Постанова № 53360187, 07.10.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року о 17 год. 00 хв.Справа № 808/9962/13-а СН/808/32/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3, м. Запоріжжя

до Запорізького обласного військового комісаріату

про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, м. Запоріжжя до Запорізького обласного військового комісаріату, в якому позивач просив суд:

- визнати неправомірними дії Запорізького обласного військового комісаріату щодо виплати ОСОБА_3 у звязку із виключенням із 31.10.2013 із списків особового складу 3894 військового представництва одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення ОСОБА_3, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;

- зобовязати Запорізький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ОСОБА_3 за 32 повних календарних роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення ОСОБА_3, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням виплачених сум.

Постановою судді Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В. від 10.01.2014 позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10.01.2014 без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10.01.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та наданих додаткових письмових поясненнях. Зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода була встановлена постановою Кабінету Міністрів України №889 та виплачувалася позивачу щомісяця з дня запровадження і до дня звільнення з військової служби, тобто мала постійний характер, а тому має включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову у повному обсязі з підстав наведених у письмових запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, наявність у позивача вислуги років 32 повни роки, а також факт не врахування відповідачем під час нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби грошової винагороди в розмірі 40% грошового забезпечення. Позивач за час проходження служби отримував щомісячну грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у максимальному розмірі з 01.04.2013 у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення, а з 01.09.2013 у розмірі 40 відсотків. Посилається на Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, видану на виконання постанови КМУ №889, якою передбачено, що щомісячна додаткова грошова винагорода це тимчасова, нефіксована і не щомісячна виплата, а тому не може включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Оскільки відповідач керувався та виконував вимоги нормативно-правових актів, які регламентують відповідне питання, то дії відповідача є правомірними, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом зясовано наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу начальника 3894 військового представництва від 31.10.2013 №110 «По стройовій частині» з 31.10.2013 позивача виключено зі списків особового складу 3894 військового представництва, усіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Комунарського районного військового комісаріату м. Запоріжжя, наказано виплатити: позивачу премію у розмірі 90 відсотків від посадового окладу, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1187,10 грн., надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 197,85 грн., надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1014,30 грн., щомісячну грошову винагороду у розмірі 40 відсотків місячного грошового забезпечення за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1771,14 грн., одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга позивача на момент звільнення з військової служби складала 32 повних календарних роки.

Позивачу, у звязку із звільненням з військової служби, відповідачем перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 62384,24 грн.

Відповідачем визнається той факт, що до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої та виплаченої відповідачем позивачу, не увійшла сума щомісячної грошової винагороди у розмірі 40 відсотків місячного грошового забезпечення, яку останній отримував.

Позивач, не погодившись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, звернувся із позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення із позовом до суду стала виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення позивача.

Суд звертає увагу, що повертаючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що в ході розгляду цієї справи не зясовано правову природу спірної винагороди, чи мала вона систематичний характер та не перевірено чи отримував позивач таку винагороду з моменту її запровадження до дати звільнення з військової служби та в яких розмірах.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України Про військовий обовязок і військову службу.

Частиною 2 ст. 2 Закону України Про військовий обовязок і військову службу встановлено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 40 Закону України Про військовий обовязок і військову службу гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

В свою чергу частиною 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено з 3894 військового представництва на підставі п. в ч. 6 ст. 26 Закону України Про військовий обовязок і військову службу (за віком). На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 32 роки, а відтак відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій. Так, відповідно до пункту 2 ч. 1 вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Представник відповідача зазначив, що в період з 01.04.2013 по 31.08.2013 позивач отримував додаткову грошову винагороду в розмірі 20% від місячного грошового забезпечення, а з 01.09.2013 по 31.10.2013 в розмірі 40% від місячного грошового забезпечення, тобто у максимальному розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Разом з тим, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою Кабінетом Міністрів України №889 від 22.09.2010, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу позивачу, не включено.

Таким чином, матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується, що відповідачем грошову допомогу позивачу обчислено, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу з таємними документами, премії без врахування положень ч. 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

У постанові Кабінету міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійних характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України № 889 встановлено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби, мають право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови).

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) виплата винагороди військовослужбовцям з 1 вересня 2013 року здійснюється у розмірі 40% місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Інструкції від 15.11.2010 №595 така винагорода виплачується на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Таким чином, суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 та Інструкцією від 15.11.2010 №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 9 Закону Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ, постанови № 889, Інструкції від 15.11.2010 №595, які регулюють підстави, порядок та умови виплати щомісячної одноразової грошової допомоги, були висловлені раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-368а13, 4 листопада 2014 року по справі №21-473а14 та 16 червня 2015 року по справі №21-621а14.

Частиною 1 ст.244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідач проти позову заперечив, доводи позивача спростував.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя І.В.Шара