Ухвала суду № 53365058, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/16811/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 13.12.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013 р.

у справі №2а-2677/12/2770

за позовом Приватного підприємства «АкваСтоп»

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «АкваСтоп» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 13.12.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013 р., задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №0000100222.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з БВП «Строитель-Плюс» за вересень 2011 року, про що складено акт від 22.06.2012 року №511/22-212/32987618/17, яким встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у розмірі 32 650,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №0000100222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 32 650,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 162,50 грн..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку з включенням до його складу суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні придбаних товарів у БВП «Строитель-Плюс».

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що у період який перевірявся операції з поставки товарів, робіт (послуг) на адресу позивача мають ознаки недійсних, отже правочини, що укладені між вказаними сторонами у вересні 2011 року не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у БВП «Строитель-Плюс».

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2011 р. між ТОВ «Техноінжінірінг» (Замовник) та позивачем (Підрядник) було укладено договір, за умовами якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати наступні послуги: будівельно-монтажні роботи.

На виконання умов вказаного договору, 29.08.2011 р. між позивачем (Замовник) та БВП «Строитель-Плюс» (Підрядник) укладено договір, за яким підрядник зобов'язався надати, а замовник сплатити та прийняти послуги на умовах даного договору.

Крім того, за умовами договору від 05.09.2011 р., укладеного між позивачем (Замовник) та БВП «Строитель-Плюс» (Підрядник), замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов'язання по виконанню робіт, а саме - виготовлення пристрою бетонного покриття під технічним наглядом замовника та з матеріалу замовника.

За результатом виконання вказаних договірних відносин, на підставі отриманих податкових накладних, позивачем було сформовано податковий кредит.

Фактичне виконання будівельно-монтажних робіт підтверджується довідкою про вартість виконання робіт за вересень 2011 року та актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року.

У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У той же час, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з БВП «Строитель-Плюс».

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що чинне податкове законодавство, не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Посилання скаржника на наявність кримінальної справи № 69-0146, порушеної за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб БВП «Строитель-Плюс», обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №0000100222 та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 13.12.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013 р. у справі №2а-2677/12/2770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.