Постанова № 53363939, 29.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2015 рокусправа № 804/7290/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Шелепової Ю.О.,

представників сторін:

позивача : - ОСОБА_2, дов. від 06.07.15

відповідача: - Копань А.В., дов. від 24.07.15

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 р. у справі № 804/7290/15

за позовом ОСОБА_4

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від .27.06.14 № 5931-15, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2015 ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2014 № 5931-15 про сплату 6004 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю нарахування податковим органом грошового зобов'язання з орендної плати, оскільки орендна плата своєчасно сплачувалась позивачем у розмірі визначеному договором оренди. Крім того, позивач вказує на те, що домоволодіння, що розташоване на даній земельній ділянці, відчужено позивачем.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2015р. у справі № 804/7290/15 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Постанову суду мотивовано правомірністю донарахування податковим органом суми орендної плати за землю позивачу, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України розмір орендної плати за земельну ділянку має відповідати приписам ст.288 ПК України. При цьому, до моменту внесення змін до договору оренди, розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим за розмір визначений податковим законодавством.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2015р. у справі № 804/7290/15 та прийняти нову постанову про задоволення позову. Скаржник наполягає на тому, що розмір та форма внесення орендної плати встановлюються у договорі і посилання на Закон України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов економічного зростання в Україні» яким внесено зміни до п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України та визначено нову ставку у розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки у якості нижньої межі орендної плати за землю, суперечить принципу стабільності, визначеному у п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, що, в свою чергу, є неприпустимим за приписом п.5.2 ст.5 ПК України. Також скаржник зазначає про неврахування судом першої інстанції, що рішення Верховного Суду України, на яке посилається суд, винесено лише в 2014 році, а до того моменту судова практика була на стороні платника податків, а також враховувала свободу договору, особливо в частині визначення ставки орендної плати, тобто за той період, за який позивачу нараховане податкове зобов'язання, діяла більш лояльна до платника податків судова практика щодо орендної плати за землю.

Крім того, скаржник зауважує, що за висновком незалежної аудиторської фірми «Фінансист», до якої звернувся позивач , з урахуванням внесених змін до п.288.5 ст.288 ПК України Законом України від 01.04.2014, де визначено, що річна орендна плата не може бути меншою 3 % нормативно грошової оцінки, розмір річної орендної плати, яку ОСОБА_4 має сплачувати з урахуванням часткової оплати становить 2985,48 грн., а не аж ніяк 6104 грн., як на те вказує відповідач. Представниками сторін в судовому засіданні надано ґрунтовні пояснення по суті спірних питань даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_4 (Орендар) 23.02.2006 укладений нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди) загальною площею 0,0856 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; цільове використання: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с.11-13).

Згідно умов даного Договору оренди:

- договір укладено на п'ятнадцять років (п.3.1);

- річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), з урахуванням п.2.1 цього договору, у розмірі 0,03 % відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку (п.4.1);

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення цього договору становить 105 449,59 грн. (п.2.3);

- зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (п.4.2);

- орендна плата вноситься орендарем незалежно від результатів діяльності Орендаря у розмірі однієї дванадцятої річної суми за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок орендодавця (п.4.4).

Лівобережною ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 27.06.2014 № 5931-15, яким ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем - орендна плата з фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 6 104 грн. відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України (а. с.10).

ОСОБА_4, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

За приписами ст.ст.125, 126 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

За визначенням, наведеним у статті 13 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98 № 161-XIV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч.5 ст.188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

На час укладення Договору оренди діяв Закон України "Про плату за землю" від 03.07.92 №2335-ХІІ, який втратив чинність з 01.01.2011 згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

З 01.01.2011 питання оподаткування земельних ділянок та сплати орендної плати за землю урегульоване Податковим кодексом України.

Так, за визначенням п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

За визначенням п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

За приписами п.п.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 розділу XIII ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно положень п.п.270.1.1, 270.1.2 п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

З наведених норм вбачається, що орендна плата за землю за своєю правовою природою є податком, контроль за справлянням якого, а отже і відповідністю розміру чинному законодавству, покладено на податкові органи.

Згідно п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

При цьому, у відповідності до п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції до 01.04.2014) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014, були внесені зміни до п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

Так, згідно п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції з 01.04.2014) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, а саме: трикратного розміру земельного податку.

Згідно п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Враховуючи те, що плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 ПК України, розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

Тобто, починаючи з 01.01.2011, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Підставою для нарахування вказаного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПК України).

За положеннями п.п.271.1.1, 271.1.2 п.271 ст.271 ПК України базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою з 01.04.2014 у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

При цьому, з аналізу наведених норм випливає, що положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать Податковому кодексу України в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватись та мати пріоритет над нормами вказаного Кодексу, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд першої інстанції посилався на постанову ВСУ, як на єдине джерело у вирішенні питання про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, нехтуючи при цьому гарантіями наданими Конституцією України та нормами цивільного законодавства.

З оскарженої постанови вбачається, що суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок посиланням на норми Податкового кодексу України, лише зазначивши, що цей висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 02.12.2014, відповідно до якої законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі; при цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст.288 ПКУ.

При цьому, з даної постанови Верховного суду України від 02.12.2014, вбачається, що її прийнято з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, що передбачено п.1 ч.1 ст.237 КАС України, відповідно до якої заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.;

В свою чергу, у ч.ч.1, 2 ст.244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як зазначено вище, спірне податкове повідомлення-рішення форми «Ф» винесено податковим органом відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України.

Згідно цієї норми нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до положень п.2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Мінфіну України від 28.11.2012 № 1236, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за № 2135/22447, у випадках, зазначених у пункті 2.1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення:

за формою згідно з додатком 1 для платників податків - фізичних осіб (форма „Ф"), якщо відповідно до законодавства орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства.

Отже, виконуючи приписи п.286.5 ст.286 ПК України та п.2.2 вищевказаного Порядку податковий орган направив позивачу податкове повідомлення-рішення з визначенням ОСОБА_4 суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у 2014 році у розмірі 6 104 грн.

Як вбачається з розрахунку орендної плати за землю за 2014 рік, складеного відповідачем (а. с.38), вказана сума у розмірі 6 104 грн. розрахована наступним чином:

за період 01.01.2014-31.03.2014 - 0,03 % нормативної грошової оцінки 1 кв. м земельної ділянки - у сумі 20,28 грн.;

за період 01.04.2014-31.12.2014 - 3 % нормативної грошової оцінки 1 кв. м земельної ділянки - у сумі 6 083,72 грн.

Даний розрахунок (який скаржник по суті вважає неправомірним в частині суми 6083,72 грн. за період 01.04.2014-31.12.2014) відповідає вищенаведеним нормам чинного податкового та земельного законодавства.

При цьому, не приймаються колегією суддів до уваги посилання скаржника на висновок незалежної аудиторської фірми «Фінансист», яка фактично погоджуючись з позицією судів, зазначила, що розмір річної орендної плати, яку ОСОБА_4 має сплачувати 2985,48 грн., а з урахуванням часткової сплати позивачем (88 грн. і 100 грн.) - 2797,48 грн. (а. с.71).

Дійсно, позивачем надано до матеріалів справ копії фіскального чеку від 13.05.2014 і квитанції від 27.08.2014, про сплату 88 грн. - за оренду землі за півріччя 2014 року та 100 грн. - за оренду землі за друге півріччя 2014 року відповідно (а. с.16).

Проте, з розрахунку, здійсненого незалежною аудиторською фірмою «Фінансист» вбачається, що для розрахунку суми орендної плати було взято нормативну оцінку нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів 132 247,19 грн.. в той час, як згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, складеним Управлінням Держкомзему у м.Дніпропетровськ нормативна грошова оцінка земельної ділянки ОСОБА_4 у 2009 році становить суму 255 323,58 грн. (а. с.35), яка і була взята за основу податковим органом при розрахунку позивачу податкового зобов'язання для спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.38).

Також судом першої інстанції встановлено відчуження позивачем за договором у другій половині 2014 року домоволодіння за адресою земельної ділянки. Однак, доказів повідомлення податковий орган про перехід права власності на земельну ділянку, як того вимагає п.286.5 ст.286 ПК України, позивачем суду не надано, тому у відповідача не виник обов'язок нараховувати оренду плату новому власнику.

Так, колегія суддів вважає, що визначена податковим повідомленням-рішенням від 27.06.2014 № 5931-15 сума орендної плати за земельну ділянку повинна бути зменшена на суму 88 грн., сплачених за перше півріччя 2014 року, до відчуження домоволодіння, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Разом з цим, не приймаються до уваги колегією суддів посилання скаржника на відсутність відповіді Лівобережної ОДПІ на адміністративну скаргу про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5931-15 від 27.06.2014, направлену 14.04.2015 в порядку ст.56 ПК України (а. с.20), оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається направлення на адресу податкового органу саме цієї скарги (підтвердженням чого може слугувати опис поштового вкладення) і не вбачається отримання даного документу відповідачем (підтвердженням чого може слугувати повідомлення про вручення потового відправлення).

Також не можуть бути підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення посилання скаржника на ненадання відповідачем на запити ОСОБА_4 розрахунку суми орендної плати, визначеної у вказаному податковому повідомленні-рішенні від 27.06.2014, оскільки недотримання порядку направлення повідомлення-рішення у даному випадку не впливає на суть спірних правовідносин, їх характер, та не відміняє обов'язку відповідача виконувати законні вимоги податкового органу.

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі досліджено обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2015 р. у справі № 804/7290/15 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2015р. у справі № 804/7290/15 скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.06.2014 № 5931-15 в частині суми податкового зобов'язання за платежем - орендна плата з фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 88 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко