Ухвала суду № 53365140, 26.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/32787/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року

у справі № 810/4823/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про часткову відмову від позову та апеляційної скарги в частині зобов'язання звільнити активи платника з податкової застави згідно з актом опису майна від 04.09.2013 року № 4 задоволено і провадження в цій частині закрито.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року відповідачем складено акт від 26.11.2012 року №4531/17-2/2808308676/122, яким встановлено порушення, зокрема: - пп. 138.2 ст. 138, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу в розмірі 30 983, 61 грн. та занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 4 647, 54 грн.; - п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 10 733, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.12.2012 року: - № 3023/0002031720/292, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 10 969, 75 грн., в тому числі за основним платежем 10 733, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 236, 75 грн.; - № 3024/0002041720/291, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 5 809, 43 грн., в тому числі за основним платежем 4 647, 54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 161, 89 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно із пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на відображення в податковому обліку витрат, а також на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Мозаїк технолоджи», ТОВ «Пріоріті імпорт», ТОВ «Інтер Групп Союз», ТОВ «Нью Діл».

На виконання спірних операцій в матеріалах справи наявні податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, платіжні доручення.

На підтвердження отримання товару та його збереження в складських приміщеннях позивачем надано договір оренди нежитлового приміщення або іншої капітальної споруди, укладений з ПП «Комфорт-сервіс».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при дослідженні відповідної первинної документації встановлено певні неточності, зокрема, деякі податкові накладні містять реквізити договорів, які до суду не надані. Крім того, відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи, довіреності на осіб, які здійснювали транспортування.

За змістом ч.ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спір по суті позовних вимог, судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою те, що відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій по податку на додану вартість до податкового повідомлення-рішення від 12.12.2012 року № 3023/0002031720/292, з урахуванням акта перевірки, позивачу визначено суму грошового зобов'язання за результатами господарських правовідносин з ТОВ «Пріоріті Імпорт» в березні 2011 року у розмірі 4 486, 00 грн., в червні 2011 року з ТОВ «Інтер Групп Союз» у розмірі 5 304, 00 грн., в серпні 2011 року з ТОВ «Інтер Групп Союз» у розмірі 876, 07 грн.

Тобто, враховуючи зазначене, судами не встановлені обсяг спірних правовідносин, а саме, по операціях з якими контрагентами позивачу здійснено відповідні донарахування, та чи вплинули результати господарських відносин позивача з ТОВ «Мозаїк технолоджи» та ТОВ «Нью Діл» на розрахунок основного зобов'язання.

Крім того, не з'ясованим залишилось питання із яких господарських операцій донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 67, 00 грн., що також увійшла до спірного податкового повідомлення-рішення від 12.12.2012 року № 3023/0002031720/292.

Отже, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду судам, враховуючи зміст встановлених порушень, слід врахувати, що згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому результати податкового контролю контрагентів позивача, викладені у актах перевірок, поширюються виключно на окремо взятого платника, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В свою чергу, укладення усних договорів поставки та зазначення у податкових накладних реквізитів рахунків-фактур в якості реквізитів договору, не надає статусу цьому документу як недійсного.

Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі № 810/4823/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук