяця позбавлення волі, остаточно призначено покарання ОСОБА_2 за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування шкоди - 1205 грн.

Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_2 на користь держави судові витрати за проведення судової товарознавчої експертизи у розмірі 293,40 грн.

Згідно вироку, 12 листопада 2014 року приблизно о 22 год. 30 хв. ОСОБА_2, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, знаходячись біля магазину «Крамниця», розташованого на перехресті вул. Шевченко та вул. Матюшенко в м. Харкові, реалізуючи свій злочинний умисел, суб'єктивно усвідомлюючи протиправність своїх дій, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, таємно викрала смартфон ТМ «НТС» моделі Disaer V, що належав потерпілому ОСОБА_3, вартістю 1205 грн. згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №4098 від 22.12.2014 р. з сим-картою оператора мобільного зв'язку «Лайф», що не представляє для потерпілого матеріальної цінності, який випав з рук ОСОБА_4, після чого з місця вчинення злочину ОСОБА_2 зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 1205 грн.

В апеляційній скарзі, з уточненими доводами та вимогами, не оспорюючи кваліфікацію своїх дій та фактичні обставини, що встановлені вироком, обвинувачена ОСОБА_2 просить вирок районного суду в частині призначеного покарання змінити у зв'язку з його суворістю та зменшити призначене їй покарання, застосувавши норми ст. 69 КК України. Своє апеляційне прохання апелянт обґрунтовує тим, що вона визнала вину у вчиненому злочині та щиро розкаялась.

Крім того, обвинувачена ОСОБА_2 просить застосувати до неї норми ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченої та її захисника, які підтримали уточнену апеляційну скаргу в повному обсязі, а також заперечення прокурора, що вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що викладені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 185 КК України у апеляційній скарзі ОСОБА_2 не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини у апеляційному порядку не перевіряються.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, особу винної та обставину, що пом'якшує покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Апеляційні доводи обвинуваченої ОСОБА_2, про зайву суворість призначеного, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1місяць, за вчинення умисних корисливих злочинів, та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом застосування норм ст. 69 КК України, тобто призначення його нижче від найнижчої межі, встановленої у ч. 2 ст. 185 КК України, і відповідно - його зменшення, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги об'єктивно відсутні обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а твердження ОСОБА_2 щодо їх наявності повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання (т. 2 арк. 75- 77), як за злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, так і стосовно остаточного покарання за сукупністю вироків.

На думку колегії суддів, апеляційні доводи та твердження ОСОБА_2 щодо наявності інших обставин, що пом'якшують покарання, ніж ті що встановлені судом, пов'язані з її молодим віком, бажанням виправитися, наявністю дітей, стосовно яких вона позбавлена батьківських прав - не можуть вважатися обставинами що істотно знижують ступень тяжкості вчиненого нею злочину середньої тяжкості, а так само і сукупність негативних даних про особу винної (том 1 арк. 71- 92), та обставина, що пом'якшує покарання, які були об'єктивно досліджені та встановлені судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційну вимогу ОСОБА_2 про зміну вироку шляхом застосування судом апеляційної інстанції норм ст. 69 КК України, з урахуванням наведених апелянтом доводів, належить вважати безпідставною, оскільки вона має необґрунтований характер.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання у апеляції обвинуваченої на визнання вини по пред'явленому обвинуваченню та щире каяття, не можуть вважатися достатньою підставою для застосування норм статті 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_2 за вчинений нею злочин. Відповідно до п.8 абз.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», застосування положень ст.69 КК України до покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю вироків, - є неприпустимим.

При цьому належить взяти до уваги те, що визнання вини та щире каяття обвинуваченої, - належно враховані судом першої інстанції, про що свідчить зміст відповідних висновків у мотивувальній частині вироку( т. 2 арк. 75- 77), які стосуються об'єктивно встановлених обставин подій злочину, кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України, та об'єктивно досліджених даних про її особу, які суд брав до уваги при призначені покарань, як за останній злочин, вчинений під час випробування за попереднім вироком, так і стосовно остаточного покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що твердження у апеляційній скарзі обвинуваченої, з урахуванням її уточненої редакції, про те, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1місяць в умовах його реального відбуття, не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченої внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цього покарання, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 32, 35, 65, 66, 67 КК України, призначивши покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, а також за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, тобто лише 1 місяця позбавлення волі, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши данні про особу обвинуваченого та об'єктивно встановивши, що ОСОБА_2 раніше судима, перебуває на обліку у лікаря нарколога, при цьому було правильно враховано наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено достатніх підстав для застосування норм ст. 69 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання у такий спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення нею нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами обвинуваченої - про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Крім того, згідно ст. 12 Закону України «Про амністію у 2014 році», дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно. Відповідно до обвинувачення, визнаного судом у вироку доведеним, ОСОБА_2 вчинила інкримінований їй злочин, що передбачений ч.2 ст.185 КК України, у листопаді 2014 році, тобто після набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», що унеможливлює застосування його норм, згідно клопотання обвинуваченої та обумовлює відмову у його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року стосовно ОСОБА_2 - залишити без змін.

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_2 про застосування 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення їй копії мотивованої ухвали.

Судді

______ ____ _____

Шабельніков С.К. Остапчик С.В. Савченко І.Б.