Постанова № 53366408, 20.10.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (далі - виконавча служба), третя особа - управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - управління ПФУ), про визнання постанови незаконною,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконною постанову заступника начальника виконавчої служби від 25 червня 2011 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-3625/11, виданого 20 квітня 2011 року на виконання рішення суду у справі за його позовом до управління ПФУ про здійснення перерахунку та виплати державної (основної) пенсії в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), з 24 лютого 2011 року за виключенням фактично виплачених сум.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що вищезазначена постанова про закриття виконавчого провадження є незаконною, оскільки не відповідає положенням пункту 11 частини першої статті 49, частини третьої статті 75 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) і державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для закриття виконавчого провадження, що, в свою чергу, позбавляє позивача права на виконання рішення суду та завдає йому матеріальну шкоду.

Суди встановили, що 15 квітня 2011 року Новозаводський районний суд міста Чернігова виніс постанову у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, якою визнав дії управління ПФУ щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у меншому розмірі неправомірними. Зобов'язав управління ПФУ здійснити з 24 лютого 2011 року перерахунок та виплату пенсії в зазначених вище розмірах, виконати постанову негайно.

26 квітня 2011 року заступник начальника виконавчої служби виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26102399 за виконавчим листом № 2-а-3625/11, виданим 20 квітня 2011 року, про зобов'язання управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 24 лютого 2011 року здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткової в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону № 796-XII, за виключенням сум фактично проведеної виплати за вказаний період.

Згідно з листом управління ПФУ від 24 червня 2011 року № 1600 постанова державного виконавця реально виконана в повному обсязі.

25 червня 2011 року заступник начальника виконавчої служби виніс спірну постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що рішення згідно з виконавчим документом фактично виконано в повному обсязі.

Новозаводський районний суд міста Чернігова постановою від 16 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2015 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати рішення судів всіх інстанцій та прийняти нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування заяви надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 23 січня, 19 лютого, 12 березня, 2 липня 2015 року (справи №№ К/9991/2828/12, К/800/33178/13, К/800/21129/13, К/800/1354/15 відповідно), які, на думку ОСОБА_1, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 49 Закону № 606-XIV.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

У справі, що розглядається, суд виходив із того, що спірна постанова про закінчення виконавчого провадження винесена відповідно до Закону № 606-XIV та в межах повноважень державного виконавця, оскільки постанова Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 квітня 2011 року виконана в повному обсязі.

Натомість у справах, рішення в яких додано до заяви на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд у подібних правовідносинах, скасовуючи постанову судового виконавця про закінчення виконавчого провадження, дійшов висновку про те, що реалізація особою права щодо отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання суб'єктів владних повноважень на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків є недопустим.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко