Ухвала суду № 53373722, 20.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19233/15-ц

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"20" жовтня 2015 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1, зацікавлена особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В :

16 жовтня 2015 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1, зацікавлена особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту прийняття спадщини.

19 жовтня 2015 року вказана заява була передана в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. ст. 11-1, ч.1 ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, заява суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Як вбачається з заявлених вимог, заявник просить суд: визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, як такий, що належав на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3; встановити факт прийняття спадщини дочки - ОСОБА_1 від померлих батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати право власності на спадкове майно (житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 60,8 кв.м.) за заявником - ОСОБА_1

В обґрунтування заявлених вимог, заявник посилається на те, що її покійним батько ОСОБА_2 був користувачем земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 площею 405 кв.м., цільовим призначенням (використанням) якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Вона зверталася до Першої Київської державної нотаріальної контори із метою отримання свідоцтво на право спадщини, однак їй 14 листопада 2013 року було відмолено, оскільки ОСОБА_2 не провів державну реєстрацію будинку на своє ім'я.

Як роз`яснено в п. 17 Постанови Пленум Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.

В той же час, заявник не є власником житлового будинку АДРЕСА_1, у зв`язку з чим не має права звернення до суду із заявою про визнання права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013р. № 24-753/0/4-13 2Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Слід звернути увагу, що після набуття чинності ЦК з 1 січня 2004 року встановлення факту володіння особою будинком на праві власності в порядку окремого провадження не допускається.

Таким чином, не підлягає застосуванню судами п. 17 ППВСУ від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», яким передбачено встановлення факту володіння громадянином жилим будинком на праві власності, якщо власником було втрачено правовстановлюючий документ на цей будинок і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку.

З наведеного вбачається, що законодавством України передбачений інший порядок для встановлення фактів, які можуть бути наслідком підтвердження права власності на житловий будинок, а у разі неможливості підтвердження права приватної власності на житловий будинок за ОСОБА_1, у відповідності до вищезазначених вимог законодавства України, заявнику слід звернутися до суду в порядку позовного провадження, з урахуванням книги шостої Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1., оскільки заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», суд вважає за можливе повернути заявнику сплачений, при поданні до суду заяви, судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст. 210, 256, 293, 294 Цивільного процесуального кодексу України,-

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту прийняття спадщини.

Повернути ОСОБА_1:

- сплачений 07 жовтня 2015 року судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок, сплачений відповідно до квитанції № 28 в ГУ Ощадбанку по м. Києву та Київській області, на розрахунковий рахунок 31216206700005, код установи банку 820019, ідентифікаційний код отримувача 38012871, отримувач УДКСУ Дніпровського району м. Києва.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: