Постанова № 53363012, 30.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2015 року № 826/14994/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МТІ» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі також - відповідач), в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07.05.2015 р. №0000014203;

- судові витрати по справі покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що висновки, викладені в Акті перевірки є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак і винесене на їх підставі податкове повідомлення - рішення є протиправним, а отже підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

18.08.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу від 26.01.2015 № 59 у період з 27.01.2015 по 15.04.2015 відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «МТІ» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість за період з 01.08.2014 по 31.10.2014.

За результатами перевірки було складено акт від 22.04.2015 №472/28-10-42-30/13669756 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» (код за ЄДРПОУ 13669756) з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість за період з 01.08.2014р. по 31.10.2014р. (надалі - акт перевірки).

Позивач не погоджуючись із висновками акту перевірки, подав відповідні заперечення, за наслідком розгляду яких відповідачем відмовлено позивачеві у їх задоволенні.

В подальшому, на підставі висновків акту перевірки, відповідачем 07.05.2015 р. прийнято податкове повідомлення рішення № 0000014203, згідно якого позивачеві зменшено суму від'ємного значення по податку на додану вартість в розмірі 19 791 708 грн. (надалі по тексту також - рішення).

За наслідком адміністративного оскарження податкового повідомлення рішення №0000014203, рішенням Державної фіскальної служби України від 09.07.2015 за №14324/6/99-99-10-01-04-25, податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу позивача залишено без змін.

Не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення - рішення №0000014203, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Завданням адміністративного суду у межах спірних правовідносин є перевірка правомірності (легальності) рішень відповідача, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Київ пройм - логістик», ТОВ «Торг Вест».

Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідач, в ході дослідження фінансово-господарських операцій ТОВ «МТІ» з ТОВ «Київ прайм-логістик» (ПН 38921992) на предмет віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ встановив, що ТОВ «Київ прайм-логістик» знаходиться на обліку в ДПІ Святошинському районі ДФС у м. Києві, має стан 0 - платник податку за основним місцем обліку (дата зміни стану 07.04.2015р.); свідоцтво платника ПДВ анульоване 03.09.2014р.; остання звітність з ПДВ подана від 17.07.2014р. за червень 2014 року. На підставі податкових накладних, виписаних цим підприємством у липні 2014 року на загальну суму 56 098 418,74 грн., у т.ч. ПДВ 9 349 736,45 грн., та включених ТОВ «МТІ» в реєстр отриманих податкових накладних за серпень 2014р. по даті отримання податкових накладних 31.08.2014р., ТОВ «МТІ» було віднесено до складу податкового кредиту в серпні 2014 року суму ПДВ 9 349 736,45 грн. (аркуші 12, 13). У бухгалтерському обліку в перевіряємому періоді операції відображені відповідними проводками.

Крім того, відповідач звертав увагу на те, що органами слідства ведеться досудове розслідування за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, під час якого виявлено, що на території м. Києва невстановленими слідством особами організовано злочинну діяльність групи СГД та підприємств - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які зареєстровані на підставних осіб та які здійснювали ввезення на митну територію України товару зі значним зниженням його ринкової вартості, а також без належного митного оформлення, до яких входить ТОВ «Київ прайм-логістик», директор якого ОСОБА_1. зізнався в незаконних діях.

Також у акті перевірки вказано, що інше підприємство - ТОВ «Торг Вест» (ПН 39160535), яке знаходиться на обліку в ДПІ Оболонському районі ДФС у м. Києві, має стан 0 - платник податку за основним місцем обліку (дата зміни стану 20.04.2015р.), свідоцтво платника ПДВ анульоване 20.04.2015, остання звітність з ПДВ подана від 21.07.2014р. за червень з нульовими показниками. ТОВ «МТІ» було віднесено до складу податкового кредиту в серпні 2014 року суму ПДВ 10 441 971, 37 грн. відповідно до податкових накладних, виписаних цим підприємством у серпні 2014 року на загальну суму 62 651 828,23 грн., у т.ч. ПДВ 10 441 971, 37 грн., та включених ТОВ «МТІ» в реєстр отриманих податкових накладних за серпень 2014р. по даті їх отримання. У бухгалтерському обліку в перевіряємому періоді операції відображені відповідними проводками. При цьому, відповідачем зазначено, що у зв'язку з тим, що податкові накладні не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «МТІ» подало на ТОВ «Торг Вест» заяву зі скаргою: додаток 8 і листом від 17.09.2014 № 2249/15-02.04 (вх. ЦО від 17.09.2014 р. № 21255/10) надало до заяви завірені копії первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів від ТОВ «Торг Вест», а саме: податкові накладні, видаткові накладні, договір.

На підставі наведених вище висновків відповідачем встановлено порушення ТОВ «МТІ» п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 зі змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла до 01.01.2015, в результаті чого виявлено завищення залишку від'ємного значення за період з 01.08.2014р. по 31.10.2014р., який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 19 791 708 грн., унаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000014203 від 07.05.2015.

Вирішуючи питання щодо відповідності податкового повідомлення - рішення №0000014203 від 07.05.2015 приписам чинного законодавства, суд виходив із наступного.

Відповідно до положень п. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно положенням п. 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Поряд з цим, під господарською діяльністю згідно ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36. Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як встановлено статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Поряд з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що вирішення питань, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту залежить від фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та контрагентами: ТОВ «Київ пройм - логістик», ТОВ «Торг Вест», вказані суб'єкти господарювання були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Суд звертає увагу на те, що акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору, напроти міститься інформація про отримання позивачем податкових накладних, а відтак продавці, які їх надали, мали законні підстави їх видавати, оскільки свідоцтва платників ПДВ, на момент здійснення господарських операцій, анульовано не було, про що вказано відповідачем в акті перевірки.

Також судом приймаються до уваги приписи Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом МФ України від 14.11.2014 № 1130 (зареєстровано в МЮ України 17 листопада 2014 р. за № 1456/26233), відповідно до пункту 183.13 статті 183 розділу V Кодексу з метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією Державна фіскальна служба України щоденно оприлюднює на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та власному офіційному веб-сайті: - дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника ПДВ, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера та терміну дії реєстрації платника ПДВ; - інформацію про осіб, реєстрацію яких як платників ПДВ анульовано, із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дати анулювання, причин та підстав для анулювання реєстрації.

Поряд з цим, відповідно до п.7.2 вищезазначеного Положення, якщо реєстрацію особи як платника ПДВ було анульовано та відомості із Реєстру про таке анулювання були оприлюднені відповідно до цього Положення, то право доступу до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання вважається доведеною до відома заінтересованих осіб.

Таким чином, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Так, на підтвердження договірних правовідносин з ТОВ «Київ Прайм-Логістик, позивачем до суду подані належним чином засвідчені копії наступних документів: - договору купівлі-продажу товарів від 14 квітня 2014 року № 14/04; - податкових накладних № 1 від 07.07.2014 на загальну суму 11 616 008, 29 грн., ПДВ 1 936 001,38 грн.; № 3 від 07.07.2014 на загальну суму 27 835 222,22 грн., ПДВ 4 639 203,70 грн.; № 9 від 17.07.2014 на загальну суму 16 647 188,23 грн., ПДВ 2 774 531,37 грн., загалом на суму 56 098 418,74 грн., ПДВ на суму 9 349 736,45 грн.; - виписки установи банку про оплату продавцеві за отриманий товар; - видаткових накладних, прибуткових накладних, вантажних митних декларацій, - податкової декларації з додатками.

Поряд з цим, в ході судового розгляду справи встановлено, що податкові накладні оформлені з дотриманням вимог ПК України, включені в Єдиний реєстр податкових накладних 21 липня 2014 року.

В подальшому, накладні були включені ТОВ «МТІ» в реєстр отриманих податкових накладних за серпень 2014 року по даті їх отримання, та на їх підставі ПДВ в сумі 9 349 736,45 грн. віднесено до складу податкового кредиту в серпні 2014 року.

На підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Торг Вест» до суду надані належним чином засвідчені копії документів, зокрема: - договір купівлі-продажу товарів від 14 липня 2014 року № 14/07; податкові накладні: № 1 від 14.08.2014 на загальну суму 17 648 017,99 грн., ПДВ 2 941 336,33 грн.; № 3 від 14.08.2014 на загальну суму 10 098 074,81 грн., ПДВ 1 683 012,47 грн.; № 5 від 19.08.2014 на загальну суму 19 429 861,31 грн., ПДВ 3 238 310,22 грн.; № 4 від 19.08.2014 на загальну суму 14 709 829,52 грн., ПДВ 2 451 638,25 грн.; № 6 від 20.08.2014 на загальну суму 766 044,60 грн., ПДВ 127 674,10 грн., загалом на суму 62 651 828,23, ПДВ 10 441 971,37 грн.; - виписки установи банку про оплату продавцеві за отриманий товар, - видаткових накладних, прибуткових накладних, вантажно-митних декларацій; податкових декларацій з додатками.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що зазначені вище податкові накладні оформлені з дотриманням вимог ПК України, проте у зв'язку з тим, що податкові накладні продавець не зареєстрував в ЄРПН, позивач листом за № 2249/15-02.04 від 17.09.2014 повідомив про цей факт відповідача та надав копії податкових накладних, договору та видаткових накладних. Вищевказані податкові накладні були відображені в Додатку 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2014 року, податкові накладні з цим контрагентом були включені в реєстр отриманих податкових накладних за серпень 2014 року по даті їх отримання, ПДВ в сумі 9 349 736,45 грн. було віднесено до складу податкового кредиту в серпні 2014 року.

В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, платник податків не повинен відповідати у разі допущення будь-яких порушень третіми особами за ненадання звітності, ведення податкового обліку господарських операцій.

Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, подія і склад злочину та особи, винні в його вчиненні, у т.ч. факт фіктивності підприємства, можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем господарських операцій, не спрямованих на реальне настання юридичних наслідків.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання товарів та право на нарахування податкового кредиту, а також заборону відносити до податкового кредиту суми податку, не підтверджені податковими накладними.

Зокрема, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 цього кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо віднесені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, оскільки первинні документи позивача складені відповідно до вимог чинного законодавства, а отже є такими, що фіксують факти здійснення господарських операцій, а отже позивач мав право на формування витрат на підставі таких документів.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

В межах судового розгляду справи встановлено, що на час укладання позивачем договорів з ТОВ «Київ Прайм-Логістик» і ТОВ «Торг Вест» та на момент здійснення фінансово-господарських операцій, вказані контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також зареєстровані як платники податків в органах ДПС за місцем державної реєстрації, у т.ч. як платники ПДВ. Дані відомості не спростовані і самим відповідачем у акті перевірки.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представників позивача та відповідача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про правомірність формування податкового кредиту та витрат, та як наслідок протиправність податкового повідомлення - рішення від 07.05.2015 р. №0000014203.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07.05.2015 р. №0000014203.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» понесені судові витрати в розмірі 487, 20грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур